Саботаж декомунізації подолаємо

У Полтаві відбувся круглий стіл за участю голови Українського інституту національної пам’яті Володимира В’ятровича, представників місцевого самоврядування, виконавчої влади, громадських об’єднань, істориків, краєзнавців. Цей захід, влаштований з ініціативи голови ОДА Валерія Головка, мав на меті подолати саботаж Полтавською міськрадою та органами місцевого самоврядування низки районів Полтавщини закону про декомунізацію. Один із реальних підсумків цього зібрання — створення громадської топонімічної комісії.

Про декомунізацію краю, історію виготовлення пам’ятника Івану Мазепі, роботу найактивніших місцевих об’єднань та інші клопоти “Просвіти” розповідає член правління Полтавського ОО “Просвіти” Олег Пустовгар. Олег Миколайович народився 28 січня 1973 року в с. Качанове Гадяцького району Полтавської області. Закінчив історичний факультет Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка, обласний вечірній університет журналістики, Національну академію державного управління при Президентові України. За фахом — учитель всесвітньої історії, журналіст, магістр державного управління. Зацікавився просвітянською роботою в Гадячі, де свого часу головою “Просвіти” була Олена Пчілка. 1992 року разом із викладачами Гадяцького училища культури займався відновленням просвітянського руху. У Полтаві мешкає з 1993 року.

Працював помічникомконсультантом народних депутатів Леся Танюка, Миколи Кульчинського, голови Комітету з питань культури і духовності В’ячеслава Кириленка.

 

Увіковічити

видатних земляків

Відразу після ухвалення декомунізаційних законів, — розповів Олег Пустовгар, — “Просвіта” розробила і подала проект розпорядження для керівництва області торік у червні. За основу наш проект узяли, але з нього випав дуже важливий пункт. “Просвіта” пропонувала створити групу з істориків і напрацювати базу з видатних людей — уродженців і мешканців Полтавщини. Йдеться про перейменування понад тисячі топонімів, адже Полтавщина дуже багата на видатних осіб. В обласній адміністрації посилаються на те, що вирішувати мають представники місцевого самоврядування. Це слушно. Але створивши базу і провівши широку просвітницьку роботу, навіть якби наші пропозиції були враховані лише частково, ми все одно б виграли в просвітницькому сенсі — люди дізналися і заговорили б про видатних людей, багато яких незаслужено забуті. Через те, скажімо, у Лубнах, де народилися видатні громадські та політичні діячі, журналісти — брати Володимир та Сергій Шемети, які видавали першу українськомовну газету “Хлібороб” на Наддніпрянщині, їхньої вулиці немає. Зате з’явилася Вулиця Бузку, Квіткова, Сонячна (цілий гербарій).

Полтава, за даними Українського інституту національної пам’яті, посідає останнє місце з декомунізації в Україні з ласки міського голови пана Мамая, колишнього регіонала. Кілька днів тому представники української діаспори з Канади і США висловили мені своє здивування і обурення, почувши по телевізору його заяву: “Я цей закон декомунізаційний ігноруватиму, доки це буде можливо”.

В області справи кращі. У Кременчуці, наприклад, з ініціативи “Просвіти” з’явився провулок Степана Бандери. Якщо в 1990ті роки та й пізніше більшість людей були б проти, то тепер сприйняли нормально. Там відбувалося голосування в онлайнрежимі й на вулицях, і конфліктів не було. У Зінькові з’явився парк, присвячений братам Зеровим. Але немає вулиці братів Тютюнників.

Щоб виправити помилки, на круглому столі ухвалили пропозицію про створення Полтавської міської громадської топонімічної комісії, наступного дня відбулося перше її засідання, яке затвердило засади, запропоновані просвітянами.

