Андрій ТОПАЧЕВСЬКИЙ
Після 586 року до Різдва Христового, коли цар Навуходоносор зруйнував Єрусалим, переселивши його мешканців до Вавилонії, з’явилися твори про вавилонську неволю. Згодом вони увійшли до Біблії. Особливою поетичною силою вражає 136й псалом: Над річками Вавилонськими, — там ми сиділи та й плакали, коли згадували про Сіона! На вербах у ньому повісили ми свої арфи… Напевно, стародавнім ізраїльтянам бракувало розлогих верб, що й нині ростуть берегами Йордану та інших річок Святої Землі. Верби були для них поетичним образом у спогадах про рідний край. Автором цієї широкої пісні серця, позбавленого Вітчизни, вважають царя Давида, що народився на 5 століть раніше. Його Псалми називаємо пророчими; досить нагадати, що у 21му псалмі Давид передбачив хресні муки Спасителя…
Тарас Шевченко присвятив імперським в’язням рядки зі свого переспіву “Псалмів Давидових”: На ріках круг Вавілона, під вербами, в полі, сиділи ми і плакали в далекій неволі… Зрозуміло, великий поет мав на думці не давньоантичних страждальців, а власних земляків, пригноблених самодержцями Нового часу.
Драматичні події урочистого в’їзду Ісуса Христа до Священного міста, арешту й відступництва від Нього однодумців, що передували мукам на хресті і Воскресінню, згадуємо під час Великого посту. Остання перед Великоднем неділя, після якої починається Страсна седмиця — Вербна. У церквах освячуються і зберігаються віруючими як священні обереги гілочки верби. Чому саме вони?
Зацвітає верба однією з перших. У її білих пухнастих бруньках, “котиках”, квіточки ховаються від приморозків. Коли ж суцвіття скинуть своє захисне вбрання, над ними сновигають бджоли, добуваючи перший нектар. Цими днями прилітають до нас із південних країв і співочі птахи… Вік верби можна порівняти з людським. У 25 літ вона вже доросла, близько 70ти старіє, рідко живе понад 100 років. Та скільки добра встигає вона зробити! Зростаючи уздовж річок і ставків, закріплює своїм корінням береги, а короною густого віття захищає воду від перегріву спекотного дня. Весняного водопілля не боїться, тижнями стоїть затоплена — яка до попереку, а в іншої лише верхівка, наче чуб, на поверхні. Під водою пускає схоже на сиву бороду коріння, поміж яким знаходять притулок риби та інші річкові тварини. А як зійде вода, знову пишається над річкою зелена верба! Віддавна з неї роблять тарілки, ночви, ложки, адже м’яка вербова деревина не боїться води. А з гнучкого гілля плетуть кошики, короби. До того ж верби швидко розмножуються живцями, кажутьбо: верба з тички росте. Та й до землі вона неперебірлива: однаково добре почувається на важких, піскових і намулистих ґрунтах, які не до вподоби іншим деревам. А товченою вербовою корою козаки з Великого Лугу після бою посипали свіжі рани, зупиняли кровотечі. Справжнє дерево життя! Таким воно здавна було і лишається у народних обрядових традиціях.
