Патріотизм — як употужнення України

Василь КУШЕРЕЦЬ,

доктор філософських наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, голова правління Товариства “Знання” України

КураховоДва роки по Революції гідності, криваві події в Києві, жертовність Небесної Сотні, окупація Кремлем Криму й агресія РФ на Донбасі, що сколихнули українців, дають уроки героїзму, національного єднання, спонукають до пошуку нових шляхів утвердження продемонстрованої світу самобутності українського народу, його консолідації навколо спільного майбутнього, захисту незалежності, територіальної цілісності країни.

Розв’язання фактичної війни проти України різко загострило потребу в піднесенні патріотизму задля подальшої національної консолідації народу перед реальними мілітаристськими загрозами з боку Росії і озброєних нею терористичних угруповань і сепаратистів, тобто проросійських сил, так званих ДНР і ЛНР.

Непокоять і русифікаторські процеси в нас, інформаційне підживлення Кремлем імперсько-тоталітарних рудиментів у суспільній свідомості, істотні відмінності в системах цінностей, світоглядних орієнтаціях груп суспільства, певних територій населення країни, окремих громадян. Унаслідок цього продукуються протилежні погляди на минуле й майбутнє нації, шляхи її подальшого поступу, утворюється підґрунтя для невиправданої фрагментації, просування несумісних із незалежністю держави місцевих ідентичностей, розпалювання міжетнічних, міжрегіональних, мовних конфліктів, що суперечить принципам державності й соборності України, негативно позначається на здобутках державотворення. Телеканали і радіостанції, мобілізовані блогери та інформаційні служби РФ щохвилини отруюють національну свідомість українців.

Росія веде проти нас не просто інформаційну, а й психологічну війну, спрямовану на кардинальну зміну свідомості. Об’єкт її знищення не факти, а ментальні структури (особистість, моральні установки, смисли), система цінностей, те, що для людини найцінніше. Мета цієї війни — жертва, яка залишається живою, але перестає бути сама собою. Основні методи і технології цієї війни — кодування і вірусування людей. Ідеться про зараження людей, починаючи з Росії, мемами — одиницями смислу, які у вигляді простих слоганів, коміксів, шлягерів, неологізмів — “укропіти”, “хохлостан”, “хунта”, “карателі”, “бендерівці”, які, мовляв, продалися “Гейропі” і “Фа-шингтону”. Все це через медіа-середовище тиражують, інфікують у свідомість спеціально розробленим мемом, щоб робити людей не здатними мислити логічно і самостійно сприймати об’єктивну оцінку подій у нас. Тож інформполітика РФ — це масовий гіпноз і сугестія, безперервний сеанс колективної психотерапії, зомбування “русскім міром”.

Російські шовіністи поширюють думку, що територіально Донбас лиш формально належав Україні, а ментально, як і Крим, завжди був російським. При цьому фальсифікатори історії замовчують правду про понад сто тисяч тільки офіційно виморених голодом українців на Донбасі, на місце яких завезли з Івановської області Росії десятки ешелонів росіян, про що оповідають наші автори В. Василашко і П. Швець у книжці “Голод на теренах Поділля та Донбасу” (“Знання України”, 2015). Тож маємо справу з потужним супротивником, який цинічно використовує найрізноманітніші способи дезінформації населення.

Пропаганда РФ активізується у телепросторі Європи. Оскільки європейці мало знали про Україну й українців, російські ЗМІ заповнили цю нішу брехнею. Очевидно, що РФ готувалася до війни з Україною давно. Більше того, деякі наші очільники, як Янукович, явно потурали антиукраїнській риториці й політиці РФ, постійно скорочували армію.

Національно-патріотичне виховання на окупованих і визволених територіях, формування проукраїнської громадської думки в нестабільних регіонах потребує значних зусиль не лише державних органів, а й усіх громадських організацій та інституцій, зокрема Товариства “Знання” і “Просвіти”.

“А як тепер діяти?” — запитаєте ви, коли вже давно теле­ящик закриває книги. Приділяти, як РФ, більшу увагу телепропаганді. Адже багато донеччан легко змінили свої погляди, повіривши російському телебаченню за практичної відсутності українського. Отож нас чекає велика і терпляча робота з жертвами окупантів. Та де вона? На жаль, і наші, що є не зовсім нашими, телеканали насаджують мовну, культурну й історичну матрицю Росії. Триває війна, яка вимагає заборони медіа-продукту противника, а він, навпаки — розвивається, аж гай шумить!

