Ольга ІВКОШТОГРИН
Іван Яцканин — визначний український письменник з Пряшівщини (Словаччина). Виявляє винятковий талант і самобутню стилістику у прозі (новели, оповідання, повість) та в перекладах зі словацької й української (оповідання, новели, романи, казки). Його доробок: 17 книжок оригінальної прози й 10 книжок перекладів, монографія й підручник, багато статей. Головний редактор літературномистецького й публіцистичного двомісячника “Дукля” та щомісячного журналу для дітей “Веселка”, голова Спілки українських письменників Словаччини. За літературні здобутки відзначений міжнародними, українськими та словацькими преміями. Цього року за літературне й загальнокультурне подвижництво І. Яцканин удостоєний громадської мистецької премії “Глодоський скарб”. “Мить блискавки” (Пряшів, 2015) — нова книжка новелістики.
У мить, коли світлова нитка блискавки з’єднує Небо з Землею, з темряви виринають небачені до того образи, які за мить знову поглинає темінь.
Так і Іван Яцканин осяйною ниткою блискавки свого проникливого внутрішнього зору висвітлює миті людського життя в їх нещадній реальності й беззахисності. Ті миті змінюють одна одну, як видива життя в його нескінченному коловороті. Письменник світлом рідкісного обдаровання опромінює все суще й любов’ю єднає персонажів своїх новел з читачем.
Автор має гостре око й чуйну душу, тож помічає в швидкоплинній буденності людського життя начебто звичайні, та водночас дуже прикметні миттєвості. В них ніби зупиняється час і відкривається позачасове. А в позачасовому людині являється істинне…
Сюжети новел збірки “Мить блискавки” неповторні: є сентиментальні, є романтичні, а є й драматичні.
У кожного з нас є якась річ, особливо нам дорога. Для одного з Яцканинових персонажів це капелюх, що живе разом із ним і, мандруючи зі своїм господарем, має безліч пригод. Але він не просто річ, він — товариш людини, зі своїми почуттями, характером, історією та насиченим подіями життям (“Капелюх”).
А ось помирає стара Смолячка, й на її похорон приїздить невістка, в якої лише одне на думці — забрати собі хоч щось. Та відважний вчинок малого небожа відновлює справедливість там, де дорослі йдуть на компроміс, аби не було сварки (“Смуток сховався у куток”).
Скільки родин, стільки й родинних драм. А цю на рівному місці спровокувала дружина, придумавши злу гру через безпідставну підозру до свого чоловіка. І все закінчилось фатально (“Злодій у довгій нічній жіночій сорочці”).
А ще є в збірці тужлива історія про материнське страждання і вкорочений вік, коли дитина звертає в житті на хибну стежку (“Серце з горла вискочить”).
Іван Яцканин так майстерно веде читача життєвими стежками своїх персонажів, що неможливо здогадатися, куди приведе та чи та стежка. Або й обірветься зненацька, залишивши читача наодинці з роздумами. Автор подає події без нав’язливих настанов і висновків, ніби відсторонюючись од них. Та за кожною історією відчуваєш глибину його стурбованості, високе авторське мірило моральності й людяності.
Особливо переймаєшся тривогою письменника за майбутнє людського суспільства, як то в новелі “Баранам роги заважають”. Тут автор застерігає людей, нагадуючи народну мудрість: “Біда баранам, де вовк пастухом”…
Проза Івана Яцканина за своєю фактурою позначена характерними реаліями життя українців у Східній Словаччині. А проникливим психологізмом письменник розкриває внутрішній світ своїх персонажів із духовними, ментальними ознаками саме української людини й саме в українському природному та мовнокультурному середовищі. І відчувається, що доля тамтешніх українців така сама, як і доля нашого люду з материкової України…
Іван Яцканин усією душею плекає цілісність великої української душі й світлом блискавки свого духу просвітлює земне людське життя.