Поперше, створення цілісної топоніміки Полтави шляхом збалансованого підходу щодо різних історичних епох — з часів УкраїниРуси до сьогодні. Плекання українського патріотизму й ідентичності міста як частини поняття української ідентичності. Подруге, у процесі законодавчого й нормативного опрацювання назв урбанонімів застосувати комплексний підхід. Зокрема враховувати норми Закону України про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України в ХХ столітті та Указу Президента України про заходи з відзначення сторіччя подій української революції 1917—1921 років. (Комплексний підхід полягає в тому, щоб змінити назви вулиць, що носять імена діячів комуністичного режиму, на назви в честь видатних українців — борців за незалежність. Наприклад, вулицю Леніна перейменувати на вулицю ГорлісаГорського, уродженця Решетилівки, видатного діяча УНР, автора роману “Холодний Яр”. За твердженням істориків, понад третина діячів Центральної Ради УНР — вихідці з Полтавщини). Потретє, повернення історичних назв, які змістовно не пов’язані з Російською імперією. (Це дуже важливий пункт, бо після Полтавської катастрофи область була під пильним наглядом російських окупантів, тут особливо нав’язувалася російська ментальність. І тому важливо перш, ніж перейменовувати, домовитися з мешканцями, щоб не було конфліктів). Почетверте, увічнювати в назвах урбанонімів пам’ять про видатних мешканців Полтавщини, які справили значний вплив на освітнє, суспільнокультурне, наукове, економічне життя українського народу. За можливості застосувати прив’язку до вулиць, де народилися видатні полтавці. (Починаючи з 1992 року, “Просвіта” пропонує перейменувати вулицю Артема на вулицю Патріарха Мстислава, бо він народився саме там; вулицю Карла Лібкнехта на вулицю Симона Петлюри. Це важливо й з точки зору розвитку туризму, бо екскурсовод дуже просто пояснить, чому саме така назва вулиці). Поп’яте. Увічнення в назвах урбанонімів пам’яті уродженців Полтавщини, воїнів російськоукраїнської війни (АТО). Пошосте. Вулиці, які вже перейменовані, але частково — перейменувати до кінця. (З ініціативи “Просвіти” частина вулиці Рози Люксембург була перейменована на Раїси Кириченко, частина Куйбишева після вбивства Чорновола — на В’ячеслава Чорновола).

“Просвіта” надала комісії наші конкретні пропозиції, які структуровані відповідно до таких розділів: доба козаччини — доба гетьманщини (вулицю Фрунзе пропонуємо перейменувати на вулицю Костя Гордієнка, кошового отамана Війська Запорозького низового, який брав участь у Полтавській битві на боці гетьмана Івана Мазепи; вулицю Жовтневу, яка веде до пам’ятника Івану Мазепі, на вулицю Івана Мазепи, Затонського на Григорія Грабянки тощо). Наступний розділ — діячі церкви, освіти, культури й науки, серед них Василь Кричевський, архітектор будинку Полтавського земства, перлини зодчества (нині обласний краєзнавчий музей), діяч УНР, автор малого державного герба УНР — Тризуба; релігійні діячі Паїсій Величковський, Патріарх Мстислав; науковці Федір Вовк, Михайло Драгоманов, Олександр Засядько, Матвій Номис; письменники, композитори Левко Боровиковський, Олена Пчілка, Леонід Полтава, Григорій Жученко (Яр Славутич), брати Тютюнники, Василь Барка, Павло Загребельний, Григорій Китастий, Олександр Білаш, Платон Майборода, Григорій Коваленко — історик, організатор “Просвіт” на Полтавщині та ін. (61 пропозиція). Наступний розділ — шістдесятники: В’ячеслав Чорновіл, Євген Сверстюк, Оксана Мешко (з села Старі Санжари Новосанжарського району) та ін. Останній розділ на виконання Закону про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у ХХ столітті. Серед них Симон Петлюра, Михайло Грушевський, Остап Вишня, Микола Міхновський, скульптор Михайло Гаврилко (з села Рунівщини), міністр освіти в уряді УНР Іван Стешенко, Борис Мартос (з Градизька Глобинського району), голова УГВР Кирило Осьмак (родом із Шишак) — понад 20 пропозицій.

Приємно, що була врахована наша пропозиція щодо реконструкції експозиції Полтавського краєзнавчого музею, присвяченої періоду 1917—1991 років.

 

За пам’ятник Івану Мазепі люди проголосували… грошима

Микола Кульчинський, голова Полтавського обласного об’єднання “Просвіти” сім років тому зініціював встановлення пам’ятника Мазепі у Полтаві. Згідно з президентським указом Віктора Ющенка, 2009 року мав відзначатися військополітичний виступ гетьмана Івана Мазепи та укладення українськошведського союзу. Але міське керівництво було проти. Обласна рада повернула субвенцію на спорудження пам’ятника Івану Мазепі, яка була передбачена в бюджеті.

