Події березневих днів із життя льотчиці офіцера Збройних Сил України, народного депутата України, делегата Парламентської асамблеї Ради Європи Надії Савченко вийшли на межу між буттям і смертю: 3 березня українка оголосила сухе голодування.
На початку липня 2014 року Надію Савченко викрали російські спецслужби в зоні воєнних дій і вивезли до Росії. 8 липня стало відомо, що вона перебуває в одиночній камері слідчого ізолятора міста Воронеж. Маршрут переміщення ув’язненої був таким: Луганськ—Богучар Воронезької області—Воронеж.
Нині громадськість знає, що з перших годин полону Н. В. Савченко бойовики так званої ЛНР консультувалися з Кремлем, її вивозив у Росію особисто “міністр оборони” луганських сепаратистів. Із перших днів чи й годин “справу Савченко” почали ліпити на пропагандистський путінський копил: її звинуватили в організації убивства двох журналістів ВГТРК, які в ті дні висвітлювали російську агресію на Донбасі й потрапили під обстріл.
Ім’я Надії Савченко облетіло весь світ. Його вимовляли найвищі посадовці Америки і Європи. В Україні нема людини, яка б не запам’ятала вродливе лице національної героїні і не вражалася б її незламною мужньою позицією, розумом, швидкою реакцією. До Верховної Ради України її обрано першим номером партії “Батьківщина”, згодом — делегатом ПАРЄ. Але це ще дужче роз’ятрило російську злість і пиху.
Феесбешний президент Путін на одній зі своїх прес-конференцій заявив: “У нас в Росії за все відповідає одна людина — Президент. За воєнні дії — Головнокомандувач, яким теж є я”. Далі президент і головнокомандувач пояснив, що у всьому розбереться слідство, а суд винесе свій вердикт. І якщо на Савченко немає вини, її одразу відпустять.
Довгі два роки слідства, довгі протестні місяці голодування політичної ув’язненої Н. Савченко… Нарешті з нашого боку є невідпорні докази захисту українки, який аргументує її алібі: вона не причетна до загибелі російських журналістів, бо на момент їхнього враження вже була в полоні, з пораненням правої руки. Утім російська прокуратура докази захисту відхилила і винесла на суд прохання на 23 роки ув’язнити українську льотчицю і оштрафувати на 100 тис. руб, 36,5 тис. грн.
2 березня 2016 року в російському місті Донецьк відбулося засідання суду (дебати), на якому виступ Надії прозвучав як вибух.
“Я мала повне право захищати свою землю»
Виступ Надії Савченко 2 березня в Донецькому суді Ростовської області РФ.
Одразу хочу попросити вибачення у присутніх за мою емоційну поведінку. Насправді, дуже важко слухати півроку одну й ту саму брехню, а потім ще слухати її повторно цілий день. Тому на виступ прокурора мені інакше реагувати було складно.
Щодо дебатів: за півроку довгих і нудних судів ми вивчили, що в цьому судовому процесі була доведена провина — провина журналістів, російських журналістів. Вони винні у брехні, у брехливому, спотвореному висвітленні інформації, що стосується подій в Україні, в світі, і в Росії — теж. Ми могли бачити одного якогось журналіста, який нам розповідав про вагітних, про розстріляних чоловіків “казки віденського лісу”. Вони винні в тому, що нехтували засобами безпеки. Якби вони були в бронежилетах і касках, вони б залишилися живі. Якби вони не лізли, куди не треба, вони б залишилися живі.
Тут була доведена провина російських телеканалів. Вони, їхні власники, їхні редакції винні в тому, що відправляли своїх людей заради красивої барвистої картинки, заради брехливої інформації на вірну смерть. Відправляли без підготовки, без захисту. Це піднімало рейтинги, це приносило їм прибуток. Їм було абсолютно начхати на своїх журналістів. Це ті люди, які винні найбільше в загибелі Волошина і Корнелюка, — це їхнє начальство.
Ми бачили тут відео, де якась ведуча 5 каналу (російський федеральний телевізійний канал, — ред.) говорила, що українські ЗМІ брешуть, російські журналісти Волошин і Корнелюк були в касках і бронежилетах. Навіть у цьому суді було доведено, що вони були без шоломів і без бронежилетів. Це висновок: російські телеканали брешуть.
Була доведена провина сепаратистів і російських військових. Вони винні в тому, що вбивають український народ на наших українських землях. Вони винні в окупації українських земель. І хоч би як верещали тут “мирні жителі Донбасу”, потерпілі й ті ж сепаратисти, що вбивають тільки — Українські Збройні Сили, — навіть у тому відео Єгора Русского, який, до речі, є громадянином Росії, було представлено безліч доказів того, як саме сепаратисти добивають і вбивають українських військових.
