Юрій КОСТЕНКО
За всі роки незалежності в Україні так і не сформовано каркас національних інтересів і не окреслено коло потенційних загроз національній безпеці держави. І зараз, попри війну з Росією, у Законі України “Про основи національної безпеки”, який, до слова, був ухвалений аж через 12 років після проголошення незалежності, відсутній чіткий перелік загроз Україні, зокрема й від російського агресора, та заходи, спрямовані на їхню мінімізацію.
Наслідки такої політики у сфері безпеки для України обернулися сьогодні національною катастрофою. Міркуйте самі: Україна віддала третій у світі ядерний потенціал вартістю понад 100 млрд. Кому? Нинішньому агресору — Росії. Що отримали натомість? Паперові гарантії безпеки.
ЗСУ сьогодні не здатні протидіяти ядерному агресору, бо витрачали кошти на ліквідацію власних ядерних арсеналів, а не на модернізацію свого озброєння.
Енергетична залежність України нині перетворилася на страшну пастку для української економіки. Бо Росія з перших днів нашого суверенітету використовувала цю залежність як засіб найпотужнішого впливу на українську політику.
В умовах війни ми купуємо в агресора майже все ядерне паливо — адже це 55 % виробництва електроенергії та вивозимо до Росії відпрацьовані ТВЕЛи, бо інакше зупиняться 3 з 4 українських АЕС.
Всі українські уряди нехтували сучасними підходами до економічної безпеки. І до чого це призвело? До того, що замість випуску готової високотехнологічної продукції, на яку був здатний український промисловий потенціал на початках незалежності, українська економіка сьогодні — це сфера виробництва з найменшими інтелектуальними складовими та доданою вартістю.
Такий стан економіки не здатний створити попит на інтелект. А саме інтелект сьогодні є найефективнішим рушієм розвинутих країн.
Проте найбільших втрат за 25 років незалежності Україна зазнала не на фронтах чи в економіці, а у питанні національної політики. Втрати у сферах інформаційної та гуманітарної політики української освіти, культури, науки, питаннях національної пам’яті та національної духовності набули характеру національної катастрофи.
Цинізм щодо українця, який тисячоліттями творив і боровся за свою державність, найбільшою мірою уособлений двома сентенціями нинішньої влади “Єдина країна — Единая страна” та “украинский политический проект” у виконанні добродія Ложкіна.
Україні конче потрібна нова політична альтернатива. Її повинні сформувати українці. Жоден, навіть найосвіченіший іноземець, не спроможний збагнути український генетичний код, а відтак сформувати політику національного інтересу.
Наш український інтерес, а відтак і національна безпека держави, це:
Використання усього, що нам дав Господь для власного добробуту. Земля, надра, сонце, вода забезпечують потреби українців майже в усьому на століття. Економічна стратегія “Купуй українське” здатна вивести Україну найближчими десятиліттями на рівень передових економік.
Збереження довкілля та ощадливе природокористування уможливлять українцям продовження свого трипільського родоводу на довгі й заможні віки.
Інформація у сучасному світі стала не лише товаром, рівнозначним енергії, а й страшною зброєю, здатною без крові знищувати народи та країни. Тож маємо покласти край денаціоналізованій українській інформаційній політиці та інформаційній безпеці. Це можливо зробити не лише новими законодавчими рішеннями, а й кримінальною відповідальністю. Національна інформаційна безпека в наступні 10 років має стати пріоритетом держави на рівні військової, енергетичної та економічної безпеки.
Українська мова, культура, історія мають стати стрижнем усієї державної політики. Влада, незалежно від її політичного кольору, яка посягатиме на українські національні цінності, має бути автоматично оголошена злочинною та понести суворе покарання.
І останнє. Головною загрозою для України та її національного розвитку була, є і завжди буде імперська Росія. Тому від політики пошуку компромісу з Росією маємо перейти до політики примусу Росії до миру з Україною. Російська стратегія щодо України завжди базувалась за принципом “Що гірше українцю — то краще росіянину”. Наша політична альтернатива повинна забезпечити набагато вищий рівень життя українцю в Україні, аніж росіянину в Росії.
Для цього потрібно:
Припинити будь-які стосунки з агресором — від дипломатичних до економічних.
По всьому кордону з РФ збудувати “Стіну розмежування”. Це має бути не лише фізична споруда на кшталт Берлінського муру чи ізраїльсько-палестинського кордону. Найперше це має постати ментальна стіна між українцем і росіянином, між демократією та тоталітаризмом, між національним інтересом та імперією зла, між правом громадянина на безпеку та міжнародним тероризмом, між традиційною для українця господарською чесністю та корупцією, джерелом якої в Україні завжди була російська підтримка. Врешті має постати непоборна стіна між нашим імперським минулим і незалежним демократичним майбутнім.
До цього українці мають залучити весь демократичний світ.
Саме така альтернатива і здатна зрушити з мертвої точки наш національний поступ і відтворити в Україні європейський рівень економіки, культури та життя на наступні віки.
