Едуард ОВЧАРЕНКО
У “Мистецькому Арсеналі” завершилася мультимедійна виставка, присвячена легендарному фільму “Тіні забутих предків”.
В експозиції були представлені детальні реконструкції окремих сцен, оригінальний реквізит, відтворено політичний контекст того часу. Автори виставки зазначають, що “Тіні забутих предків” стали канонізованою класикою, і потрібен новий погляд, щоб зрозуміти, наскільки важливий цей твір.
“Ми захотіли переосмислити досвід творення фільму Параджанова. У цьому існує жорстка потреба через канонізацію фільму. Ми догматизували й тим самим — зробили його звичайним, тепер важко розгледіти, чому це кіно таке особливе. Концептуальне завдання цієї виставки — відкинути всі політичні й ідеологічні нашарування. Також ми прагнули деперсоналізувати фільм. Бо “Тіні забутих предків” асоціюють здебільшого лише з Параджановим. Однак це було рівнозначне співавторство різних людей, багато з яких нині забуті”, — розповів один із ініціаторів проведення виставки Іван Козленко.
Експозиція представляла твори Георгія Якутовича, який пов’язав себе з “Тінями забутих предків” двічі. Як художник-постановник картини Сергія Параджанова та як ілюстратор повісті Михайла Коцюбинського. Методи роботи Якутовича над фільмом і над книгою різнилися. Якщо у першому випадку художник мав буквально проілюструвати задум, то опрацювання повісті потребувало авторського тлумачення й певної абстрактності. Відвідувачі мали можливість побачити ліногравюри митця “Стара Гуцульщина” і “Послухайте, люди добрі, що маю сказати” та ілюстрації “Зустріч ворогуючих родів”, “Під Різдво. Іван та Палагна на молитві”, “Остання зустріч”, “Вечір на полонині”.
Окрему виставкову залу присвятили унікальній гуцульській культурі. Одне з чільних місць тут відвели галицькій дерев’яній скульптурі, що є складовою частиною сакрального мистецтва, яке тісно пов’язане з християнським світоглядом народу та його релігійною обрядовістю. Галицька дерев’яна скульптура зберегла простоту, лаконізм, експресивну виразність образу. В експозиції представили 44 зображення янголів ХVІІІ—першої половини ХІХ століття з Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Йосипа Кобринського (Коломия), Національного центру народної культури “Музей Івана Гончара” та приватних колекцій.
Серед експонатів — кахлі Гуцульщини, що мали особливе значення, тому що створювали своєрідний захисний кордон між агресивним зовнішнім світом і світом внутрішнім, який був захищений різними оберегами.
На виставці представили топірці ХІХ—ХХ століть: це і знаряддя праці, і бойова складова зброї, і атрибут народного вбрання. Також у цій залі експонувалися “Карпатські листівки” 1925—1932 років Миколи Сеньковського, які зробили Гуцульський край відомим у всьому світі; сволоки, на яких зображені церква в ореолі та розп’яття Христа; дерев’яна скульптура кінця ХІХ століття “Розп’яття Христа”, яку використовували під час зйомок фільму.
Окремі розділи експозиції присвятили Івану Миколайчуку (виконував роль Івана), Тетяні Бестаєвій (Палагна), Ларисі Кадочниковій (Марічка), Спартаку Багашвілі (Мольфар), Сергію Параджанову (режисер-постановник), Володимиру Луговському (режисер фільму), Івану Чендею (сценарист), Мирославу Скорику (автор музики до фільму), Юрію Іллєнку (оператор фільму), Івану Драчу (проходив практику на фільмі).
Долучитися до творчої лабораторії зі створення кінострічки допомогло розкодування Сергієм Параджановим епізодів до фільму — “Марічка”, “Ярмарок”, “Весілля”, “Корчма”, “Каплиця”, “Кузня”.
Своєрідне бачення картини притаманне коміксам Володимира і Марії Гавриш, в основі яких лежать спогади Ганни Ільчук про шкільні роки, коли у неї з’явилася нагода побачити зйомки “Тіней забутих предків”, та ілюстраціям Поліни Дорошенко — “Іван Миколайчук — людина з великої літери”, Олени Тихонюк — “Георгій Якутович прилетів у Карпати вертольотом”, Олени Старанчук — “Іван Драч серед класиків української літератури”. Аби відвідувачі занурилися у добу, коли створювався фільм, на виставці показали перелік найпомітніших світових подій 1962—1965 років.
В експозиції представили кілька костюмів, що використовувалися на зйомках картини, а зараз зберігаються у фондах Національної кіностудії художніх фільмів ім. О. Довженка. Доля ж значної частини реквізиту невідома. Існує легенда, що костюми викрали і вивезли до Канади.
Серед експонатів були й десятки світлин зі зйомок фільму. А на великих екранах демонстрували уривки легендарної картини.