У цьому суді була доведена провина ФСБ і Слідчого комітету Російської Федерації. Вони винні в тому, що викрадають людей. Вони винні в тортурах людей. Група Сенцова, так само Карп’юк і Клих, піддавалися тортурам. Ці служби і ці комітети винні в тому, що після того, як вони викрадають і катують людей, вони ще й примудряються фабрикувати справи, оббріхувати людей і намагатися їх засудити. Вони фабрикують експертизи. Це все було доведено. Доказ цьому всьому — 40 томів маячні — зліпленої моєї справи.
Також на цьому суді була доведена провина прокурора і російських судів. За всі два роки, які я тут сиджу, проходжу по цих всіх інстанціях, я переконалася в тому, що ані честі, ані совісті, ані будь-якого дотримання законів у цих людей немає. Їм абсолютно начхати на міжнародне право, наплювати на права людини. У них є одне — держзамовлення Кремля, і вони його ретельно виконують.
У цьому суді була доведена провина російської влади, вона винна в територіальному захопленні українських земель, захопленні Криму, розв’язанні війни на Донбасі. Вони винні в тому, що у своїх неоголошених підлих війнах по всьому світу намагаються встановити тоталітарний режим із домінуванням Росії. Вони лізуть скрізь і геноцидом вибивають усе населення. Ми це спостерігали в Чечні, Абхазії. Зараз бачимо це в Україні, Дагестані, в Сирії. Скрізь політика та інтереси Російської держави домінують над життями людей, зокрема над життями людей, які є корінним населенням тих земель, які їм цікаві, відповідають їхнім державним інтересам. У цьому провина російських властей.
У цьому суді не була доведена лише моя провина. Я — офіцер українських Збройних Сил. Я мала повне право захищати свою землю, я виконувала свій обов’язок. Ви не судите ваших ветеранів Другої світової війни. Ви не судите чомусь лише ваших, а скількох людей вони вбили, захищаючи свою землю?! Ви не маєте жодного права судити мене.
Зробили акцент на моїй самооцінці високій, спираючись на експертизу, прокуратура посміла зробити таку от заяву. То я хочу сказати: чим більше я зустрічаю таких жінкоподібних чоловіків, як прокурори і слідчий Маньшин, тим більше зростає моя самооцінка! Як жінки, як солдата і як людини…
Але це все тільки приказка, а казка попереду. Тому тепер по справі. Я не знаю, скільки триватиме ще все це дійство, але я хочу одразу сказати: якщо буде така ситуація, як була з прокурорами, коли вони вимагали на дебати три тижні, то я одразу ставлю для цього механізми захисту.
Якщо суд бере більше двох тижнів на виголошення вироку, який і так продиктований зверху, і так вже давно написаний, то я обіцяю сухе голодування вже з завтрашнього дня, і вирок ви будете мені виносити посмертно, без мене.
Я не вважаю за потрібне чекати будь-якого обміну. Якщо ви хочете політично вирішити цю справу і взяти своїх двох винних грушников за одного невинного, то це надто багато. Треба було Сенцова, Кольченка міняти на грушників. Я не предмет торгу, я невинна людина, моєї провини тут не доведено і доведено бути не може. Тому ніяких обмінів, жодних торгів та ніякого затягування часу я чекати не буду.
І найголовніше. Суд, звернення до вас: дайте ви, будь ласка, прокурорам стільки, скільки вони просять. Ні днем більше, ні днем менше — всі 23! Не треба давати більше або менше, щоб у них був час на якісь касаційні скарги і, знову-таки, затягування часу. Ви вже довели, що ви ні на що не здатні, що ви негідні. Ви вже довели, як Росія може осоромитися на прикладі однієї людини. Ви мене не зламали, ви мене не зламаєте ніколи!
Тому давайте закінчувати все це в максимально стислі терміни, я більше чекати не буду. Не ви мені життя давали, не ви владні над моєю долею і не вам її вирішувати. Якщо буде більше двох тижнів, я чекати вироку не стану. У мене все.
Надія Савченко. Останнє слово.
3 березня 2016 р.
Я не визнаю ні вини, ні вироку, ні російського суду. У разі обвинувачувального вироку — апеляції не буде. Я хочу, щоб весь цивілізований, демократичний світ зрозумів, що Росія — це країна третього світу з тоталітарним режимом і диктатором-самодуром, у якій плюють на права людини і міжнародне право.
