Тетяна КРОМБЕТ,
смт Бишів
Київської обл.
Одна з основних тем у ЗМІ — доля української льотчиці Надії Савченко. Не лише в Україні, а й у багатьох країнах світу відбуваються акції з вимогою до кремлівського режиму звільнити Надію з полону.
Мешканці селища Бишів, що в Макарівському районі на Київщині, долучаються до цієї вимоги. Адже Надія нам не чужа, її коріння звідси. В Бишеві народився і похований біля своєї матері батько Надії і Віри — Віктор Григорович. Савченко досить поширене прізвище в нашому селі. Батько не раз привозив свою сім’ю в село до рідної хати, до своєї матері в Бишів на вулицю Римаря.
Бабуся Надії — Наталка Власівна Савченко — була бригадиром городньої бригади, опікувалася колгоспним садом, згодом порядкувала в теплицях. Вимоглива до себе і до підлеглих, мала заслужений авторитет у нашому селі. Її бригада досягала високих показників, тому працю Наталки Власівни неодноразово відзначали почесними грамотами та іншими нагородами. Можливо, саме від бабусі успадкувала Надійка цілеспрямованість, загострене почуття відповідальності й справедливості. Надійка зростала талановитою дівчинкою: гарно малювала, добре шила, мала майстровиті роботящі руки. Рідну землю любила не лише на словах, а й на ділі. Не цуралась роботи на городі, могла, вхопивши косу, повикошувати бур’яни на бабусиній садибі. У бабусі Наталки була корова, і Надійка на літніх канікулах завжди гнала її не лише до череди, а й далі — на пасовище, а увечері зустрічала. Хтозна, може, і мрія стати льотчицею зародилась у неї тут, у Бишеві, коли, дивлячись у небо над нашим селом, спостерігала за літаками, що пролітали.
Тітка Надії, батькова сестра Доля Григорівна, була одружена з Олександром Юсуповим — військовим, її син Олександр теж став військовим, можливо, й вони були для Надії прикладом для наслідування.
Після смерті батька бабусин будинок продали на початку 2000-х років, але Надія з Вірою і мамою Марією Іванівною, приїздили до батька і бабусі на могилки і зустрічались неодноразово із подругою дитинства Наталкою Івановою і її мамою Людмилою. Завжди спілкувались українською мовою. У Бишеві Надію не лише добре пам’ятають, а й люблять, моляться за неї, бажають їй вистояти і повернутись в Україну живою. Нам потрібні моральні орієнтири такої висоти.
Надіє, живи! Чекаємо тебе в Бишеві.
