Виставка Михайла Брайчевського в Музеї шістдесятництва
Вікторія ЦИМБАЛ,
м. Київ
Слухайте, ви, ідолопоклонники! Півні заспівали — чуєте? Слухайте, ви, ідолофіли нещасні, Млою налякані, Жахом зажмакані! Півні заспівали, чуєте?! Скоро ранок настане.
До нашого музею завітала аспірантка Світлана Товченко, яку дуже цікавить постать Брайчевського. Попри те, що в нашому музеї було, на жаль, обмаль матеріалів про Михайла Юліановича, Світлана захопилась ідеєю (та й нас усіх захопила нею) влаштувати виставку, присвячену видатному вченому. Ювілейні дати минули, але хіба гідних треба вшановувати лише в ювілейні дні? Світлана знайшла координати людей, які могли запропонувати цікаві матеріали. Спершу спілкувалися телефоном, потім познайомилися особисто. І ось уже стоять пакети, сумки з майбутніми експонатами — альбоми, фотографії, особисті документи і речі. Передусім хочеться подякувати упоряднику неопублікованих за життя праць М. Брайчевського археологу Юрію Кухарчуку, колезі Вірі Павловій, племінниці Михайла Юліановича Любові Колотиловій.
На жаль, теперішня скрутна ситуація в культурі, безгрошів’я не дають можливості провести якісну рекламну кампанію, належно оформити експонати виставки (так само як і інших, які регулярно відбуваються в музеї), але завідувачка музею Олена Лодзинська творить дива. Невелика допомога друзів музею — і поширюється інформація в соцмережах, друкується кілька маленьких афішок, роздруковуються фотографії. А далі — творче натхнення Олени Лодзинської. Вона сама собі художник і дизайнер. Підвісні стенди, старі рами для картин, столи замість подіумів — і ось уже є виставка, з якої постає енциклопедист — науковець, археолог, історик, художник, поет, патріот.
(Принагідно нагадаю, що лише протягом 2015 року в музеї відбулося кілька вартих уваги виставок: “Позначений ласкою Бога. Євген Сверстюк”, “Разом і до кінця. Від Майдану до АТО”, “Господар кам’яної гори. Скульптор Жозеф Ліньов”, “Я з Вами! Василь Стус”, “З вірою в майбутнє. Микола Плахотнюк” та інші).
Тринадцять підвісних стендів із документами, фотографіями, особисті речі Михайла Юліановича, а вгорі по колу, довершуючи експозицію, картини. Серед експонатів кухоль косівської кераміки, з яким Михайло Юліанович їздив у експедиції, дорожня фляга, фотоапарат і тринога до нього, фотозбільшувач, друкарські машинки (а поруч — фото Брайчевського за машинкою), врятовані ним фрагменти пічних кахлів зі зруйнованих будинків старого Подолу, тривожна записка до археолога Валентини Шевченко: “В. П.! На Подолі ламають ансамбль Іллінської церкви. Потрібні термінові заходи. Зателефонуйте мені додому. Брайчевський”, наукові праці вченого. Серед наукових праць перше (вилучене з продажу) число відновленого журналу “Київська старовина” з анонімною статтею “Рядовий міщанський будинок у Києві ХІ—ХІІІ ст.”, автором якої був М. Брайчевський (стаття вийшла анонімною, бо на той час комуністична цензура викреслила Брайчевського з наукового життя). Є в експозиції блокноти з поезіями, саморобні вітальні адреси від друзів і колег із найтеплішими словами і численними підписами — тих часів, коли науковець був безробітним і переслідуваним. А в центрі — портрет М. Брайчевського художниці Галини Севрук, яка зуміла передати не лише зовнішню подібність, а й глибоку внутрішню суть — вченого, мислителя, мудреця з трагічним поглядом пророка.
Виставка показує багатогранність енциклопедичної натури М. Брайчевського.
Презентація виставки відбулася у вщерть заповненій залі, де були не лише друзі, колеги, рідні Михайла Юліановича, не лише представники старшого покоління, в яких це ім’я завжди викликало глибоку шану, а й молодь, яка шукає собі взірці, гідні наслідування. Всі виступи були пронизані глибокою шаною і пієтетом до видатного вченого і надзвичайної людини.
Юрій Кухарчук згадав про надзвичайний успіх лекцій, які в 1960х роках М. Брайчевський читав у Клубі творчої молоді “Сучасник” і які зразу спрямували культурологічну діяльність цього клубу на підняття невідомих пластів давньої історії України, яка в ті часи була під суворою забороною. Завдяки цим лекціям люди почали дізнаватися справжню історію, про справжніх героїв України… Ті, хто мав щастя слухати екскурсії Михайла Юліановича по Києву, особливо по старому Подолу, досі згадують їх як визначну подію свого життя.
“Лише вдумайтеся: його переслідують, його вигнали з роботи, а він знаходить молодих людей і водить їх по Києву — просто так, із внутрішньої потреби. Це риса справжнього патріота, дієвої людини. Він веде цих студентів, не знаючи, чи впаде те зерно в добрий ґрунт, щоб згодом прорости. Але він це робив”, — згадує В’ячеслав Брюховецький. В’ячеслав Степанович пам’ятає, як колись студентомпершокурсником потрапив на одну з таких екскурсій по Подолу, і саме Михайло Юліанович своєю розповіддю дав йому поштовх зайнятися КиєвоМогилянською академією. І ще такий цікавий штрих. Вже за часів незалежності, коли Михайло Брайчевський був професором Могилянки, там існувала така практика — студенти в кінці курсу оцінювали своїх професорів. І лише щодо двох — Сергія Кримського та Михайла Брайчевського — це не робилося. Бо “вибалувані” студенти після лекцій цих професорів піднімалися і аплодували стоячи. “Ми щасливі люди, що знали Михайла Брайчевського”.
“Він пробуджував думку і підтримував нове, навіть якщо це було проти його поглядів”, — підсумував свій виступ археолог Гліб Івакін.
Художниця Галина Севрук назвала Михайла Юліановича своїм учителем. Завдяки йому вона захопилася спершу язичницькою міфологією, проте її цікавили не самі ідоли, а духовність народу. Саме він розкрив їй величезний пласт нашої дохристиянської історії, давньої Київської Руси, який мало хто знав… Проте князі — це не вся історія, не весь народ, не всі ідеї. Водночас існували мудрі науковці, художники, музиканти. Юна художниця дізналася і про лікаря Агапіта, який залишив по собі тисячі рецептів, і про митрополита Іларіона з його “Словом про закон Божий і благодать” і про багатьох інших. Так з’являється блискуча серія керамічних творів, присвячених історії Київської Руси та її діячам.
А завершив презентацію натхненний реконструктор української історичної пісні Тарас Компаніченко.
Михайло Брайчевський закладав підвалини майбутнього України, і нащадки завжди будуть вдячні йому за подвижницьку працю. Виставка в Музеї шістдесятництва є ще одним підтвердженням цього.
P. S. І насамкінець розлога цитата зі звернення М. Брайчевського до Надзвичайних загальних зборів НТШ, скликаних 2000 року для розгляду питання “Мовна ситуація в Україні та проблеми державної реабілітації української мови”. Фактично це програма державних дій щодо мовної політики в Україні, і звучить вона як заповіт.
Михайло Юліанович порушує проблему, яка з кожним роком, на жаль, стає для нашої держави дедалі актуальнішою. Він констатує сумний факт: “Ситуація з державною мовою справді склалася надзвичайна. Парадокс, але в незалежній Україні українська мова не лише не отримала розвитку, але навіть стала витіснятися з ужитку мовою сусідньої держави. Все більш брутальне зросійщення засобів масової інформації, російськомовне викладання у переважній більшості шкіл і вузів півдня й сходу України, книжкова інтервенція з Росії — все це може призвести до справжнього геноциду української мови в Україні, до втрати нею незалежності”. А ось його пропозиції до вирішення питання:
1. Українська мова є обов’язковою для всіх державних інституцій. Незнання її автоматично робить неможливим посідання будьяких адміністративних посад у державних установах.
2. Виключається можливість виступів українських парламентарів у стінах парламенту недержавною мовою. Під час офіційних візитів за межі України державні посадові особи мусять робити виступи та давати інтерв’ю засобам масової інформації державною мовою України.
3. Для забезпечення можливості опанування українською мовою тим, хто нею не володіє, створити в усіх містах України курси прискореного вивчення української мови — з гнучким графіком занять (у денний і вечірній час). Забезпечити їх кваліфікованими викладачами, оплата праці яких (а також оренда приміщення і т. ін.) має здійснюватися не за державний рахунок, а коштом слухачів курсів.
4. Ввести в практику “інститут перекладачів” для осіб, що не володіють українською мовою; кожна установа повинна мати відповідних фахівців, оплата послуг яких має здійснюватися за рахунок тих, хто цими послугами користується.
5. Виховання у всіх без винятку дошкільних закладах здійснюється українською мовою.
6. Викладання в школах ведеться українською мовою. Як виняток, у місцях компактного проживання національних меншин допускається створення шкіл з викладанням місцевою мовою, але з обов’язковим предметом української мови та літератури. Кількість таких шкіл у місцях компактного проживання національних меншин не повинна перевищувати відсоток українськомовних шкіл.
7. Викладання в школах російської мови як окремого предмета відмінити; для осіб, які бажають її вивчати, передбачити факультативні заняття у позаурочний час (як для другої іноземної мови).
8. Викладання у вищих та середніх спеціальних навчальних закладах ведеться винятково українською мовою.
9. Податок на друк та продаж російськомовних друкованих видань має бути вищим, порівняно з українськомовними. Те саме — щодо реклами. Прибуткову різницю слід використати на українськомовні видання. За таким же принципом повинна будуватися й робота телебачення — в усіх без винятку регіонах України.
10. Забезпечити українській літературі реальну, а не декларативну підтримку з боку держави, яка повинна матеріально сприяти збільшенню українськомовних видань, видруку необхідної кількості навчальних посібників, перекладу найкращих зразків української літератури на англійську та інші європейські мови.
