Творення англомовних голосів для українських письменників

Погодьтеся: радісно зустріти в світовому переліку книжкових видавництв назву, яка починається одразу впізнаваним українським словом “Калина”. Тому свої запитання до Стефана Комарницького й розпочала з того, що, сподіваюся, зацікавить і наших читачів.

— Як і коли виникла ідея видавництва Kalyna Language Press?

— Із 2011го я видавав книжки українських письменників у власному перекладі в різних літературних видавництвах: “Поетрі Салцбурґ” та “Ватерлу Прес”. Такі видавництва престижні у мистецьких колах на відміну від більш комерційних видавництв. Як приклад: “Ватерлу Прес” отримав фінансування з Боку Артз Кавнсіл Енґланд на підставі високого оцінювання видавництва прихильниками “високої” літератури. Але С’юзі Спейт (наш директор) дійшлa висновку, що було б вигідніше, якщо ми створили б власне видавництво. Бо, скажімо, такі організації, як “Поетрі Салцбурґ” не дуже активно маркетують книги з комерційних причин. Разом із тим вони не розуміють ситуації української літератури, імідж якої зіпсовано російською м’якою силою. З цими міркуваннями 2013 року створили власне видавництво.

— Як давно професійно займаєтеся перекладом з української? Чи вдалося Вам укласти міцні літературні зв’язки з материковою Україною? З ким із письменників співпрацюєте?

— Працюю як професійний перекладач із 2005 р., але почав перекладати українську літературу ще з 1997го. Захопився віршами Павла Тичини 1993го, коли купив збірник переважно з ранніми віршами поета. Поезії вразили мене яскравістю мови та оригінальністю метафор. Ще листуюся з Тетяною Сосновською — дуже поважаю її як людину з чіткою громадянською позицією та талановитого музейного директора. Також співпрацюю з журналом “Всесвіт” і Дмитром Дроздовським. Разом із тим дуже високо оцінюю мої стосунки з Теодозією Зарівною, редактором журналу “Київ”. Виграв премію у ПЕНклубу 2013 р. із книгою перекладів віршів Ігоря Павлюка. Також переклав і видав роман “Чорний Ворон” Василя Шкляра — створив англомовну версію для нашого ринку. Мені дуже сподобалася яскрава мова та сюжет роману. Переклав роман “Час смертохристів” Юрія Щербака, але ще не влаштував видання книги — захоплений візією майбутнього світу, яку він створив із романом… Дуже радію тому, що мав шанс перекласти Ваш роман “Епізодична пам’ять” — це як поема в прозі, написана дуже багатою мовою. Планую перекласти англійською твори молодших письменників, якщо вдасться влаштувати такі проекти, — але ще не хочу говорити щось конкретне про наші плани.

Щойно влаштував видання перекладів Івана Драча на сторінках антології видатного журналу “Модерн Поетрі ін Транслейшн”. Цього разу не йдеться про мої переклади. Алан Шілліто разом із Марком Пінчевським переклали вірші (“Балада про Вузлики” та “Балада про Вдовиння”), і 1971 року вони були надруковані у журналі МПТ. Шілліто був видатним англійським письменником — він помер 2010го, і Пінчевський, настільки я розумію, був перекладачем з англійської та на англійську. Але головне, — що переклад з української мови з’явиться на сторінках такої престижної антології. Нарешті щойно переклав “Тіні забутих предків” М. Коцюбинського та планую створити англомовні версії класичних українських письменників (Панас Мирний, Іван Франко і т. ін.) та письменників Розстріляного Відродження, шістдесятників. Не вірю, що мого життя вистачить, аби здійснити повний перелік проектів, над якими хочу працювати.

— Не секрет, що українська література малопоширена і маловідома в англомовному світі. Як цьому зарадити і які бачите перспективи?

— Поперше, Україна має визнати важливість культури як способу впливу на ставлення чужинців до будьякої нації. Авжеж англійці дивляться на Україну переважно російськими очима, а такі письменники, як Булгаков, завжди малювали Україну негативними кольорами. Не хочу говорити про фільми та телесеріали, які давно зіпсували імідж українців. Подруге, уряд має працювати з українськими письменниками, аби різними способами змінити ситуацію. Ми повинні створити ключові месиджі про унікальність української літератури: як Російська імперія постійно намагалася знищити українську літературу, трагічна доля Розстріляного Відродження і т. ін. Маємо звернути увагу читачів і видавництв на те, що українські письменники цікавіші, ніж російські — маємо маркетувати таких письменників, як Кобилянська, Коцюбинський, Шевченко, Франко, на підставі того, що вони відкрили нові простори і для української літератури, і для світової. Потретє, ми маємо створити план дій конкретної роботи, співпрацюючи з партнерами у західних країнах — видання класичних письменників із видавництвом “Пінґвін”, організація конкурсів для літературних перекладів. Вірю, що нині ми бачимо крах Російської імперії, і знаю, що в Україні є перспективи для популяризації літератури за кордоном. Разом із тим у Вас є багато дуже талановитих молодих письменників, що свідчить про безперервність літературного процесу.

— Як Вам вдається знайти відповідники в римах, образах, індивідуальному почерку поета?

— Головне для мене, щоб поезія читалася природно англійською — переношу рими та метафори до англійської мови. Але давно зрозумів, що маю рахуватися з традиціями англійської мови. Я подав українські вірші як англомовні, творячи англомовні поетичні голоси для поетів, які відображають і передають стиль оригінальних віршів. Таким чином я можу видати їх на сторінках сучасних журналів поезії.

— Так само було б цікаво почути про Ваші перекладацькі таємниці.

— Ніхто не може перекласти літературу англійською мовою без глибокого знання літературних традицій. Перекладач має знаходити англомовний голос для перекладів. Але це не так важко. Будьяка українська книга має якийсь “аналог” із англомовних книжок, свій особливий мовний стиль. Скажімо, “Епізодична пам’ять” нагадувала мені про книги Маргарет Етвуд на тему життя жінок у різних умовах. Тож стиль перекладу роману, подібний, до певної міри, на прозу Етвуд, народився природно. Тому переклад читається як сучасний англомовний роман, написаний здібною письменницею. Так само наш “Ворон” говорить англійською з акцентами Вальтера Скотта та Джорджа РР Мартіна.

— Ви підтримуєте зв’язки з англійським ПЕНклубом, який сприяє популяризації творчості літераторів із багатьох країн. Розкажіть про це і, зокрема, про успіх книги Ігоря Павлюка.

— Так, звернувся до ПЕНклубу 2013 року, аби отримати фінансування для представлення книги Ігоря Павлюка у моєму перекладі. Слід сказати, що ми здобули успіх, і клуб фінансував представлення книги в Лондоні та в Оксфордському університеті. Даш Артз, видатний мистецький колектив у Лондоні, співпрацює з нами. Так ми дістали гарний шанс промотувати книгу в Лондоні. 2015го ПЕНЕнгланд організував вибори між читачами кращої перекладної книжки. Книга Ігоря Павлюка у моєму перекладі визнана найкращою за версією англійського ПЕНклубу, отримавши більшість голосів серед читачів. Але… я сам організував нашу перемогу. Співпрацював із літературними і політичними організаціями в Україні, Америці, Канаді, аби мобілізувати їх на підтримку. Разом із тим написав статті про Україну на сайті ПЕНатласа, аби сказати правду про Українські реалії.

— Чи не збираєтеся з робочим візитом в Україну?

— На жаль, не збираюся в Україну, хоча дуже хочу бачити край, який має велике значення для мене. Але нині не маю такої можливості.

 

Спілкувалася

Любов ГОЛОТА

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment