Чи частіше звучить рідне слово від українського лікаря?

Любомир ПИРІГ,

академік Національної академії медичних наук України, доктор мед. наук, професор

 

Таке запитання я виніс у заголовок статті, щоб порівняти становище української мови у сфері української медицини 2015 року зі становищем 2010 року, коли на сторінках “Слова Просвіти” (ч. 23 за 2010 р.) була опублікована моя стаття під заголовком “Рідне слово від лікаря”. Не сподівалися тоді, що через шість років створяться в нашій державі критичні суспільнополітичні обставини, зумовлені насамперед російською агресією, а також просякненням корумпованістю усіх ланок існування громадян, поєднанням державного керівництва з невпинним прагненням самозбагачення (олігархізм!). Віддати треба належне окремим особистостям і особливо Товариству “Просвіта”, що за таких обставин не забувають про державницьке значення української мови, бо незважаючи на надання їй статусу державної, її державність не реалізована. Це стосується усіх сфер суспільного життя в Україні, зокрема і наукової медицини, медичної допомоги.

Починаючи з кінця 80х років минулого століття, коли горбачовська “пєрєстройка” дещо відкрила шлюзи для публічного висвітлення настроїв і поглядів у сфері культури, ми часто намагалися довести, що медицина є складовою здобутків культурної діяльності народу, нації і що це, далеко не в другорядному порядку, доводиться мовним вираженням досягнень медичної науки. Тому згадану свою статтю 2010 року ми завершили висловом Л. Пастера: “Наука не має батьківщини, але не буває без батьківщини вчений, і те значення, яке його праці можуть мати у світі, він повинен відносити до своєї батьківщини”.

Для укорінення української мови в повсякденне життя, в побут громадян України більше і загалом велике значення має використання її в діяльності медиків (лікарів, середнього, молодшого медперсоналу, адміністраторів) у сфері медичної допомоги, практичної медицини. Адже після освітян медики чи не найчисельніший корпоративний загал, представники якого контактують із людьми нерідко за обставин, які потребують взаємної довіри, відвертості між лікарем і пацієнтом. За 60 років своєї діяльності як лікаряпрактика, науковця я переходив у діалозі з пацієнтами на російську мову лише у 50х роках минулого століття, коли працював на курорті Моршин (1955—1958), куди з’їжджалися з усього СССР. Від 1958 року був тільки один випадок, коли пацієнтка попросила мене “разгаварівать на русском язикє”. Я відчув, що це не тому, що вона мене не розуміла…, але послухав її.

Серед долученого до цієї статті списку вибраних моїх публікацій, в яких розглядається питання української мови у сфері медицини, можна зустріти дані анкетування лікарів початку 90х років минулого століття щодо ставлення до української мови у їх повсякденні. Намагатимусь, уже як почесний президент Всеукраїнського лікарського товариства, нагадати новому правлінню Товариства повторити таке опитування через 25 років.

Свого часу згадував я про заходи щодо впровадження української мови МОЗ УРСР (1989, 1990). Хід виконання цих заходів ніхто не контролював, МОЗ України за розв’язання цієї проблеми не бралося. Сьогодні, коли криза охопила систему охорони здоров’я України за її основним призначенням, дев’ятнадцятому (за 25 років Незалежності) міністрові охорони здоров’я, іноземному громадянинові (до статусу міністра України), який не знає державної мови, не до того… Хоча міг би…

Завдяки сприянню і допомозі персоналу Національної наукової медичної бібліотеки (моєї “ровесниці”) під керівництвом активної та компетентної Раїси Павленко мені вдалося проаналізувати мовність публікацій наявних у бібліотеці журналів та збірників матеріалів наукових медичних форумів України 2015 року і порівняти результати з даними 2009 року.

Із 1066 публікацій по Україні загалом 65,7 % — українськомовних; із публікацій київських авторів українськомовних — 80,7 %, авторів Криму, Донецька (2015 року їх, зрозуміло, мало), Запоріжжя, Дніпропетровська, Одеси, Харкова — 53,6 %. 2009 року українськомовних публікацій з цих місцевостей виявлено 41,3 %. Якщо за 2009 рік не вдалося встановити жодної українськомовної публікації кримських авторів, то за 2015 рік, хоч їх і мало загалом, — 15,7 %, донецьких авторів відповідно — 26,7 %—34,5 %, Харківських — 26,7 %—47,0 %. Свого часу позитивне, проукраїнське зміщення мови публікацій було відзначено між 2003 та 2009 роками.

