«Поетична топоніміка» — оригінальний путівник селами і містами України

Любов СЕРДУНИЧ,

член НСКУ, НСЖУ, ВУТ “Просвіта” імені Т. Шевченка, редакторупорядник збірника

У літературному і краєзнавчому житті України — неабияка подія: вийшло з друку літературнохудожнє видання “Поетична топоніміка” (редакторупорядник — Любов Сердунич. — Хмельницький: Видавець ФОП Цюпак А. А.). Це чи не перша книжка поезії та прози про села і міста України, поєднаних із просвітницьким краєзнавством. Видання побачило світ наприкінці 2015 року, а нині його успішно презентують у різних містах нашої держави.

На численних прикладах топонімів України можна переконатись у тому, наскільки вони пов’язані з минувшиною та відображають її характер. Бо топонім — це соціальне явище, яке ще й розкриває особливості колишньої матеріальної і духовної культури першопоселенців.

Згадаймо групи топонімів: ойконіми (назви населених пунктів), фоніми (назви курганів), спелеоніми (назви печер, скельних навісів), ороніми (назви хребтів, гір, долин, ярів, впадин, ущелин), хороніми (назви країв і країн). А ще ж є астіоніми (назви міст), годоніми (назви вулиць), агороніми (назви майданів), дромоніми (назви шляхів сполучення), гідроніми (географічні назви водних об’єктів), а також мікротопоніми (назви невеликих об’єктів, зазвичай відомих лише обмеженому колу людей, котрі мешкають у певному місці), геоніми (назви доріг, проїздів)… Цим першим збірником починаємо дослідження переважно ойконімів (назв сіл, хуторів, селищ, містечок і міст) України.

У збірнику словесники (поети, прозаїки, літератори, майстри слова) звернулися до історичної географії. Втім, не лише: у збірнику — і література, і географія, й історія, й ономастика, і фольклор…

Долучившись до нашої віртуальної розмови, моя фейсбуківська спільнота вирішила видати альманах. Тему підказала Наталя Хаммоуда: про села і міста. А я доповнила: аби збірник був ще й краєзнавчим, просвітницьким. Тож мета цієї книги — привернути увагу до сіл і міст України, глибше дослідити їхню історію, донести її до читача. А досліджувати є що: віками нашу історію приховували, перекручували, а що краще — привласнювали. На жаль, в Україні ще є топоніми омосковщені. Це явище треба викорінювати.

“Варто писати про наші села й міста, про наші вулиці, називаючи їх справжніми іменами, щоб у людських серцях рідна земля оживала, щоб чоловік, потрапивши на те чи те місце, безпохибно впізнав: ось він, той край, про який читав”. Цю думку Василя Земляка я й узяла за наказ, задумавши такий проект.

Тож самобутність (унікальність) цього збірника ще й у тому, що художнє слово поєднане з наукою. Передмову до збірника написав засновник ГО “Вікімедіа Україна”, член НСКУ Юрій Пероганич.

“Україну можна відкривати порізному: хтось, мандруючи з наплічником за плечима, насолоджуючись природою, хтось перетинає українські простори потягами чи автівками, хтось обмежується екраном телевізора. Я побувала у різних куточках країни за один день, завдяки альманаху “Поетична топоніміка”, — пише в опублікованій на сайті “УАП” (“Український авторський Портал”) рецензії на збірник Надія Позняк.

Альманах представляє майже всі області України. Але найбільше творів присвячено Львову. На жаль, менше — зі сходу і півдня України. Прикро, що не долучилися Кіровоградщина, Луганщина, Одещина і Херсонщина. І хоча й клич про задум поширили у багатьох соцмережах і на літературних сайтах, причина цього — не лише окупація: наслідків багатовікового омосковщення якщо й позбудемося, то не скоро…

“Білозубо всміхнувся Львів”, — пише Надія Бойко. “Ця вулиця ніколи не мине…”, — вірить Любов Бенедишин. Лідія НестеренкоЛанько про Львів пише з почуттям світлої ностальгії. А перлиною Полісся величає свої Куліші Тамара Васильєва. Людмила Демура дорогу додому порівнює з рушником. Тернопіль від Надії Козак заслужив щемкого одкровення: “Як журавель, що не живе без неба, без тебе на землі я — сирота”. Роман Лесюк називає нашу столицю “колискою революцій”: “Ти випростав з гідністю спину”. А що поетичного можна написати про терикони? Виявляється, можна, до сліз! Віталій Михайлов пише: “Щось бракує, коли їх не бачу, бо вони — наче друзі мої”. А Зоряна Мовчан з іншого куточка України відповідає: “На цій землі посправжньому раюю…”. Так авторка пише про свій Лопатин на Львівщині.

Натхненно описав свої Семиполки Володимир Москвич, хатину автор порівнює з піснею. У збірнику представлена і потужна поезія Івана Низового (світлої пам’яті), кожен вірш вражає новизною, свіжістю. Віра Олеш веде читача по Княжому Мосту (село на Львівщині). Уміло поєднала тему сьогодення України з топонімікою Лариса Омельченко у поезії “Герб малої батьківщини”. Історичні віхи міста Жовква описує Ярослава Павличко. А компактний вірш “Сможе” Тетяни ЧерепПероганич аж пахне карпатською свіжістю. Порушує вона і проблему спустошення села, відмирання хуторів.

Мандрівку переймає Світлана Поливода з Дніпропетровська, у вірші якої — головні слова: “Тут все моє, бо звідси — мій початок!”. Світлана Скруха витончено доносить до серця пісню “Ой, туман…”. Її патріотичну добірку можна означити рядком самої авторки: “Народ мій не поставиш на коліна!”. Молода поетеса Марія Солодовнікова привертає увагу до Кривого Рогу експресією слова: “Сіре місто бетонних споруд, я бачу не стіни, а душу!”. А Валентина Сторожук майстерно веде читача селами Вінниччини, згадавши мало не всі! Надія Таршин зізнається в любові своєму ріднокраю й односельцям на Рівненщині.

Пісенний славень своїм селам і містам витворили Іван Пустовий, Олена ШвецьВасіна, Юрій Титарів, Вікторія Бондаренко, Віра Шурман. Мовознавчі розвідки про сиву минувшину подали Лідія Ярохно, Любов Сердунич. “Моє серце — Межова”, — стверджує Людмила Яцура про селище біля межі з Донеччиною, а також знайомить нас із мистецтвом розпису в селі Петриківка.

Чудова у збірнику проза. Оповідь Тетяни ГрицанЧонки про Тячів магнетизує. Цікаві ліричні спомини Людмили Жовнір про частинку Донеччини. Під впливом Ольги Тараб закортіло майнути у Ківшарівку на Харківщині: ласувати варениками, черешнями, купатись у річці. Поетичний триптих у прозі про свої села й міста витворила Ганна Ручай. А “Моня, де ти?” Світлани Поливоди — це шедевр на тлі перейменування вулиць у наших містах, яке набрало обертів саме зараз.

Усіх авторів перелічити неможливо, як і сіл, і міст, тому сподіваємося, що “Поетична топоніміка” матиме і наступні випуски, позаяк у збірнику охоплено 90 населених пунктів. Це — лише дещиця сіл і міст, котрих, як і поетів, в Україні не бракує. А до творення славня селам і містам долучилися 77 авторів з України і зарубіжжя: поетів, прозаїків, краєзнавців. Тож альманах можна назвати всеукраїнськоміжнародним. Сподіваємось, у наступних випусках він розширить свою географію. Отже, шановні автори, є шанс і вам долучитися до творення цього своєрідного славня селам і містам.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment