Всеукраїнський форум «Українська альтернатива»

Як ми вже повідомляли в минулому числі “СП”, 13 квітня відбулося зібрання громадської організації “Всеукраїнський форум “Українська альтернатива”, на якому делегати ухвалили основні документи: Статут організації, Ухвалу та Звернення політичних сил та громадських рухів Майданної України до ООН, ЄС та всіх міжнародних організацій, які відстоюють верховенство права, свободу і незалежність країн і народів та обрали керівні органи.

Відкрив Форум головуючий, очільник ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка Павло Мовчан. У зібранні взяли участь і виступили Глава УПЦ КП Філарет; перший Президент України після здобуття нею Незалежності Леонід Кравчук; представники проукраїнських партій: НРУ — голова Василь Куйбіда; УНП — Олександр Клименко; УРП — Сергій Джердж; КУН — Степан Брацюнь; партії “Патріот” — Микола Голомша; Республіканської християнської партії — Микола Поровський; партії “Зелений Тризуб” — Андрій Гайдай, інших громадських організацій.

На пропозицію головуючого присутні вшанували хвилиною мовчання загиблих у боротьбі за Україну — на Майдані, на війні, зокрема, нещодавно закатованого в ДНР члена Донецької міської “Просвіти” Миколу Присяжнюка. Глава УПЦ КП Філарет звернувся до учасників Форуму з промовою і благословив зібрання. У попередньому числі нашого тижневика ми друкували тези виступів деяких делегатів, нині подаємо інші промови (скорочено).

 

Наш народ непереможний

Патріарх Київський і всієї

РусиУкраїни ФІЛАРЕТ

— На сході триває війна, агресор не заспокоюється. Всередині країни політична криза. Партії борються. За що? За Україну? Ні, не за Україну, а за своє місце в Україні. Єдності нема. Народ зубожів. Корупцію подолати не можуть. Тому ми перебуваємо в критичному стані. У критичному, але не в безнадійному. Тому що від нас залежить, збережемо ми державу чи ні.

Народ наш настільки жертовний, що молодь (і не тільки молодь) віддає своє життя за Україну. І ми шануємо їхній героїзм, шануємо їхню жертовність. Але не тільки ті, які захищають територію України, є гарантією нашої державності, її збереження, а й весь український народ. Ви подивіться, яка хвиля гуманітарної допомоги піднялася по Україні. Це свідчить про те, що у нас є головне — любов до України, до своєї рідної землі, до української мови, до своїх земляків. Можна цей народ перемогти? Ніколи.

Крім того, з нами правда. Правда з нами, а не з Росією. Бачить це Бог? Так. Він бачить, яку неправду агресор сіє не тільки на сході, а й по всій Європі. І Церква російська долучилася до цієї неправди. То може Бог бути з такою неправдою? Ніколи. Бо Бог і зло несумісні. Перемога буде наша, тому що Бог дасть нам перемогу. Але не без нашої участі.

Наш головний недолік — це брак єдності. Є приказка: “Де два українці — там три гетьмани”. Про що це говорить? Це говорить про те, що у нас не вистачає єдності. І тому ми взиваємо: “Боже, нам єдність подай”. І ми сьогодні зібралися для того, щоб у цей критичний момент об’єднати всі патріотичні сили. Вони є, але роз’єднані. Треба об’єднатися в одну українську силу і стати на захист нашої держави, нашої української мови, нашої культури. Можемо ми це зробити? Можемо. Зробімо це не тільки для подолання політичної кризи, а й для подолання зубожіння, до якого ми прийшли.

 

Знайти на ключові посади патріотичних, порядних професіоналів

Архієпископ УГКЦ

Олекса ПЕТРІВ

— Передаю вітання від Верховного архієпископа ГрекоКатолицької Церкви Святослава Шевчука, благословення і побажання успішної праці в справі соборності, єдності, яка так необхідна не тільки політикуму, а й усьому нашому народу.