Тоді Микола Кульчинський оголосив збір коштів. Цей збір можна порівняти з тим, як мешканці свого часу збирали кошти на пам’ятник Котляревському — така своєрідна толока. Найбільше “спонсорів” було з Полтавщини, але долучилися й з усієї України. Найбільше внесли Віктор Ющенко — 150 тисяч гривень, Віктор Балога — 100 тисяч гривень, Валерій Головко, на той час приватний підприємець, нині голова Полтавської облдержадміністрації — 320 тисяч гривень. Він також сприяв перевезенню пам’ятника в Полтаву, виділенню місця. Валерій Асадчев подарував 100 тисяч, Віктор Бугайчук (колишній голова облдержадміністрації — 55 тисяч), Віра та Богдан Боднаруки з Чикаго — 10 тисяч, художник Сергій Гнойовий — 10 тисяч. Микола Кульчинський організував продаж картин полтавських художників на аукціоні, 40 тисяч з аукціону також передали на пам’ятник. До справи долучилися також приватні підприємці Орест Кісь, Іван Зезекало, В’ячеслав Кириленко та багато інших. Свої зекономлені копійки несли робітники, пенсіонери. Найбільше нам запам’яталося, як активіст “Просвіти”, учитель історії Сергій Остапієнко з Полтавської школи № 7 приніс гроші — по 1—2 гривні, які діти зекономили на забавках.

Пам’ятник (автор — відомий скульптор Микола Білик) незабаром має бути встановлено.

Олег Пустовгар пишається ще одним цікавим просвітянським проектом “Поборники незалежності”, втіленим у життя. Після Революції гідності він очолював Департамент інформаційної діяльності та комунікації з громадськістю Полтавської облдержадміністрації. За цей час було створено цикл коротких документальних фільмів на базі архівних джерел про видатних уродженців Полтавського краю. Серед них — про Петлюру, ГорлісаГорського, Оксану Мешко та ін. Департамент розробив концепцію цих фільмів. Історичні довідки готували активісти “Просвіти”, кандидати наук, працівники Державного архіву. Велика подяка голові Полтавського міського об’єднання “Просвіти”, заслуженому діячеві культури, заступнику директора Полтавського державного архіву Тарасові Пустовіту, одному з тих, хто готував архівні довідки. Зйомки на основі цих матеріалів здійснювала Полтавська обласна філія суспільної телекомпанії “Лтава”. Зараз на сайті “Лтави” 22 цих фільми. Кожен може їх переглянути. Серед інших проектів — “Полтавська Шевченкіана” Петра Ротача, підготовлена до друку просвітянами, “Тарас Шевченко і Полтавщина”, присвячена перебуванню Шевченка на Полтавщині та ін.

 

Найактивніші

на Полтавщині

Найактивніші наші об’єднання — Полтавське (голова Тарас Пустовіт) і Кременчуцьке (голова Марія Усцова) міські об’єднання. Кременчук у плані декомунізації не тільки подав приклад обласному центру, а й усій Центральній Україні. У Кременчуці з’явилися вулиці Лесі Українки, Василя Стефаника, Олени Пчілки, Василя Симоненка, Пилипа Орлика, Івана Мазепи, Степана Бандери. Міський голова взяв до уваги усі напрацювання “Просвіти”. Щоправда, там ще є окрема громадська організація Товариство української мови, водночас вони й члени “Просвіти”. Пані Марія постійно проводить багато різних заходів, зокрема, присвячених українським письменникам. Сильна просвітянська організація в Гадячі, гетьманській столиці, яку очолює начальник відділу освіти Ірина Гулей. Вони також подали свої пропозиції по декомунізації. Торік у Гадячі дуже успішно пройшов один із всеукраїнських етапів патріотичної гри “Джура”, яка зараз відновлюється в рамках всеукраїнської концепції з патріотичного виховання, затвердженої Міністерством освіти і Міністерством молоді і спорту. Серед організаторів був відділ освіти і “Просвіта”. Активна Лохвицька організація, очолює її краєзнавець Олександр Панченко. Він автор Енциклопедії Лохвицького краю про видатних земляків. З його ініціативи встановлено меморіальні дошки видатним землякам: Роману Шухевичу і Аверкію Гончаренку, учаснику бою під Крутами, уродженцю села Дощенки Лохвицького повіту. Він постійно пише різні просвітницькі статті, співпрацює з українською діаспорою. Це один із найвизначніших дослідників визвольного руху на теренах Полтавщини. Він дослідив життя полтавців, членів ОУНУПА.

Активна “Молода Просвіта”, створена 2002 року. Молоді просвітяни як волонтери постійно підтримували фестиваль Мазепафест, який організував Микола Кульчинський, та інші проекти. Під час Мазепафесту влаштовували на радіо марафон українських виконавців, опікувалися їхніми виступами. “Молода Просвіта” тісно співпрацює зі скаутською організацією “Пласт”, щороку спільно з “Пластом” організовує патріотичні молодіжні табори, які проводилися в Новосанжарському, Семенівському, Полтавському, Оржицькому та інших районах.

 

Підготувала

Надія КИР’ЯН

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment