Олександра ТИМОЩУК
Журналістка, блогер, кандидат мистецтвознавства Олександра Шутко 23 квітня на “Книжковому Арсеналі” презентувала друге видання (доповнене) своєї книги “Роксолана: міфи та реалії”.
Факти та достовірна інформація з архівних документів, османських літописів й археологічних розкопок неабияк зацікавили українців, які за півроку розкупили перше видання цієї книги. Її автор, застосовуючи свій журналістський та науковий досвід, а також знання східних і західноєвропейських мов, зібрала не лише відомості з першоджерел, а й коментарі з цього приводу турецьких, британських, польських та американських учених. Адже тема султанського гарему є мегапопулярною у світі. В Османському державному архіві з 1921 до 2008 року побувало близько 20 тис. учених із 76 країн. Найчастіше інформацією користувалися дослідники зі США (580 осіб) та Японії (167 осіб). З України його відвідало лише 14 осіб.
Можливо, тому українцям весь цей час доводилося вдовольнятися міфами про неабиякий патріотизм Роксолани, її емансипацію в османському суспільстві та великий вплив на історію України. “Листи Роксолани до султана Сулеймана та дипломатичне листування з польським королем вказують на те, що вона позиціонувала себе винятково як вінценосну особу Османської імперії, яка вболівала за інтереси цієї держави та своїх дітей. Тому і бажала війську султана Сулеймана блискучих перемог над невірними, тобто над своїми братами по вірі — християнами. А ще в її оточенні у вигляді дипломатів та наставників синів були потурчені поляки зі шляхетних родин. Відомостей про наближених до неї українців не існує, — зазначає Олександра Шутко. І додає, що Роксолана, ставши у султанських покоях Хюррем, тобто усміхненою, веселою султаною, адже всі жінки тодішнього гарему отримували нові османські, перські або арабські імена, й справді досягла нечуваних висот. Вона зі звичайної рабині спершу перетворилася на улюбленицю, тобто хасекі султана Сулеймана, а згодом і його законну дружину.
“На той час це був зухвалий вчинок, оскільки османські султани, якщо і одружувалися до ХV століття, то лише з представницями знатного роду — християнськими принцесами та доньками очільників сусідніх тюркських племен. Згодом вони просто співмешкали з наложницями, які потрапляли в гарем з полону кримських татарів та османських піратів. Порушити такий порядок вдалося лише жінціпростолюдинці Роксолані”, — додає автор книжки.
Вона стала володаркою у гаремі султана Сулеймана. На державні справи ж не мала великого впливу, як прийнято вважати. Це вже пізніше її послідовниці, дружини султанів Нурбану, Сафіє та Кьосем безпосередньо керували державою через своїх синівсултанів, стверджує О. Шутко. Останньою була українка родом з Поділля Надія, тобто Хатідже Турхан, яку в Туреччині шанують за те, що вона як матір малолітнього султана Мехмеда ІV через 5 років правління відмовилася від практики втручання у державні справи, передавши їх великому візирові Кьопрюлю Мехмедупаші. Тому припинила таке явище, як “Жіночий султанат”, започатковане Роксоланою. Про походження та місце в історії османів Хатідже Турхан також мовиться у книзі “Роксолана: міфи та реалії”.
Загалом в історії Османської імперії було щонайменше три українки, які стали матерями султанів: Роксолана, Хатідже Турхан та Шехсуварсултан, яка народила султана Османа ІІІ. Вона, як і дві її землячки, похована у спеціально зведеному для неї мавзолеї на території мечеті Нуросманіє в Стамбулі. Окрім біографії цих жінок, автор книги наводить відомості про інших українок, які протягом 600 років поповнювали гареми османських султанів.
У другому виданні також міститься інформація про автентичні портрети султан, зокрема і доньки Роксолани та Сулеймана, Міхрімах, яку з натури могла малювати художниця доби Відродження Софонісба Ангіссола. Її портрет “Шляхетна пані” зберігається у Львівській галереї мистецтв. “На жаль, турецькі вчені помилково приписували зображення Міхрімах з польського музею Плоцька авторству С. Ангіссоли, — зазначає Олександра Шутко. — Портрет Міхрімах цієї художниці я знайшла у музеї Фабра в Монпельє. Він зовсім не схожий на той, що у Польщі. Тому довелося у другому виданні загострити увагу на цьому питанні”.
Така ж ситуація і з портретами Кьосемсултан, яка стала матір’ю двох султанів Ібрагіма І, Мурада ІV та свекрухою султаниукраїнки Хатідже Турхан. Нині турки знімають про неї серіал “Величне століття. Кьосем”, який транслюється не лише в Туреччині, а й у США та низці арабських країн. Ті ж зображення, які приписують їй турецькі вчені, насправді належать іншій жінці — годувальниці султана Мехмеда ІV, яка разом з сином Османом по дорозі морем до священної для мусульман Мекки потрапила у полон мальтійських піратів. Вони з огляду на її коштовне вбрання вирішили, що схопили фаворитку султана Ібрагіма І та його сина. Тому зробили з цього велику сенсацію. Портрет цієї полонянки міститься у книзі М. Меріана “Theatrum Europeum” XVII століття, на що вказує відповідний напис. Автор книги “Роксолана: міфи та реалії” наводить єдине достовірне зображення Кьосемсултан, яке розшукала у приватній колекції.
Більше інформації О. Шутко надає й про оперу “Роксоляна” українського композитора Дениса Січинського, написану 1908 року. Щоби дізнатися, коли ж насправді відбулася її прем’єра в Україні, довелося звернутися до архіву науководослідного центру пресознавства Львівської національної наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України. Докладніше про знайдені там факти можна прочитати у другому виданні книжки “Роксолана: міфи та реалії”.
