Емілія ФРОЛОВА,
член НСЖУ
Запитання життєво важливе, коли йдеться про багатостраждальну українськомовну школу № 1 у Костянтинівці Донецької області. Нагадаємо: з вересня минулого року точиться важка боротьба батьківського комітету, педагогічного колективу, ініціативної групи за збереження ЗОШ № 1, недопущення русифікації та подальший її розвиток.
На превеликий жаль, у начальника міського управління освіти Ольги Барабаш були дещо інші плани щодо школи, які час від часу корегувалися, але суть залишалася незмінною: робити все можливе, щоб навчальному закладу було важко дихати, для чого створювалися відповідні умови.
“Війна” триває, але перемовини потрібні навіть із супротивником, навіть якщо він не дуже й радий бачити опонентів. Життя іноді змушує вести діалог із тим, хто воює проти тебе, тож нещодавно представник батьківського комітету і автор цих рядків побували в кабінеті пані Барабаш і мали з нею бесіду на болючу тему “Яка доля чекає школу?”. Надзвичайно важко розмовляти з чиновником, що переконаний у власній правоті стосовно школи, тож у відповідь на конкретні запитання говорить про все на світі і ні про що конкретно.
Скажімо, представники школи запитали, чи справді ЗОШ № 1 готують до того, щоб вона стала опорною? Очікували, що позитивна відповідь додасть оптимізму в сподіваннях на збереження закладу і заспокоїть батьків, педагогів, учнів, які останні місяці живуть у стані стресу. Так, міська влада й управління освіти “за” школу. Це добре. А обласна влада? Заходимо на сайт Донецької ОВЦА, бачимо “Перелік інфраструктурних проектів області, які планується реалізувати у 2016 році за рахунок бюджетних та позабюджетних коштів”. “Перелік…” затверджено, існує розпорядження (№ 213 від 18.03.2016) голови Донецької обласної військовоцивільної адміністрації Павла Жебрівського. Йдеться про капітальний ремонт Костянтинівської ЗОШ № 1: термосанацію, заміну вікон, дверей, систем опалення, водопостачання, водовідведення, ремонт покрівлі. Проектнокошторисна документація у розробці, вартість проекту 21,8 млн грн. Але слова “опорна” в “Переліку…” немає.
Запитуємо у пані Барабаш, яка головна умова створення опорної школи, куди, гіпотетично, мали б підвозити дітей із трьох сільських шкіл Костянтинівського району (директор школи Олександр Мережко вже й план на такий випадок розробляв). Ольга Вікторівна відповідає, що все залежить від фінансування. Не зовсім так. Якби і були вже ці кошти в наявності, рано було б плескати в долоні. Опорна школа може бути створена лише за умови об’єднання двох громад — Костянтинівки та Костянтинівського району. Немає об’єднання — немає базової школи. Тож рішення складного питання проблематичне, бо не хоче одна зі сторін об’єднуватися з депресивним сусідом, і це відомо всім — і громадам, і чиновникам…
Виявляється, спочатку був такий варіант організації “опорки” (сподівалися, що в авральному порядку для цього підуть під “вінець” місто і район?), а потім, за словами О. Барабаш, з’явився інший проект: базова школа за рахунок навчальних закладів Костянтинівки. О, це вже ближче до реальності. Намагаємося з’ясувати, які школи можуть влитися в ЗОШ № 1. Марні справи, знову начальник управління уникає точної відповіді, хоча проект № 2 вже начебто існує…
Батьківський комітет, педагоги, активісти переконані: саме українськомовна ЗОШ № 1 (таких шкіл у місті всього 4, інші 10 — російськомовні, і це на звільненій території України!) повинна стати опорною. Та чи спроможна влада, обласна та міська, представники якої так гарно заявляють на публіці про захист всього українського, мови насамперед, бути послідовною і робити так, щоб слова не залишалися тільки словами? Бо слова — полова, головне — результат. Нещодавно батьки дітей і педагогічний колектив отримали офіційну відповідь від Костянтинівського міського голови Сергія Давидова: “На даний час розробляється проект повної реконструкції школи… Питання про закриття ЗОШ №1 не розглядається”. Хай би це питання не поставало ні завтра, ні післязавтра…
Реконструкція школи (вона “наймолодша” в місті) — це фінанси, з якими завжди величезні проблеми. Скажімо, труднощі виникають навіть тоді, коли йдеться про набагато скромніші гроші на потреби ЗОШ № 1. У школі тіпає всіх, коли згадують про обіцяний, але не здійснений ремонт туалетів. Ще 12.10.2015 року міське фінансове управління повідомило директора школи, що “на сесії міськради 25.09.2015 розглянуте питання про виділення додаткових коштів … в тому числі на ремонт туалетів в ЗОШ №1 — 200 тис. грн”. Фінансисти так і не дочекалися відповідної заявки від О. Барабаш на ці гроші, хоча адміністрація школи і батьки постійно нагадували чиновниці про ремонт. Намагаємося втисячне з’ясувати у Ольги Вікторівни, куди ж поділися “наші” гроші? Фінансовий рік давно завершився… Чому так і не відкрилося в середині березня міфічне фінансове вікно, про що, за словами директора школи, неодноразово казала чиновниця. Що буде далі? Точної відповіді начальник управління освіти не дала, ефект від розмови на цю застарілу тему — нульовий, хоча обіцянок не бракувало.