З огляду на це хочеться крикнути: “Як на цьому полі все занедбано!”. Адже десятиліттями нам нав’язували по зомбоящику, що ми з росіянами кровні брати (звичайно, “менші”), та демонстрували високі рейтинги Путіна. Все це підсилюється такими друкованими ЗМІ, як “Комсомольская правда в Украине”, “2000”, “Московський комсомолец в Украине”, “Аргументы и факты в Украине” й інші російськомовні газети, яких, до речі, і досі, мов нема ніякої війни, у нас набагато більше, ніж українських. Тож населення втягують в ілюзії, у ментальну сліпоту.

Ось чому необхідно негайно підвищити роль науково-просвітницької діяльності, усної пропаганди, яка знімає недоліки телебачення, радіо та Інтернету для ефективного спротиву розв’язаній проти нас інформаційній війні. За нинішніх умов це можна досягти лише словом, у якому, крім інформації, закладена психофізична енергія, що передається слухачеві. Мовлене слово, насичене емоційною й вольовою силою, є потужною мотивацією життєдіяльності й надзвичайно ефективне в подоланні ілюзій і брехні, яким заповнений медіа-простір. Виграє справа, якщо діятимемо не по­одинці, а більше об’єднуватимемо, употужнюватимемо свої зусилля, заохочуючи до слова більше особистостей. Живе, насичене смислом слово простих людей, за безпосереднього контакту, здатне передати слухачеві мету, заради якої варто жити. Наповнена смислами, метою людина, як стверджував Гете, зможе вижити і перемогти за будь-якої ситуації.

Саме на цих принципах свою лекторську діяльність здійснюють члени Товариства в Закарпатті під час підготовки та проведення параду вишиванок, сходження у Дні Незалежності на Говерлу, зустрічей із призовниками, воїнами АТО, членами їхніх сімей тощо. На цих та інших заходах разом із лекторами відбувається пошук відповідей на складні питання, які стосуються кожного громадянина: “Як у своєму житті бути самим собою”, “Ти є той, ким вибираєш бути!”, “Не питай, що твоя Батьківщина може зробити для тебе, спитай, що ти можеш зробити для своєї Батьківщини”, “Які засоби патріотичного виховання слід використовувати під час нинішнього військового протистояння з агресивною Росією”. Питаннями, якою має бути структура лекційної діяльності в умовах фактичної війни з Росією, переймалися також на засіданнях президії Вінницької обласної організації Товариства, скеровуючи діяльність на вшанування української історії, впровадження національної ідеї, виховання почуття патріотизму та національної гідності серед громадян області. Провели круглі столи, тематичні зустрічі, лекції-екскурсії у військових частинах, навчальних закладах різних рівнів акредитації, дитячих оздоровчих таборах відпочинку. Для підняття бойового

духу солдатів організовують зустрічі з письменниками Вінниччини. Розробили та експонували пересувні тематичні виставки: “Видатні особистості Вінниччини”, “Державотворчі традиції на Вінниччині”; “Грушевський і Вінниччина”; “Визначні пам’ятки Вінниччини”; “Незалежність України: вчора, сьогодні, завтра” та ін. Виставка “Герої не вмирають” присвячена вінничанам, які героїчно загинули в зоні АТО.

Питання національно-патріотичного виховання завжди в центрі уваги роботи президії Товариства “Знання”, президентом якого є академік В. Г. Кремень. Президія спрямовує свій інтелектуальний ресурс на виховання національно-патріотичного почуття, яке базується на любові до своєї країни, народу, нації, держави. Починається патріотизм із любові до сім’ї, дому, краєвидів. З любов’ю до рідних місць пов’язана любов до способу і стану життя, мови, культури тощо. Цьому присвячені лекції, конференції, круглі столи, які проводять майже щодня в Товаристві і на які ми запрошуємо відомих письменників, філософів, економістів, істориків, Героїв України, учасників АТО. Оголошення і записи заходів є на сайті Товариства.

“Якщо справа нашої країни — справа Господня, — говорив християнський мислитель К. С. Льюїс, — то країну потрібно захищати, а ворогів знищувати”. Ще Котляревський закликав: “Де общеє добро в упадку, забудь отця, забудь і матку. Іди Вітчизну визволять!”. Патріотизм у цьому випадку надихає на подвиг. Висока поезія і великі діяння породжені саме таким відчуттям.

Та коли задумуєшся, у чому секрет успіхів найвидатніших людей планети, зокрема таких, як Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка, Іван Пулюй, Агатангел Кримський, Василь Стус та багато інших, то спадає на думку однозначна відповідь: насамперед у любові до своєї країни, свого роду і народу, бажання найбільше зробити для своєї Вітчизни, для свого краю, своєї родини.