Поляки кажуть: “Ви, українці, цікаві люди, вмієте робити революцію, але не вмієте користуватися її плодами. Невже ви не розумієте, що роблячи революцію, яка досягнута великою жертовністю, треба знати, хто після неї прийде на кожну з ключових посад?” Не вірю, що серед українців немає тих людей, які відповідають критеріям три “П”: порядність, патріотизм, професіоналізм. Усі тут присутні, поза всяким сумнівом, патріоти. А також мільйони їх поза межами цієї будівлі. Щодо професіоналізму також проблем немає — їх сотні й тисячі, знаних фахівців у всіх галузях. Революція гідності вимагала порядності, чесності. Невже народ наш дійшов до того, що ми не можемо назбирати в Кабмін чесних людей? Сподіваюсь, що цей Форум знайде таких людей, які передусім будуть чесними, які розуміють свою відповідальність перед Богом, коли йдуть на службу народу. Є у нас такі люди, їх треба шукати, їх треба підтримувати, не треба цькувати. Знайшовши їх, передати їм Боже благословення на те, щоб зрештою остаточно збудувати міцну незалежну соборну українську державу.

 

Найважливіше — моральнополітичний, духовний стан суспільства

Леонід КРАВЧУК

— Сьогодні, коли Україна переживає нелегкі часи, я маю честь вам подякувати, що ви зібралися, щоб подумати, як допомогти нашій владі, нашому народові більш ефективно, більш раціонально, більш активно, з більшою відповідальністю вирішувати ті питання, які перед нами стоять: незалежності, соборності. Я думаю, що найважливіші сьогодні не економічні питання. Немає таких господарських, економічних питань, яких би не могла вирішити Україна. Навіть не військові, хоч війна — це найстрашніше, що може бути. Я думаю, що найважливіше — моральнополітичний, духовний стан нашого суспільства і нашої влади.

Коли Україна справді була на порозі страшних подій, вони на Майдані говорили високі слова, ладні були стати під кулі, стати на броню транспортера. То, може, тепер треба створити уряд, який узявся б за будівництво нової незалежної України, вирішив важливі питання: і корупції, і Криму та ін. Мені пишуть багато листів. Люди зізнаються: “Ми вже не тільки не маємо в що одягнутися, не маємо що їсти”. Тоді виникає запитання: ті, хто йшли до влади, йшли добровільно чи їх примушували? Якщо йшов добровільно, обіцяв народові благополуччя, то принаймні поясни, чого не виконав. Я вже не кажу зроби, бо зробити справді не так легко. Але поясни як обраний народом, а не як бізнесмен.

Сьогодні треба повернутися до людей. Я переглянув, що кажуть про нас у пресі, більшість зарубіжних політиків сказали: їм, мабуть, ніщо не допоможе, окрім Бога, якщо він почує і захоче допомогти. Як сказав Святійший, Бог допоможе, але не без нашої участі. Нам треба бути дуже конструктивними, звернутися до влади з конструктивними пропозиціями, запропонувати конкретні речі.

Я пропоную ухвалити широке звернення до українського народу, пояснити, чого ми хочемо, що ми будемо підтримувати у владі, а чого не будемо за жодних обставин. У залі сидять люди, які володіють Словом, а Слово — це зброя. Треба, щоб воно дійшло до кожної людини, щоб кожна людина зрозуміла, що треба робити. Тому що Росія не мовчить. Росія готується. Російський народ підтримує владу. Бездумно, але підтримує. Я пригадую слова Олександра Пушкіна, який писав:

Паситесь, мирные народы!

Вас не разбудит чести клич.

К чему стадам дары свободы?

Их должно резать или стричь.

Наследство их из рода в роды

Ярмо с гремушками да бич.

Ось як оцінив Олександр Сергійович мовчазний народ. Ми таким народом ніколи не були і не будемо.

 

Провести референдум “За Україну в НАТО”

Дмитро ПАВЛИЧКО

— Як було сказано, тут зібралися представники різних партій. У нас нема єдиної політичної сили, на яку ми можемо спиратися. Тут виступав представник ГрекоКатолицької Церкви. Святослав Шевчук зауважував, що Папа Римський Франциск поїхав у Гавану підписати декларацію про єдність церков із главою Російської православної церкви патріархом Кирилом (Гундяєвим). А треба було грекокатоликам сказати, що ми в Україні хочемо об’єднатися. Нам потрібна не московська, не ватиканська, а Українська християнська церква.

Шановний Леоніде Макаровичу, Ви як голова громадської організації “Рух за Україну в НАТО” мали б тут сказати, що Петро Олексійович у Вашій присутності сказав мені, що він підтримує всеукраїнський референдум про вступ України в НАТО. Сказав, але нічого не робиться, треба ж йому нагадати про це. Прошу Вас, зверніться до Президента. Референдум про вступ України в НАТО — ось що нам треба зробити якнайшвидше.