Здається, це випробувана тактика — заговорити будьяку тему. Ось ще одне, не менш важливе питання, так і не вирішене начальником управління. На початку навчального року спонсор виділив школі будівельні матеріали на 100 тис. грн — для ремонту їдальні. У це складно повірити, але матеріали досі лежать мертвим вантажем, бо пані Ольга за багато місяців не змогла знайти підрядників на виконання цих робіт (саме вона укладає з такими організаціями договори). Чи це робиться навмисно, як помста школі, яка відчайдушно бореться за своє існування? То, може, час закопати сокиру війни? Як гадаєте, пані Ольго Барабаш? Утім, начальник управління батьківському комітету поступатися не збирається, питає: “Що будете робити з такою проблемою, як існування в школі першого російськомовного класу?” А хто ж видавав накази, які призвели до абсурдної ситуації, коли в українськомовній школі з’явився російськомовний клас? Хіба не управління освіти доклало руку до цього, порушивши законодавство? А зараз школа та батьківський комітет гадають, як же зробити цих “росіян” українцями. Хтось наробив помилок, а інші їх повинні виправляти. Чи не занадто дорого коштують такі помилки в ситуації, коли треба всіма силами підтримувати і розвивати українську мову й освіту?
До речі, на дверях кабінету начальниці управління написано: “Тут розмовляють українською. Не соромся бути собою”. Запитую, а в якому ж середовищі юні костянтинівці розмовлятимуть державною, де вони цього навчаться, якщо проводиться така непатріотична політика щодо українськомовної школи, звідки наказами управління вже на початку навчального року (знову порушення законодавства?) перевели дітей в інші навчальні заклади. Та часу на роздуми про такі “дрібниці” у пані Ольги, мабуть, не вистачає, бо, як почули “візитери”, вона всі 24 години на добу бореться з корупційною міською владою, з корупційними схемами, а активісти своїми діями ще й палиці в колеса їй встромляють. А хіба ж не за те, щоб навести лад у сфері освіти, яка, на превеликий жаль, у Костянтинівці ще не є українською і українськомовною?
Єдиний позитив від зустрічі з начальником управління освіти: Ольга Вікторівна пообіцяла, що дасть інтерв’ю міській газеті (яка свого часу допомагала їй цькувати першу школу) і повідомить громаду, що українськомовна школа № 1 працюватиме надалі і її не закриють. А чи буде сказано про організацію на її базі опорної школи? Педагоги, батьки, учні, активісти чекають… Хочеться, щоб Ольга Вікторівна цього разу реально допомогла школі № 1, стала нашою соратницею.
P. S. Через два дні після візиту до начальника управління освіти батьківський комітет зустрів пані Ольгу в ЗОШ № 1, бо директор запросив її на збори батьків дітей першого російськомовного класу. Треба вирішувати проблему “лагідної українізації” цього класу, який став позаформатом ЗОШ № 1. Ольга Вікторівна переконувала батьків, що учням необхідно навчатися в українськомовній школі, бо жити в Україні і не знати державної мови — нонсенс, всі ми — українці, треба думати про майбутнє дітей, про те, щоб вони отримали якісну освіту в вишах, а ЗНО без української мови взагалі неможливе, що розмовляти зараз українською навіть модно. А ще всі почули, що ЗОШ № 1 стане опорною, що вона — школа майбутнього, де захочуть навчатися багато дітей.
Хочеться вірити, що все було сказано щиро. І великі проблеми ЗОШ №1 минулися, залишилося чисте поле — для спільної праці.