Природа патріотизму тісно пов’язана з минулим України, боротьбою за її кращу долю. Представникам старшого покоління правдива історія України майже невідома. Тому на лекції з історії, які кілька років веде у нас член НСПУ, лауреат літературної премії ім. І. Франка, відкривач правдивого минулого В. Білінський, збирається щомісяця багато слухачів. Про це свідчать назви його лекцій: “Чи була Куликовська битва?”, “Міф про заснування Москви в 1047 році”, “Міф про Олександра Невського”…

Ми виходимо з того, що не може бути спільної історії між метрополією, якою тисячоліттями була Росія, і колонією. Для цього у нас читають курси лекцій з історії України у стінах Товариства “Знання” відомі фахівці — історики Р. І. Іванченко, М. В. Ткаченко, інші вчені, викривачі історичних міфів, нав’язаних нам імперією, повертають українських героїв, якими ми пишаємося, які здійснили подвиги і яких ми не можемо зрадити. Товариство повертає в нашу історію і видатних українських науковців. Діє спеціальна виставка “Трагічні сторінки української науки”.

Вірні холуї Кремля впродовж XX століття робили все для знищення української інтелектуальної еліти за її ставлення до самобутності культури, історичного минулого, любові до рідної землі. У концтаборах, на каторжних роботах знищили величезну кількість людей, національних світочів, якими б могла пишатися будь-яка держава світу. Виставка підготовлена на основі тритомної книги “Нехай не гасне світ науки” професора Василя Шендеровського.

Важливу справу національно-патріотичного виховання відіграє повага і любов до рідної мови, нації і національної меншини. Людина, що не цінує рідну мову, менше цінує Україну. Ми щиро вдячні етнічним росіянам, що захищають свою Вітчизну — Україну. Та для національної консолідації народу важливе значення має державна мова. Численні заборони української мови вимагають подвоєння зусиль для її розвитку й утвердження. Та й досі у ЗМІ у нас панує російська, що виконує функцію кодування нації в інтересах не України, а РФ. Більше 75 % не державної мови, у нас ТБ — це ганьба, якої ми не знали і в гірші часи!

У Товаристві журнали “Трибуна”, “Наука і суспільство”, “Наше небо”, щорічник “Наука і культура” видають українською мовою, як і книги. Брехні про утиски російськомовних у нас заперечують свіжі дані, отримані відомою соціологічною групою “Рейтинг”. 82 % мешканців не окупованого Донбасу заперечують утиски російськомовних громадян.

У рік Тараса Шевченка актуалізувалися слова духовного гетьмана України: “В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля”. Ця націо­нальна ідея особливо проявилася при організації проведення Товариством “Знання” акції “Рушник єдності” та “Шевченко єднає Україну”, до яких залучили сотні людей. Такі заходи ми проводили не лише у Товаристві, а й у бібліо­теках, ліцеях, у Шевченківському музеї — у Національному канівському заповіднику.

Темі національної ідеї були присвячені спеціальні лекції, круглі столи, на яких всебічно розглядалися актуальні для кожного часу країни ідеї, які об’єднували широкі верстви населення і визначали вектор їхніх дій.

Ця ідея популярна і нині, про що говорили нам, представникам Товариства “Знання”, бійці 95-ї бригади, коли зустрічалися з ними в зоні АТО. Вони її гідно сформулювали: “Створи благо в собі, у своїй країні, а не намагайся зруйнувати сусідню хату чи сусідню країну”. Повернення Україні Криму і окупованих територій Донбасу — ця ідея об’єднує українців, свідомих етнічних росіян і кримських татар — патріотів України.

Якщо патріотизм виходить із любові, то сепаратизм і крайня форма патріотизму — шовінізм, базуються на ненависті і до чужих, і до своїх. Це зброя ворога, що несе горе нам. Технологія її приготування — банальна: тотальна брехня і дезінформація як складові гібридної війни. Її продукти — “зелені чоловічки”, “розіп’яті діти” тощо, у бездумній формі перетворюються на расизм натовпу, як це було колись у гітлерівській Німеччині, а нині — у путінській Росії та підконтрольній їй території Донбасу. Такий барабанний, “трубний” псевдопатріотизм, підсилений міцними напоями, пивом і духовим оркестром, який ми спостерігаємо в РФ, є, по суті, абсолютним злом.