Хочу подякувати полковнику Миколі Поровському, одному з фундаторів Народного РУХу. Це чи не єдиний рухівець, який залишився вірним РУХові в усіх часах. Треба РУХ відроджувати, виходити на вулиці, будити людей. У нас нема жодної масової української газети, через яку ми могли б пропагувати свої ідеї. Українських ЗМІ нема. В нашому парламенті сидять і сваряться люди, які не люблять Україну. Депутати Верховної Ради ходять як до церкви на передачу до Савіка Шустера, який провокує їх на чвари, вони принижують себе, намагаючись вирішувати державні справи в такому напрямі, як це подобається заробітчанинові, що не знає ні історії, ні культури, ні мови українського народу. Він звертається до своєї проросійськи налаштованої аудиторії: “Вы чувствуете угрозу развала украинского государства?” І показує мапу України, на якій Крим, Донбас закреслені, приєднує до цих територій наші “бурштинові” області. А тоді “світова” російськомовна аудиторія голосує за те, що ми всі вже відчуваємо, що начебто завтра України як держави не буде.

До друзів, поклавши руку на серце, звертаюсь: пора помиритися й поєднатися. Ми зібралися в цьому маленькому залі, але цей зал не для нас. Наш зал — це палац “Україна”. Ми повинні збиратися там. Думаю, прийшла пора збирати не альтернативу Україні, а Форум українства — нову організацію, здатну так голосно говорити, щоб її чула Європа й увесь цивілізований світ.

 

Альтернатива українству не має перспективи

Василь КУЙБІДА

— 1991 року український народ відновив свою державність. Повторюючи “В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля”, згуртувався в єдиному пориві і почав будувати національний дім. Але потім, скориставшись нашою довірою, нас розбили, розвели по комірках і ми забули про українську правду і почали жити своїми невеликими правдами, забувши про те, що нас об’єднує.

Через 23 роки з’ясували, що нашого дому немає, а в ситуації, в якій опинилися, довелося кров’ю платити за право творити свій національний дім. Ті, хто прийшли до влади на цій єврохвилі, не провели потрібних реформ у нашій державі, не згуртували українську націю навколо значущих проблем, вивчення їх. Зрештою, діючи як і минула влада, нав’язуючи нам почуття меншовартості, запрошуючи на ключові посади в державі, до обласних адміністрацій представників інших держав, утверджуючи, що українці — не державотворча нація, яка не здатна урядувати у своїй хаті. Сьогодні говоримо про українську правду, про те, що не може в Україні бути політики, яка поза Україною. Можемо сперечатися з приводу бачення української правди, але мусимо відстоювати себе, нав’язувати, пропонувати наші цінності.

Торік на своєму з’їзді затвердили концепцію національних цінностей. Ми закликаємо до осмислення, до об’єднання на базі національних цінностей, на базі української правди. Будьяка інша альтернатива — альтернатива українству і не має перспективи.

 

Сформувати альтернативний уряд

Олександр САВЧЕНКО

— Є результативні економічні способи. Я пропонував уже рік тому ввести мита на всі російські товари. Торік ми імпортували з Росії товарів на 6 мільярдів доларів. На 3 мільярди ми імпортували з Росії ті товари, які самі виробляємо в Україні, враховуючи харчові, молочні продукти, побутову хімію тощо. Ми зменшили наш ВВП, зруйнували робочі місця в Україні і створюємо робочі місця в Росії. Для цього не треба інвестицій — просто ввести стовідсоткові мита на всі російські товари. Це стосується й інформаційного простору. У нас зараз 90 %, а то й більше російської книжки. То зробімо 300 % мита на цей товар. Російська держава платить за авторство і за пропаганду в Україні, в той час, як наші письменники вже забули, що таке гонорар. Друга пропозиція. Ми не можемо йти в Європу без англійської мови. Українська мова не може перемогти російську, а англійська може. Чому б нам не зробити другою офіційною мовою в Україні англійську?

Я згоден із пропозицією ввести квоти на українську мову, музику, фільми тощо в ефірі, треба ухвалити закон, що 75 % інформаційного продукту має бути українською мовою.