Із представлених 280 наявних у бібліотеці журналів 71 (25,4 %) наіменовані українською мовою, 9 (3,281) — англійською, решта — російською. Назви 12 журналів починаються із слова “Український” (“журнал”, “вісник”) з продовженням назвою спеціальності. Із цих 12ти 3 — російською (“Украинский…”).

Медичні журнали, які видаються у Вінниці, ІваноФранківську, Львові, Полтаві, Ужгороді, Чернівцях, іменуються українською мовою, статті авторів цих місцевостей, а також Сум у 80—100 % випадків у інших журналах — українською мовою, зрідка — англійською (частіше — з Чернівців). Лише по одній російськомовній публікації ми встановили у авторів із Сум, Чернівців (у Харківських виданнях) і дві — з Полтави (Харків, Київський журнал “Сімейна медицина”).

У журналах з українськомовними назвами 2003 року налічувалося українськомовних статей 16,3 % і стільки ж — у журналах з російськомовними назвами, 2009 року відповідно — 51,2 % і 29,7 %.

Російською мовою частіше подають тези до збірників медичних форумів (конференцій, конгресів, симпозіумів), ніж статті до журналів. І тому тези форумів більше відтворюють мовність, національну свідомість населення регіонів України. Наприклад, із двох медичних форумів 2015 р. в ІваноФранківську серед 228 публікацій тільки 6 — російськомовних. Серед матеріалів одного із конгресів, проведених 2015 року в Києві, — 86 (81,1 %) українськомовних із 106ти. Із 539 публікацій трьох симпозіумів цього ж року в Харкові тільки 183 (33,9 %) українською мовою. Із 116ти матерілів офтальмологічного конгресу півдня України українськомовних — 23 (20,7 %). Одеса, як “столиця” української офтальмології, представила на цей конгрес 48 матеріалів, серед яких тільки 2 українською мовою.

Українська мова, хоч і повільно, виборює належне їй місце в медицині. Видано немало термінологічних словників, підручників, посібників. Та цього мало. Над медичною термінологією слід працювати постійно. Небхідно переглянути давно допущені помилки, контролювати появу нових термінів у зв’язку з розвитком науки. Навчальна медична література потребує пильнішої мовної, науковомовної редакції.

Розраховувати на те, щоб покоління медиківнауковців, вишколених і вихованих до ХХІ століття, засвоїло, сприйняло рідну — державну мову і користувалося нею в повсякденній діяльності, тяжко. Це може бути лише за обставин відповідної державницькомовної політики. Декому такий підхід до дерусифікації не імпонує, тому що це, мовляв, насильство. Довелося мені свого часу (“Літ. Україна”, 2001, ч. 5) відповісти, що “хворий організм нерідко потребує “насильницьких” методів лікування”.

Ми, нарешті, дочекалися, що за українську мову, як мене колись, не звинувачують в “украінском буржуазном націоналізмє”, а в 70—80х роках — як “ліцо с обострьонним національним чувством” (визначення з боку КГБ), коли “гріх” повсюдного і повсякденного користування українською мовою змушували “спокутувати” в статусі донощика КГБ. Дивно й боляче, коли з тобою розмовляють чистою, літературною українською мовою, а з іншими своїми співробітниками, з друзями тут же переходять на російську. Не можуть зректися розуміння такої поведінки під гаслом — “Какая разніца?”. Це так само, як у метро ніяк не знімуть гасел “Єдина країна — Единая страна!”. Усім, особливо медикам, зрозумілий сьогоднішній стан системи охорони здоров’я в Україні (3 % ВВП замість мінімального — 6 % ВВП, незабезпеченість належного рівня діагностики, лікування, оплати виснажливої з високим ризиком захворюваності, роботи медиків і ін.), але при цьому лікаревігромадянину не слід забувати, що в Україні він — українець.

Історія, події останніх років ще раз довели, що ми, українці повинні надіятися насамперед на себе. Не вважаю, що помилюся, коли повторю свої слова із статті 2010 року: “Історична справедливість у процесі відновлення та формування національної свідомості громадян — восторжествує. Наш лікар на всіх посадових рівнях наукових звань і ступенів стане лікаремінтелігентом, свідомим громадянином і патріотом України з пошануванням рідної мови”.

 

Українська мова в Україні (у сфері медицини)

Вибрані публікації

акад. НАМНУ,

докт. мед. наук,

професора Л. A. Пирога

1. Лікарю, будь інтелігентом! // Літ. Укр., 06.09.1988

2. Таке солодке і гірке слово. Роздуми над сторінками преси. // Вітчизна, 1990. — 3. — С. 133—143.

