Збентежена радість
Підберу особливі слова,
Щоби дихала святом сторінка:
Чи дива ото чи не дива,
Що всміхається радісно жінка?
За вікном — ще весна-не весна,
А душа — легкокрила пір’їнка,
І щоразу зі свого вікна
Визирає збентежено жінка.
Заквітчалися в долі літа
Із новим золотавим відтінком,
До дітей у молитві, як птах,
Лине подумки лагідно жінка.
Часом клопоти тчуть полотно,
Часом тиша відлунює дзвінко,
Але Богом явилось давно,
Мов любов, називатися “Жінка”.
Знов світанок в полон візьме сни
Й перегорне в обіймах сторінку —
І за крок до нової весни
Поцілує зворушено жінку.
* * *
Зіп’ялись неждано дрібонькі тюльпани,
Неначе півподихом, після дощу —
То, може, мороз їх губити не стане
Й весна приголубить уже досхочу?!
І струсимо ми все залежане досі,
Розкутаєм душу скуйовджених мрій —
І струни, раніше якісь безголосі,
Розкриють із трепетом дивний сувій.
Уже несподівано лютий відплаче,
Умившись напрочуд старанно, мов скло.
Цілунками сонця натхненно й терпляче
Навколо всміхнеться нарешті тепло.
Розправлять листочки тендітні тюльпани —
І вже так захочеться того бузку!
Душа заквітчається — ні, не зарано,
Бо музика цвіту — уже на зв’язку!
* * *
Гаптує доля щастя кольорами,
мережить жовтим сонячне тепло
і щедрить нитка бережно словами
усе, що є, що буде, що було.
Калина ген ласкавиться намистом,
бузкова ніжність дихає в струні
і зелен-мить гойдається у листі,
і творить дивом плетиво-пісні.
А неба синь в обіймах легковітру,
на чистім тлі — мозаїка дощів…
Жіноче серце — райдужна палітра,
яку пізнать ніхто ще не зумів!!
м. Новодністровськ