У нас зараз по суті три сценарії економічного розвитку. Перший — усе залишається так, як було, й далі існуватимемо. При цьому держава може дійти до рівня Гондурасу, хоч ми зараз уже нижче. За статистикою, у нас найнижча зарплата в Європі (178 євро), в Молдові — 190, а в Гондурасі — 310 євро. Другий варіант — це формування так званого технократичного уряду (сформованого з професіоналів, позапартійних, які не розраховують на політичне майбутнє). Такий був уряд Бальцеровича у Польщі та ін. Але технократичний уряд орієнтований на Євросоюз і нам доведеться тісно співпрацювати з ним. Моя пропозиція, щоб у такому разі посередником стала Польща, і вона готова стати посередником між Україною та Євросоюзом і США. Тоді міністром був би українець, а заступником чи головним консультантом — представник Польщі. Тобто не ми керуватимемо, а нами, тільки не Москва, а Брюссель і Вашингтон. Це доволі реалістичний сценарій, він може бути вигідний для України. За такого сценарію економічне зростання буде близько 10 %, і ми швидко наближатимемося до Європи. І третій сценарій — прихід до влади диктатора, в кращому випадку — реформатора. Це досить типовий шлях розвитку низькорозвинутих країн. Так було в Чилі, Сінгапурі.

Моя пропозиція: сформувати склад альтернативного уряду, і не лише в гуманітарній сфері, а в усіх галузях.

 

Наше завдання — втілення ідеалів Майдану

Олександр СКІПАЛЬСЬКИЙ

— Ми підтримуємо концепцію всеукраїнського руху, тому що цей рух за нинішніх умов може виконати кілька стратегічних завдань. Перше. Ми бачимо, що нинішня спроба утворення професійного уряду, на наш погляд, буде недовготривалою — це 5—6 місяців стагнації. Висновки, на жаль, будуть невтішні. Тому це період для розвитку нашого руху, який за цей час, реалізуючи свої можливості, перебере владу, матимемо інструментарій, щоб подолати проблему, яка буде в результаті.

Сьогодні в цьому залі немає важливого сегмента — хлопців, які в АТО. Це ядро, яке повинно мати найпотужніші крила — зброю. І друге — це крило професійного руху — тих громадських організацій, які працюють і яких дуже багато. Ми повинні створити таку потужну військову гілку цього руху, що має блокувати можливу загрозу з боку тих структур, які дехто готує проти власного народу.

Влада активно формує підпорядковані їй структури: Національну гвардію, поліцію тощо. З іншого боку Спілка офіцерів бачить, як рушаться ідеали другого Майдану. Тому сьогодні треба не допустити загроз, щоб ті хлопці, які були братами в бою проти проросійських найманців, пішли один на одного, як це може статися. Єдність у Збройних Силах, високий патріотизм — це також завдання тієї частини військового складу, який буде присутній у цьому русі. Я хочу назвати ще одну структуру. Добровольці — це основа майбутнього захисту. Ми захистимося від Росії тільки тоді, коли озброїмо власний народ і коли добровольці будуть об’єднані на кшталт військових структур. Добровольчі структури мають бути розширені, треба залучати людей, особливо тих, що в погонах.

Сьогодні наше завдання не організація нового Майдану, а боротьба за реалізацію ідеалів другого Майдану.

 

Завдання

установчих зборів

Іван ЗАЄЦЬ

— Є три завдання наших установчих зборів. Перше — оцінити ситуацію всередині країни. Друге — заявити на повний голос про наші національні права. Третє — створити програму нашого руху і підвести під неї організаційну спроможність.

Щодо першого, то маємо утворити свою державу в річищі європейської державотворчої традиції, де український звичай, українська традиція стає у голову організації, так влаштована вся Європа. Так закладено в наших основоположних документах: Декларації про державний суверенітет України, Акті проголошення незалежності України і Конституції. Сьогодні треба нагадати нашій постмайданівській владі саме про ці постулати творення Української держави. Цьогоріч виповнюється 25 років незалежності України. З цього приводу влада не робить жодних заяв, хоче проігнорувати? Ми маємо використати цю нагоду, щоб підняти рівень єдності.

