Олена ГОРОБІЄВСЬКА,
науковий співробітник Чернівецького обласного меморіального музею Володимира Івасюка
У виставковій залі Чернівецького обласного меморіального музею Володимира Івасюка відзначили 67му річницю від дня народження композитора та відкрили виставку “Це — ми, це — наша Україна!” графіка світового рівня Івана Васильовича Остафійчука. До меморіальної дошки маестро гості заходу поклали квіти пам’яті, а отець Валерій Сиротюк відправив панахиду за упокій душі автора славнозвісної “Червоної рути”. Хоча І. Остафійчук не зміг приїхати, але був на телефонному зв’язку. Автор радів із того, що в день народження нашого земляка всі зібралися разом, аби славити Україну.
Володимир Івасюк дуже любив своїх рідних. Це видно з листів, які зберігаються у фондах музею, із фотографій, із творів, які залишив (портрети батька, пісні “Колискова для Оксаночки”, “Балада про мальви”, “Балада про отчий дім”). Отож до слова запросили найрідніших: сестру композитора Галину ІвасюкКрису, яка захоплюється унікальними роботами автора. Галина Михайлівна намагається відвідувати всі персональні виставки митця. Художники Юрій Якимчук, близький і щирий друг музею, долучився до оформлення робіт і побудови експозиції, а Орест Криворучко — шанувальник творчості Івана Остафійчука, його товариш, свій подарунок від Івана Васильовича — альбоммонографію Мар’яна Бесаги “Іван Остафійчук. Джерела творчості” 2013 року надав на час виставки. Ярослав Заяць розповів, що стежив за творчістю І. Остафійчука ще коли був студентом, бував на його виставці. Захоплюють художника роботи до українських пісень, до творів В. Стефаника. Ярослав Миколайович вважає, що “Іван Остафійчук цікаво працює і має свою техніку”. Зі словом подяки виступила начальник управління культури Чернівецької ОДА Віра Китайгородська.
Прозвучала українська народна пісня “Летів пташок” у виконанні студенток ІІ курсу ЧНУ Ольги Аронець та Уляни Хрищук (кафедра музики, клас естрадного співу, викладач Віктор Рурак). На завершення ансамбль “Квіти Буковини” (керівник Люція Ушакова) виконав “Червону руту” польською та українською мовами.
Уперше спогад про Івана Остафійчука як одного з улюблених художників Володимира Івасюка пролунав рік тому на відкритті виставки скульптора і художника Святослава Вірсти. На ту пору ще ніхто й збагнути не міг, що вже наступного року, у день народження Володі, роботи графіка світового рівня експонуватимуться на Буковині і їх споглядатимуть чимало шанувальників творчості митця. Іван Васильович зробив коштовний подарунок: поповнив фонди музею 32ма дивовижними графічними творами, тематика яких близька нам, адже на картинах зображені ми, наше минуле і сучасне. Мабуть, не кожен зважиться на таку щедрість. Віра Микитівна Китайгородська зазначила, що “культура Буковини поповнилася безцінним скарбом”, і передала Іванові Остафійчуку керамічний дзвіночок, який би нагадував, що Чернівці його люблять, шанують і чекають. Сам художник радий із того, що його роботи нині перебувають у музеї В. Івасюка — колишній оселі видатного маестро.
А почалося все з того, що, досліджуючи архівні матеріали про Володимира Івасюка як художника, натрапила на цікавий записник, де згадується Іван Васильович. Хоча є ще один дуже цікавий факт: блокнот 1977 року, але записи в ньому Володя робив із серпня 78го до квітня 1979 року. Оскільки щоденник 1977 року, то йому довелося виправляти числа. Виправлені вони до 29 квітня, а останній запис — 22 квітня, 9.30 — передача з Зінкевичем, “Літо пізніх жоржин”. Зник Володимир 24 квітня, але саме ці виправлення до 29 числа є, певною мірою, підтвердженням того, що композитор не планував іти з життя, як про це зазначала тодішня влада.
Отож гортаючи сторінки записника, помітила коротенький запис олівцем: 17 березня, субота, 1979 року: “Був на виставці І. Остафійчука в картинній галереї”. Ймовірно, то була остання зустріч двох талановитих особистостей. Трохи більше, ніж за місяць, Володя вже відійде в інший світ…
Перша персональна виставка І. Остафійчука відбувалася тоді у Львівській картинній галереї мистецтв імені Бориса Возницького і роботи талановитого автора, з яким Володя був знайомий особисто, залишили незабутні враження. Композитор вважав, що “мистецтво не може бути наслідувальним. Воно повинно розбуджувати нові думки, почуття і, зрозуміло, дивувати й тішити новизною”. Як згадував Іван Васильович, познайомився він із В. Івасюком у Львові у Любомира Криси — чоловіка сестри популярного композитора Галини ІвасюкКриси: “Та залишилися незабутніми наші зустрічі в моїй робітні, де ми вели розмови про музику, образотворче мистецтво, про духовні проблеми нашого українського життя”. Разом приятелі навідали у Львові вдову відомого живописця і графіка Леопольда Левицького (1906—1973), де нині в цьому помешканні міститься музей. А 1980 року, вже після трагічної загибелі Володі, І. Остафійчук подарував свою роботу “Червона рута” Галині Михайлівні Івасюк, коли у неї народився син Володя. Репродукція цієї картини нині прикрашає обкладинку книги “Володимир Івасюк. Інструментальні твори”, презентація якої відбулася 4 березня 2016 року, вже після відкриття виставки художника, у Чернівецькій обласній філармонії.
Талант Володимира Івасюка багатогранний — композитор, письменник, фотомайстер, оператор, режисер і художник. Бажання малювати у нього виявилося ще змалечку. Володів пензлем не гірше, ніж смичком, але завжди залишався скромною людиною. Про себе зазначав: “Люблю малювати. Художник з мене такий собі, але щось спонукає мене брати пензля до рук…”. І він у вільні хвилини залюбки брав пензля і творив, прагнув виробити індивідуальний стиль. Особливо гарно вдавалися портрети і пейзажі. Можливо, потяг до малювання успадкував від родичахудожника Миколи Івасюка. У фондах меморіального музею зберігається понад 80 художніх робіт В. Івасюка, серед яких дитячі малюнки і роботи, які привертають особливу увагу: портрети батька Михайла Григоровича, сестри Оксани, пейзажі, мариністичні роботи тощо.
Іван Остафійчук — обдарований живописець, графік, уродженець ІваноФранківщини, але життєвий шлях його проліг і через Буковину. Художник і досі живе спогадами про буковинський край, про Вижницю, де навчався з 1957 до 1960 року в училищі декоративноприкладного мистецтва. Згодом, із 1960 до 1966 рр. — у Львівському державному інституті прикладного та декоративного мистецтва. З 1966 року твори І. Остафійчука експонуються на виставках в Україні та за кордоном. 1980 рік дуже важливий у житті Івана Васильовича — золота медаль ІХ Бієнале графічного мистецтва у м. Брно: “Ми жили в час тоталітарного режиму брежнєвського застою. І дивовижно, що пробивали ми цю рутину піснею. Володимир своїми геніальними “Червоною рутою”, “Водограєм”, іншими творами, котрі полонили серця українців, а згодом отримали і міжнародне визнання. У цей же час я створив серію робіт на мотиви українських народних пісень, котрі були прихильно оцінені в Україні, а згодом і на міжнародній виставці я отримав за ці роботи золоту медаль”.
Життя непередбачуване. 1987 року Іван Васильович змушений був емігрувати до Хорватії, 1988 року — до Канади. З 1992 року живе і працює у Львові. 2007 року був удостоєний Національної премії України ім. Т. Шевченка.
Час минає… На жаль, подаровані роботи Чернівецькому меморіальному музею В. Івасюка вже не побачить геніальний маестро, але ними милуватимуться відвідувачі його домівки, де і досі лунають його невмирущі твори. Чимало робіт, які були презентовані на виставці, присвячені українським пісням “Червона рута”, “Гуцулка Ксеня”, зокрема українським народним — “Стоїть явір над водою”, “Ой, коли б той вечір”, “Ой, піду я в ліс по дрова”, “Копав, копав криниченьку”, “Ой, за гаєм, гаєм”, “Летів пташок”. Відомо ж, що й Володимир Івасюк цікавився фольклором і є чимало записаних ним матеріалів. Завдяки народній творчості з’явилася і славнозвісна пісня “Червона рута”, і українські народні пісні в обробці композитора: “Повій, вітре, повій”, “Коло річки, коло броду”, “Ой на горі два дубочки”, “Як я собі заспіваю”, “Ой умер та й мій Григорій”, “Як ми прийшла карта”. Іван Васильович вважає, що “творчість Володимира Івасюка зростала і міцніла на народному ґрунті, бо був він сином свого, українського народу”.
Багато є ілюстрацій до художніх творів письменників — до новел В. Стефаника “Роса”, “Сини”, “Самасаміська” (1969 рік), до поем Ліни Костенко “Сніг у Флоренції”, “Душа тисячоліть шукає себе в слові” (1986 рік), “Дума про братів неазовських”, до творів Тараса Шевченка “Думи мої, думи мої”, “Рановранці новобранці” (1987 рік), до вірша Миколи Вінграновського “Золоті ворота” (1965 рік), з оповідей Володимира Гнатюка “Ліснілісниці” (2010 рік).
Близькою авторові є карпатська тематика — “Аркан” (1965 рік), “Музики” (1968 рік), “Ми — гуцули” (1970 рік), “Полонина”, “Довбуш” (1973 рік).
У доробку художника є роботи на соціальнопобутову тему: “Відпочинок під деревом” (2014 рік), “Гончар” (1978 рік), “Летимо думкою” (2012 рік), “Роверистка” (2008 рік), “Корова і село” (2014 рік), “Громадільниця” (1970 рік), “Будень” (2012 рік), “Село в полоні печалі” (2008 рік), “На зелені свята” (1987 рік).
Сподіваємося, що дивовижна палітра таланту художника Івана Остафійчука та композитора Володимира Івасюка вабитиме шанувальників їх творчості не одне тисячоліття, адже мистецькі шедеври — вічні!