3. Лікарю, будь громадянином! //Рад. Україна, 19.04.1991.

4. Медицина і культурнополітичне буття нації. // Врачебное дело, 1991. — 12. — С. 3—5.

5. Медицина як інтегральна складова культури українського народу. // Родовід, 1992. — 4. — С. 45—50.

6. Лікарю, заговори українською! // Укр. газета, 1993, 8. // Вільна думка (Австралія), 1993, 37.

7. Культура і медицина в єдиному сплелись вінку. // Укр. газета, 1993, 15, 21.

8. Ще раз про стан української мови у лікарському середовищі. // Мед. газета України, 1994, 20—21.

9. Медична еліто, озовися! // Мед. газета України, 1996, 16.

10. Українська медична термінологія — багатоаспектність проблеми. // Мед. газета України, 1996, 29. // UMANA News, 1997, Vol. 3. №1. Р. 3—4. № 2. Р. З— 4.

11. Колись будемо і посвоєму. //Нар. газета, 1996, 13.

12. Про стан української мови в лікарському середовищі. // Ваше здоров’я, 1996, 16. //Новини стоматології, 1996, 1.

13. І знов про мову в медицині. // Новини стоматології, 1996, 2—3.

14. Може, не “стимули, агенти і фактори”, а “чинники”. // Мед. газ. України, 1996, 14.

15. Медики України і національна еліта. // “Етнонац. розвиток в Україні та стан етнічності…”. Мат. V міжнар. наук.практ. конф. ч. І. — Київ — Чернівці, 1997, с. 549—554.

16. Сучасні реалії творення, удосконалення, сприйняття і використання української медичної термінології. // Мат. ІІ Всеукр. наук. конф. “Укр. термінологія і сучасність” — К., 1997. — С. 32—33.

17. Мусимо творити себе на засадах уселюдської культури. // Ваше здоров’я, 1998, 11.

18. Ще раз — шануймося! //Культура і життя. 04.11.1998.

19. Якою мовою користується сучасний український лікар. // Мед. газ. України, 1998, 6, 7 // Ваше здоров’я, 1998, 52.

20. Українська мова в медичному середовищі: сучасний стан і перспективи. // Ваше здоров’я, 1999, 23.

21. Українська медицина: культурологічні аспекти // Ваше здоров’я, 1999, 85.

22. Українська мова у сфері медицини — актуальність і сучасний стан. // Ваше здоров’я, 2000, 87.

23. Аритмія українства в медицині. // Укр. газета, 2001, 1.

24. Медицина — поза політикою. Медики — в ній. //Голос України, 2001, 233.

25. Хворий організм нерідко потребує і “насильницьких” методів лікування // Літ. Україна, 2001, 5.

26. Здоров’я рідного слова // Літ. Україна, 2004, 51.

27. Альфа і омега нашого національного самоусвідомлення // Літ. Україна, 2005, 32

28. Українська мова у сфері медицини — сучасний стан і тенденції. // Ваше здоров’я, 2005, 4 // Універсум, 2005, 1—4, С. 36—37. // Українознавство, 2005, 2. С. 69—70.

29. Лікарська громадо України, БУДЬ ГРОМАДОЮ / Ваше здоров’я, 2005, 7. // Нар. здоров’я, 2005, 2.

30. Моральноетичні засади діяльності українського лікаря. // Мат. VІІІ з’їзду ВУЛТ, К., 2005. С. 599—601. // Ваше здоров’я, 2005, 30.

31. Словом — як лікарством. // Ваше здоров’я, 2007, 25 // Гуманістичний вісник. — Львів, 2008. — С. 290—295.

32. Українська медична термінологія — досягнення і завдання. // Передм. — С. Нечаїв “Мед. укр.рос. словник з іншомовними назвами”. — К. 2010. С. 5—7.

33. Рідне слово від лікаря. // Слово Просвіти, 2010, 23. // Ваше здоров’я, 2010, 32.

34. Будьмо пильними і шануймося! // Ваше здоров’я, 2011, 29.

35. Коли ж солодке втратить присмак гіркоти? // Слово Просвіти, 2012, 50.

36. “Украинизация… раскацапывание… очень полезно”. // Слово Просвіти, 2012, 27.

37. Українська мова в медицині: минуле і сучасність. // Укр. термінол. і сучасність. Збірн. наук, праць. Вип. IX. К., 2013. — С.175—180. //Праці НТШ. Т. XXXVI. Лікар. збірник. Т. XXIV. Львів, 2014. — С. 110—116.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment