Юлія МАКОВЧУК,
газета “Ружинська земля”
“Помер в глибокій старості колись відомий працьовник в народознавстві Полудневої Росії Володимир Амвросійович Менчиць. Разом з В. Б. Антоновичем і Драгомановим небіжчик брав гарячу і діяльну участь в працях по збиранню і записуванню пам’яток народної творчості, його ім’я займало почесне місце серед діячів тоді ще молодої плеяди народолюбців. Якийсь час Володимир Амвросійович займався розповсюдженням друкованих творів, улаштовував книгозбірні, книгарні і т. д. Але згодом Володимир Амвросійович мусив через хворобу покинути свою роботу і жив у повній самотині як суворий аскет, додержуючись принципів “опрощення”. Помер Володимир Амвросійович на вісімдесятому році життя в Києві, і поховано його на Лук’янівському кладовищі” (газета “Кіевская мысль” 1916 рік, ч. 80 та журнал “Историческій Вестникъ” 1916 р. № 15). Ці рядки є не оскарженим, яскравим свідченням того, що наш земляк, уродженець села Вчорайше Володимир Менчиць був блискучою постаттю в культурно-історичній спадщині українського народу та неоднозначною особистістю серед представників громадського руху ХІХ століття.
Науково-практична конференція із вшанування пам’яті Володимира Менчиця відбулася 12 квітня. Ініціатор заходу — Ружинський селищний осередок ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка на чолі з Віктором Митюком. На цю неординарну подію в культурному житті району зібралися не лише керівники підприємств, установ, організацій, педагоги та актив району, а й професори, історики, краєзнавці, літературні та культурні діячі України, зокрема доктор історичних наук, професор КНУ ім. Тараса Шевченка, академік Академії наук вищої школи Володимир Сергійчук; кандидат педагогічних наук, старший науковий співробітник, дидакт Інституту педагогіки Національної академії педагогічних наук України Ольга Кравчук; вчитель історії, керівник Новомиколаївського шкільного історико-краєзнавчого музею Мелітопольського району Запорізької області Надія Хавер; кандидат історичних наук, доцент Житомирського національного агроекологічного університету Геннадій Махорін, аспірант КНУ ім. Тараса Шевченка Мирон Гордійчук, а також голова Житомирського обласного об’єднання “Просвіти” Святослав Васильчук і заслужена артистка України, солістка Національного радіо України, переможниця 14 Всеукраїнських і міжнародних пісенних конкурсів, лауреат премії імені Івана Огієнка, засновник і голова оргкомітету Міжнародного фестивалю мистецтв “Пісенний спас” Ірина Шинкарук.
Голова Ружинського селищного осередку ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка Віктор Митюк розповів, що вперше ім’я Володимира Менчиця він зустрів на сторінках видання “Ружинщина в іменах” Геннадія Махоріна п’ять років тому. Ця неординарна постать неабияк зацікавила дослідника. На книжкових полицях районної бібліотеки Віктор знайшов лише дві невеличкі згадки про існування цієї особи на теренах Ружинщини — у друкованих статтях дослідників Наталії Бракер (Збірник праць Академії наук УРСР 1929 року) та Леоніда Стеценка (журнал “Народна творчість та етнографія” 1966 р. № 2). Проте до глибини душі чоловіка вразив заклик Стеценка до етнографів, фольклористів та істориків: “Повернути ім’я Менчиця до когорти славних подвижників на ниві культури українського народу”. З цього й почалося поглиблене дослідження життя і діяльності нашого земляка.
Один із тих, хто відгукнувся на звернення про допомогу, був Володимир Сергійчук. Він розповів про Володимира Менчиця аспіранту КНУ ім. Тараса Шевченка Мирону Гордійчуку. Молодого науковця неабияк зацікавила ця колоритна постать і, доклавши максимум зусиль, Мирон дослідив життєвий шлях Менчиця та його родовід. Опираючись на архівні документи, Мирон Гордійчук пише наукову дисертацію, у якій доводить, що Володимир Менчиць — видатний український фольклорист, етнограф, видавець та активний громадський діяч. Окрім того, деякі документи підтверджують здогади про знайомство Менчиця з Шевченком. Адже у тому, що Володимир Менчиць був членом створеної в середині XIX століття першої української громади у Петербурзі, немає жодного сумніву. Її членами також були Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш і Тарас Шевченко. Правда, Володимир серед них був чи не наймолодшим учасником: на той час йому було лише 23—24 роки. Проте це не завадило йому отримати славу знаного етнографа, фольклориста та мудрого громадського діяча. Окрім того, аспірант дослідив також життєвий шлях рідного дядька Володимира Менчиця — Платона, що дало змогу детальніше прослідкувати життя та громадську діяльність Володимира.
Усі ці дані та методи дослідження істориків кожен має змогу прочитати на сторінках видання “Ожити через сто літ” на книжкових полицях шкільних і сільських бібліотек району, упорядником якого став Віктор Митюк.
Окрім того, у рідному селі, де народився й мешкав Володимир Менчиць, у Вчорайшому урочисто відкрили пам’ятний знак, який нагадуватиме всім про непересічних славних українських діячів, що народила й виховала родюча ружинська земля.
Автентичності та святості події додали милозвучний спів заслуженої артистки України Ірини Шинкарук, голос якої пронизував кожну клітинку тіла, й коріння якої походить також із славного Вчорайшого; та земля, взята з могили Володимира Менчиця, що покоїться на Лук’янівському кладовищі в Києві, й закопана біля “дикого каменю” з викарбуваними словами “Єлисаветградського Сковороди”: “День оцінюється під вечір, а життя — під кінець…”.
