***
Чи не засну я? Візьміть огонь!
Із передсмертних слів Тараса Шевченка
Він по сходах востаннє ступав, як змордований, змучений Бог.
Не у небо ішов, а в низи, де голгофи зрабілого в наймах народу.
Те зішестя у пекло кацапське, що тхнуло з глибіні, мов льох,
Віщувало Шевченкові вичути стогін і плач України зі споду.
Не шукаймо поета на сивій Чернечій горі, де вечірняя сходить зоря.
Плащаниця китайки давно вже зотліла в його спорожнілому гробі.
На таємних вечерях своїх відчуваймо воскреслого нам Кобзаря,
До свічі його слова тулімо серця у побожній шанобі.
Аби темінь чужинська не вдерлася в душі, не стала, як ніч, поміж нас,
Аби мовонька наша не тратила крівцю святу од ворожої рани,
Із небесних чертогів по сходах Господніх зіходить Тарас —
І приймають його благодатний огонь велелюдні Майдани.
