Дарія ЗАВ’ЯЛОВА — головний художник Першого українського театру для дітей та юнацтва у Львові. За 26 років роботи вона створила театральні костюми та сценографію до п’ятдесяти вистав. Художниця розповідає, що у дитячих театрах грають дорослі актори, та й весь колектив — це дорослі люди. Але у певний момент вони стають дітьми і творять казкове дійство. А потім знову повертаються до серйозних справ. Про життя театру наша з нею розмова.
— Пані Дарино, розкажіть, з чого починається Ваш робочий день.
— Робочий день головного художника театру юного глядача непередбачуваний. Коли працюю над виставою, то зайнята від початку робочого дня і до невизначеного терміну. Цей процес має кілька етапів. Перший — ідея: спілкуюся з режисером, готую ескізи, макети. Другий етап: малюю ескізи. Це найулюбленіші етапи. Потім починається процес втілення задуму в життя.
— У Львові є діти, які переїхали зі сходу, діти воїнів АТО, діти з особливими потребами. Напевно, їм потрібно приділяти серйозну увагу?
— Останнім часом це важлива ланка роботи. 2014 року до Львова приїхали перші діти з Криму, і ми одразу запросили їх на виставу “О восьмій вечора на Ковчезі”. А на Різдвяні свята Львів відвідали діти з Маріуполя. Вони жили у львівських сім’ях, гуляли містом. Прийшли до нас у театр, ми їм заколядували, був вертеп. Зараз співпрацюємо з Кримськотатарським культурним центром. 20 березня святкуватимемо Всесвітній день театру для дітей і юнацтва. Цього дня віддамо сцену дітям із Криму. Вони через творчість розкажуть про свою культуру і водночас спробують себе у ролі акторів. А ще безкоштовно виділяємо місця для дітей, які змушені змінити місце проживання, для дітей з особливими потребами. Інколи спонсори дарують 20—30 квитків дітям. А ще в театрі працює режисер Євген Чистоклєтов. Вони з дружиною Ольгою переїхали з Донецька, як тільки почалася війна. У нашому театрі митець запропонував облаштувати одну з театральних комірчин у Кишеньковий театр — невеличку залу для вистав. Перша вистава Євгена — “Одкровення Іванки” за твором Марії Матіос “Черевички Божої Матері”.
— У репертуарі Вашого театру не лише дитячі вистави?
— Зараз наш театр змінив формат. Робимо вистави і для дітей, і для молоді, і для дорослих. Ми вперше в Україні поставили виставу “Зерносховище”, яка йшла в Лондоні. Спершу вона викликала негативний резонанс. Потім режисер Андрій Приходько скоротив виставу, переробив її. Глядачі були в захваті від оновленого варіанта. Це надихнуло провести соціальну акцію в театрі до Дня вшанування пам’яті жертв Голодомору. Люди приходили і на подвір’ї театру запалювали свічки, а ще могли прочитати п’ять сімейних історій із тих голодних часів.
— Із творчим багажем театру можна вже сьогодні виходити на європейський рівень?
— У нас вистачає запрошень, але не завжди є кошти. Наприклад, запрошували на ГОГОЛЬFEST. Ми не знайшли грошей. Але наш колектив їздив на фестиваль у Єгипет. Його засновник Мохамед Карім. Це був перший міжнародний фестиваль дитячих театрів у Хургаді. Туди повезли виставу “О восьмій вечора на Ковчезі”. Але торік фестиваль не проводили через загрозу тероризму в Єгипті. Ми хочемо вийти на європейську сцену. Ще деякі вистави підтягнемо і спробуємо. Важливо, що Україна вступила до Міжнародної асоціації театрів для дітей і юнацтва. Тепер плануємо, щоб театр юного глядача представляв в Україні цю міжнародну асоціацію. Для цього потрібно започаткувати фестиваль. Ідея є — показати, що театр може бути осередком модерної культури для дітей і молоді.
— Хтось вважає театр інтелектуальним заняттям, хтось розважальним. Що скажете представникам обох груп?
— Театр повинен допомагати релаксувати й інтелектуально наповнювати людину. Я люблю різний театр і бажаю кожному долати стереотипи, ходити в різні театри і шукати свій.
Спілкувалася
Юлія ВАСИЛИНА
Фото з мережі Інтернет