Про такий псевдопатріотизм з огидою писав Лев Толстой: “Задзвонять у дзвони, одягнуться в золоті мішки довговолосі люди і почнуть молитися за вбивство. І почнеться знову стара, давно відома, жахлива справа. Заметушаться, розпалюючи в людей під виглядом патріотизму і ненависті до вбивства, газетярі, радіючи з того, що отримають подвійний гонорар. Заметушаться радісно купці, постачальники військових припасів, очікуючи подвійних баришів. Заметушаться всякого штибу чиновники, передбачаючи можливість вкрасти більше, ніж вони вкрадуть звичайно. Заметушиться військове начальство, яке отримає подвійну платню і раціони, і сподівається отримати за вбивство людей різні високо поціновані ними брязкальця — стрічки, хрести, галуни, зірки…

І, гамуючи у своїй душі відчай піснями, розпустою і горілкою, почвалають відірвані від мирної праці, від своїх дружин, матерів, дітей — люди, сотні тисяч простих, добрих людей зі знаряддями вбивства в руках туди, куди їх поженуть. Ходитимуть, мерзнутимуть, голодуватимуть, хворітимуть, вмиратимуть від хвороб, і, зрештою, прийдуть до того місця, де їх почнуть убивати тисячами, і вони вбиватимуть тисячі, самі не знаючи навіщо, людей, яких вони не бачили, які їм нічого не зробили і не можуть зробити поганого”.

Як це нагадує “слово в слово” російський варіант так званого їхнього патріотизму. Україна ж обрала курс на європейські цінності, серед яких чи не найвищу сходинку посідає любов до своєї Батьківщини, до свого народу. Наш патріотизм — основа націо­нальної консолідації та формування політичної нації, завдання, які більшість європейських країн вирішили ще в XIX — на початку XX століть, стає нагальним курсом і для нашої країни. Патріотизм консолідує суспільство, вносить злагоду між регіонами, робить державу сильною, здатною захистити кожного громадянина і вибороти країні мир як найбільшу цінність людства. Про все це ми думали, спілкуючись у зоні АТО з нашими воїнами, освітянами, просвітянами, гірниками, учнівською і студентською молоддю, бачучи спільну стратегію і тактику дій громадськості у захисті і зміцненні незалежної України, відновлення її цілісності.

Щойно під егідою Мінкультури і Товариства на Донбасі відбулися концерти народного артиста України Фемія Мустафаєва і заслуженого діяча мистецтв України Анжели Ярмолюк: “Тарас Шевченко. Солоспіви”. Їх захоплено вітав давній український Слов’янськ, звідки родом славетний Михайло Петренко, автор пісень, що стали народними, — “Взяв би я бандуру”, “Ой ти, козаче, ой ти, бурлаче” та “Дивлюсь я на небо”, яку, до речі, співав у космосі перший космонавт — українець Павло Попович, а екс-президент СРСР Михайло Горбачов днями заспівав її на своєму 85-річчі. Шевченківський дух панував у повних залах і на площах у Сєверодонецьку, Старобільську, Кремінному, Часовому Яру, Краматорську, Бахмуті, Покровську, Кураховому, військових частинах.

У Донбаському держпедуніверситеті відбулася презентація книги-дослідження В. Кушерця “Тарас Шевченко — на всі часи”. Були вручені комплекти гігієнічних засобів для воїнів АТО, медична бібліотечка. З рук у руки передані бібліотечки україноцентричних видань, книги академіка НАНУ В. Кременя “Світознання: людина, наука, освіта”, Ю. Канигіна і В. Кушерця “Фізична економія” (енергія історичного прогресу), “Парадокси історії”, В. Ткаченка “Путінізм: шовінізм пострадянського реваншу”, Раїси Іванченко “Україна. Перші історичні державні кроки”, С. Грабовського “Бардак Йосифа Сталіна” і “Глобальний політичний терор: таємна зброя Кремля і Луб’янки”. В. Василашка і

П. Швеця “Голодомор на теренах Поділля і Донбасу”. Бібліотекам були подаровано твори І. Багряного “Тигролови”, О. Стороженка “Марко Проклятий”, Ф. Скотта Фіцджеральда “Великий Гетсбі”, Сакі “Галеон скарбів” і В. Підмогильного “Невелика драма”. Зацікавили людей щорічник “Україна. Наука і культура”, книга Д. Дзвінчука, Д. Захарука “Вгору піднесемо серця”, свіжі числа газети “Україна молода” із висвітленням проблем Донбасу, з віршем В. Василашка “Зірвані мости”.

Концерти у зоні АТО, обростаючи бесідами, дискусіями на животрепетні теми, з мистецьких заходів перетворювалися на просвітницькі, відточували громадянську позицію, ставали зброєю і гідною відсіччю агресорам і терористам, від яких ми перебували нерідко на відстані гарматного пострілу.

 

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment