Георгій ЛУК’ЯНЧУК
Фото автора
У столиці відбувся вечір пам’яті Івана Низового. Це була тепла зустріч друзів та однодумців непересічного поета, яку вів давній друг Івана Володимир Шовкошитний. Для Лесі Низової — доньки поета, це було й знайомство із шанувальниками поезії її батька. Тут звучали вірші поета, спогади про нього, обговорювалися плани й пропозиції щодо видання збірки творів Низового.
Студенти I курсу Гуманітарного інституту Київського університету імені Бориса Грінченка під керівництвом Олени Горошкіної декламували зі сцени його поезії.
Попереду втілення задуманого спільно з НСПУ, ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка, виданнями “Літературна газета”, “Літературна Україною”, “Слово Просвіти”.
Так, за словами Станіслава Бондаренка, улітку має відбутися презентація збірки віршів Івана Низового. Анатолій Криловець розповів, що в Рівному заснована літературна премія поета…
На вечорі спогадами про жертовного поетапатріота поділилися його друзі Олена Бондаренко, Володимир Семистяга, Анатолій Криловець, Станіслав Бондаренко, Жанна Боднарук, Юрій Гнаткевич, Віктор Шишкін. А Юрій Гнаткевич, голова Просвітницького центру імені Євгена Чикаленка, пригадав: “З ним я спілкувався лише кілька днів, коли 2003 року їздив до Луганська вручати йому премію ім. Олекси Гірника. Поет прочитав тоді вірш, яким ніби прокоментував самоспалення Гірника на Чернечій Горі. Ось дві цитати з нього: “Лише сліпі не помітили спалаху, тільки глухі не почули клекоту полум’я віщого….”. “Спалах — на рівні світанку світу, спалах на рівні останнього подиху всіх прометеїв часів минулих, що перейшли у легенди…”