Абсурдною є ситуація, коли ті, хто викрадає людей, — піддають їх тортурам, потім ще й роблять вигляд, що мають право їх судити. Про який справедливий суд тут може бути мова? У Росії суду і слідства немає! Тут є фарс лялькових маріонеток Кремля, і я вважаю абсолютно зайвим витрачати час свого життя на те, щоб брати в ньому участь!
Тому апеляції не буде, а буде наступне: після вироку я продовжу голодівку ще на десять днів, доки вирок не вступить в силу і це, незалежно від перекладу вироку українською мовою, бо із перекладом вони вміють довго час тягнути. Через десять днів я оголошу суху голодівку і тоді в Росії є не більше десяти днів, щоб повернути мене в Україну, звідки викрали! І мене не хвилює, яким чином вони будуть це обґрунтовувати.
Я чула про досить непогані здібності Петра Олексійовича Порошенка в дипломатії. Ну що ж, сподіваюсь, що його дипломатичних здібностей вистачить на те, щоб у Росії домовитись з одним ідіотом… Адже він обіцяв моїй матері, що ще на травневі свята 2015 року я буду вдома.
І поки за мене будуть торгуватися, життя мене буде покидати і Росія мене все одно поверне в Україну живою чи мертвою! Але поверне!
І всі ці десять днів під воротами СІЗО буде день і ніч стояти моя сестра і буде чекати — випустять чи винесуть мене. Якщо ви її посадите — на її місце приїде і стане моя мати, їй 77 років. Ви і її посадите? Тоді на її місце стане моя подруга, мій друг, а за ними українець за українцем! І запам’ятайте — всіх вам сюди не запхнути! А поки мої співвітчизники будуть стояти, прості, чесні й порядні росіяни з навколишніх хат почнуть їм приносити гарячий чай, бутерброди і теплі ковдри, бо кожен з них розуміє, що на моєму місці може опинитися дитина кожного з них, — у цій в’язниці народів під назвою Росія!
А отак починаються Майдани! А воно вам потрібно?! Ви ж боїтеся цього, як вогню! Тому Кремлю краще повернути мене в Україну якнайшвидше і живою!
А всьому світу із демократичними цінностями краще вчасно усвідомити уроки історії і згадати, що свого часу Європа була толерантною з Гітлером, Америка не була досить рішучою і це призвело до Другої світової війни. Путін — це тиран з імперським замахом і комплексами Наполеона і Гітлера разом узятих. А ведмідь людяної мови не розуміє, він розуміє тільки мову сили. Тому, якщо ми не станемо більш рішучими і не визначимо вчасно правильні пріоритети, то будемо скоро мати Третю світову війну.
Я тепер, вже як політик, більше не подам руки Росії на політичній арені. Дуже не з руки подавати руку тому, хто тримав тебе в наручниках, а твій народ — у кайданах. Але ухвалюючи кожне своє політичне рішення, я завжди буду думати, як воно аукнеться на простому народові і України, і Росії. Бо в Росії, не дивлячись ні на що, все ж є багато чесних, порядних, добрих і нещасних людей.
* * *
Уже увечері 3 березня ПАРЄ та Держдепартамент США, дізнавшись, що Н. Савченко оголосила суху голодівку, поставили вимогу негайно звільнити політув’язнену українку без усіляких умов.
Ніяких заяв голови Верховної Ради В. Гройсмана, лідера “Батьківщини” Ю. Тимошенко ні того вечора, ні 4 березня — принаймні до 14-ї години, в інформаційній стрічці новин не спостерігалося.
Адвокати Надії та сестра Віра вмовляють її відкласти рішення про суху голодівку, але Савченко свого рішення не змінила.
“Одна людина, яка вирішує в Росії все”, — мовчить. Очевидно, що Путін не очікував такої сили і волі 34-річної українки, але все ще сподівається її перемогти.
Попереду чотири вихідні дні: Кабмін подарував їх нам на спомин про радянські п’яні святкування 8 Березня.
Попереду — 9 і 10 березня, день народження і день смерті Тараса Шевченка, який, за словами І. Франка, зробив для України більше, ніж сто армій. І всі ці дні — межа між буттям і смертю, на яку свідомо ступила Надія Савченко. Офіцер Збройних Сил України, українка, яка зробила для України більше, ніж усі її політики разом узяті, бо явила світові мужню душу. Душу, яку виймали з українського народу не раз, і яка сьогодні, в Шевченків час, закривавила до нас правдивими словами Надії.
Підготувала
Любов ГОЛОТА