Друге — необхідно заявити про свої права, права титульної нації. Сьогодні ніхто навіть не пояснює, чому українську мову заганяють в куток, просто роблять свою справу. Треба запобігти цій небезпеці. Вимагати ухвалити у ВР Закон про державну українську мову. Наступне — досягнення членства України в НАТО — це питання нашої безпеки. Передусім необхідно провести всеукраїнський референдум із цього питання восени цього року або навесні наступного. І вимагати від НАТО надання Україні ПДЧ (програми набуття членства). Третій пункт нашої програми стосується фермерства. Треба заявити, що та політика, яку веде сьогодні влада, роблячи ставку на латифундії, позбавляючи українців землі, — знищує село, джерело нашої національної ідентичності. Тому треба вимагати від президента, від уряду програми переведення сільського господарства на фермерський тип господарювання. Якщо створимо 500—800 тисяч фермерських господарств, тоді можна буде й землею торгувати — з правом займатися сільськогосподарською діяльністю, а не просто землею як товаром. Четвертий пункт — Єдина Помісна Українська Церква. Ми мусимо сказати владі, що принцип рівновіддаленості від конфесій помилковий. Бо якщо УПЦ МП воює проти Української держави, відмовляється відспівувати чоловіка, убитого на війні з Росією, — це кощунство, немислиме для релігійної структури. П’ятий пункт — вимагати ухвалити нову виборчу систему з відкритими пропорційними списками. Треба відокремити бізнес від влади. Якщо звернутися до книжки Бориса Ложкіна “Четверта республіка”, мусимо усвідомити, що це маніфест цієї влади, яка розглядає Україну як територію для бізнесового збагачення і найголовніше там сказано, що начебто майбутнє України залежить від Росії, як вважав ще Ленін.

Відкривши цю програму, нам треба провести організаційну роботу. Це ахіллесова п’ята українського руху. Сьогодні ми маємо дуже багато громадських організацій, політичних партій і варто сказати, що “Українська альтернатива” — громадськополітичний рух і бути готовими посилити політичний сегмент всередині цього руху, знайти механізми, щоб піти на вибори у владу, бо без участі у владі всі наші побажання нічого не варті.

Не повторювати

своїх помилок

Олесь ДОНІЙ

— У мене виникають асоціації з тим, що ми говорили 25 років тому, тільки тепер промовцям набагато важче піднятися на трибуну, стали старші. А говоримо те саме. У нас думки ті самі, тільки вони дедалі менше доходять до суспільства.

Комунікації зараз змінилися, є інтернет, телебачення, а значить, нам треба змінюватися… А ми як і тоді, в кінці 1980х, говоримо: “Давайте попросимо владу, давайте трохи збільшимо квоту…” А хто зараз призначає міністрів, які не спроможні вивчити українську мову, хоч це заборонено законом? Наша майданівська влада, яку ми привели на наших плечах, на нашому горбу. Кажуть: “Пишіть листи”… Може, ще через 25 років нас почують. 1989 року я нелегально був на першому з’їзді НРУ, бо у нас не було посвідчень і нас десяток осіб один одному передавали, щоб туди потрапити, і набилося повно студентів. Бо ми це хотіли чути, хотіли єднатися. Хто зараз так наші мандати передає? Чому так? Бо вже час прохань минув, треба не прохати, а діяти.

Ми дещо зробили, була революція на граніті, Помаранчевий майдан, Євромайдан. А ще більше зробили ті хлопці, які захищали Україну на сході. Є в нас герої. А в чому проблема? Ті, хто вийшли на Майдан, — це герої. А кого привели до влади? Порошенка?

Якщо ми зараз повторюватимемо свої помилки, буде аналогічно. Тому що вони зосередили кошти, вони приватизували медіа, вони керують свідомістю — бо як і в Росії, в Україні працює зомбоящик.

Ми привели людей, які хочуть збагачуватися і вічно тримати владу. Золотий батон поміняли на шоколадний батончик. Якщо ми не поставимо собі за мету, що цю владу треба міняти, ми ще 20 років будемо прохачами.

Потрібно створювати структури: спочатку громадські, потім громадськополітичні, потім політичні. Потім не боятися і висувати своїх кандидатів у президенти, у прем’єри, у міністри, на голів обласних і районних державних адміністрацій і на інші посади, створювати їм позитивний імідж. Тільки так можна перемогти.

 

Матеріал підготувала

Надія КИР’ЯН

Фото Георгія ЛУК’ЯНЧУКА

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment