Напередодні її візиту до НьюЙорка на 60ту сесію Комісії ООН зі становища жінок, що відбудеться у березні, ми поспілкувалися з Головою Національної ради жінок України, доктором медичних наук, професором Людмилою ПорохнякГановською, котра представлятиме жіночі організації України й виступить із трибуни сесії від імені жінок України.
— Людмило Андріївно, торік темою Вашого виступу на сесії Комісії ООН була охорона здоров’я. Чому обрали це питання?
— Національна рада жінок України входить до Європейської і Міжнародної ради жінок. Таке питання, як охорона здоров’я жінок усього світу, розглядається на сесії ООН не випадково. Ми працюємо з експертами, які відслідковують ситуацію по 3х групах ризику жінок. Йдеться про неінфекційні захворювання. Сьогодні основними причинами смерті у світі є саме неінфекційні захворювання (НІЗ). Особливу роль відіграють чотири хвороби: серцевосудинні захворювання, рак, діабет і хронічні захворювання легень. Майже 80 % випадків смерті від НІЗ — у бідних країнах і в країнах із середнім рівнем життя. Торік на Асамблеї в Ізмірі мене обрали радником охорони здоров’я Міжнародної ради жінок.
— Про що говоритимете цьогоріч від імені української спільноти?
— Це тема війни, тема переселенців, роль жіночих організацій у житті країни. Військовий конфлікт на сході України — дуже болюче питання для українців. Після Революції гідності у кожного українця статки зменшились більше ніж наполовину через девальвацію гривні, а реакції жодної, мовляв, не до того: понад мільйон внутрішніх переселенців, на війні гинуть і зникають безвісти чоловіки і діти, держава як була, так і залишилася неправовою.
А жіночий електорат?.. Знову вибирає “чоловічу” політику. Політику, яка не може пояснити народові, що у нас триває війна… Скажімо, я не применшую ролі жертовних жінок, які завжди, за першим покликом, готові надати допомогу. Просто в державі їх ніхто не бачить. Волонтерський рух був одним із тих важелів, що втримав країну, практично позбавлену армії, від захоплення бандами, озброєним північним сусідом. Це було друге рятівне коло Україні від українських жінок. Разом із тим, жодна державна структура не включає жіночі громадські організації як співвиконавця, а можливо, і співрозробника програм. Як приклад: Національна рада жінок України більше 10 років на всіх рівнях намагається сприяти створенню в Міністерстві охорони здоров’я відділу медсестринства — переважно жіночої професії, яка ні в які реформи навіть не розглядалася. Поміняли вісім міністрів, почули багато обіцянок співпраці. І все…
Загалом щодо ролі жінки у цій війні, то якраз на Генеральній сесії ООН маємо запозичити досвід інших країн.
— Який саме досвід?
— Жінки нарівні з чоловіками пішли захищати свою землю від сепаратистської навали. Як з’ясувалось, в українській армії для жінок не передбачене військове обмундирування жіночих розмірів, засоби гігієни. Більше того, жінок, які фактично беруть участь у бойових діях, записують кухарками, артистками, завклубу тощо. У разі поранення чи загибелі жінки документально довести, що це відбулось у бойових діях, неможливо. Це дискримінація за ґендерною ознакою. І тому маємо намір використати досвід держав, де ця проблема розв’язана.
Нам потрібний досвід для державних і громадських організацій і щодо переселенців. На сьогодні в Україні майже 1 мільйон 700 тисяч внутрішньо переміщених осіб. Нинішній уряд скоротив чисельність державної соціальної служби на 12 тисяч осіб, із них 10 тисяч жінок. Відтепер соціальна служба неcпроможна надати повну допомогу, а волонтерський рух є не рівномірним на всій території країни.
— До Національної ради жінок України надходить чимало листів від жінок. Про що вони?
— Ми отримуємо багато листів. Днями мене вразив лист відомої дитячої письменниці Марії Морозенко. У листі Марія написала, що жінки мають виконати також надважливу функцію очищення. Нині на політичному полі країни замість сіячів залишилися винятково трутні й “політичні трупи”. Уже саме середовище політичного поля заряджене мертвою енергетикою, це вже так звані неочищені авгієві стайні. Томуто нові люди, потрапивши у коло політики, швидко піддаються впливу трунку, стають нездатними до творчого мислення. Звідси не стихаюча агресія між політикамиопонентами. В умовах глибокої кризи навіть тривалі суперечки небезпечні. І тут ось важлива заувага: конче необхідно понизити градус дратівливості. І саме жінки здатні це зробити…
— На Вашу думку, жінкам треба бути активнішими?..
— Звісно. Хоча в Україні жінці важче “пробитися” у лідери. Загалом я б сказала, українські жінки мають обмежений доступ до влади. Тільки 12 % жінок представлено в парламенті, мало жінок і в складі Кабміну. За роки незалежності тільки дві жінки були губернаторами у Херсоні та Житомирі…
— Що побажаєте українським жінкам і як лікар, і як громадський діяч?
— Відчувати себе впевненими у своїх силах. Спілкуватись з іншими жінками, намагатися додавати одна одній позитивізму й оптимізму. Частіше спілкуватись із людьми похилого віку, слухати історії їхнього життя та розуміти, що кожне покоління проходить через великі випробування, і кожна людина повинна пройти цей шлях самостійно зі своєю родиною, залишитись сильною у цих випробуваннях.
Мрію про те, що жінки в наш час інформаційної революції тверезо оцінять політичну ситуацію і змінять країну на краще. Тому що нас більше 60 % виборців, і влада — це наш із вами вибір.
Найбільший наш скарб — здоров’я родини. Кожна жінка може шляхом вибору способу життя, харчування, психологічного клімату своєї сім’ї покращувати її здоров’я. І лише ми, жінки, виховуємо Патріоток і Патріотів, здатних змінити на краще наше життя і нашу Країну.
Спілкувалася
Наталія СРІБНЯНСЬКА