Читаємо в Євангелії: А другого дня, коли безліч народу, що зібрався на свято, прочула, що до Єрусалиму надходить Ісус, то взяли вони пальмове віття, і вийшли назустріч Йому та й кричали: “Осанна! Благословенний, хто йде у Господнє Ім’я!” (Від св. Івана, 12 : 12, 13). У давній традиції Месопотамії та Єгипту пальма вважалася деревом життя. Гаї фінікових пальм зростають уздовж річок і по оазах від Атлантичного океану до Перської затоки. Краса високого стовбура і довгого, схожого на гілки, вічнозеленого листя та грона смачних фініків, з яких готують чимало наїдків і напоїв — все це дозволило пальмі увійти до числа небагатьох рослин, що поєднують естетичну довершеність з винятковим господарським значенням. Без сумніву, фінікова пальма віддавна є королівною рослинного світу Близького Сходу. Це уявлення про неї збереглося і в античному Середземномор’ї. Віття пальми, точніше — великі лапаті листки — кидали під ноги переможців, коли ті поверталися додому. Тому люди саме пальмовим листям вітали Ісуса Христа, урочисто зустрівши Його. Нині це — дванадесяте свято, Вхід Господній, що відзначається в останню неділю перед Великоднем. У слов’янських країнах, де пальма не росте, її листя, як ознака святості, замінялися вербовими гілками. Народна назва цього свята — Вербна неділя. Бо у кожному краї є своє традиційне дерево життя…
“Як багато в нашому житті звичаїв, традицій, над походженням яких ми вже давно перестали замислюватися, а насправді кожна із звичних повсякденних фраз має своє більш глибоке значення та цікаву історію, — пише у книзі “На крилах духовного життя” (Київ, 2015) архімандрит Михайлівського монастиря о. Лаврентій. — Починаючи роботу, віруючий християнин говорить: “Господи, благослови!” Це не просто наслідок виховання в християнському дусі, а вияв віри згідно зі словами Спасителя: “Без Мене не можете творити нічого”. І звичайне для усіх вітання на Пасху “Христос воскрес! — Воістину воскрес!” — теж не прості слова… Отже, наша віра знаходиться у безпосередньому зв’язку із Воскресінням Христовим. Якщо було Воскресіння, то наша віра непохитна: найбільшим доказом факту Воскресіння Христового є той грандіозний переворот, який він учинив в апостолах, а через них і в усьому Світі. На ньому тримається культура останніх двох тисяч років”.
Тож возрадуємось і звеселімось у часі святкування Пасхи, радіючи і дякуючи Богові за все, навіть — за випробування і скорботи.
Паска
Потрібно: 1 літр молока, 15 яєць, 150 г вершкового масла, 50 г олії рафінованої, 0,5 кг цукру, 75 г дріжджів, 3 кг борошна, 2 пачки ваніліну, цукати, білок для змащування.
Приготування: дріжджі розмішуємо з 2 столовими ложками цукру. Вливаємо тепле молоко, поступово всипаємо борошно (тісто має бути, як густа сметана). Ретельно розмішуємо і ставимо у тепле місце на 8 годин.
Яйця розділяємо на білки і жовтки. Жовтки розтираємо з цукром, білки збиваємо на піну. В тісто додаємо збиті білки, олію, решту борошна і замішуємо тісто. Додаємо розтоплене, але не гаряче масло, ванілін і цукати до смаку. Місимо тісто доти, доки воно не відставатиме від рук та стінок посуду. Залишаємо на 3 год., щоб підійшло. Викладаємо у форми і ще трохи залишаємо, щоб тісто підросло. Збиваємо виделкою яйце і змащуємо ним верх паски. Випікаємо 1 год. при температурі 220оС. Приблизно за 10—15 хв. до кінця випікання пасочку змащуємо збитим білком і посипаємо кольоровою посипкою. Стежте, щоб білок лише підсох, — верх пасочки буде біленьким, і вона матиме естетичний вигляд.
Паска з родзинками
Потрібно: 0,5 л молока, 250—300 гр цукру, 50—60 г сирих або 11 г сухих дріжджів, 1—1,3 кг борошна, 200 г вершкового масла, 300 г родзинок, 6 яєць, 2 білка для глазурі, 1 ч. л. ванільного цукру, 100 г цукру.
Приготування: у злегка теплому молоці розчинити дріжджі, всипати 500 г просіяного борошна, ретельно перемішати, залишити для підняття вдвічі, накривши рушником. Відокремити білки яєць від жовтків, розтерти жовтки з цукром, до білків додати дрібку солі, збити в піну, потім додати жовтки в опару (що підійшла), перемішати, покласти розтоплене масло, перемішати, ввести білки, перемішати, всипати решту борошна та замісити тісто, залишити для підняття на годину.
Родзинки 10—15 хв. вимочити в теплій воді, потім злити її і обсушені родзинки додати в тісто, перемішати, дати тістові знову підійти і перекласти його у форму, заповнивши її на третину, накрити рушником і дати підійти. Поставити тісто в духовку, нагріту до 100 градусів, пекти 10 хв., збільшити нагрів до 180 градусів, випікати до готовності. Збити білки для глазурі з дрібкою солі в піну, всипати цукор, збити в стійку піну. Обмазати глазур’ю верх готової паски.
Верх паски можна прикрасити цукатами, кондитерською посипкою, цукерками, цукровою пудрою, а глазур можна зробити кольоровою, додавши в неї харчовий барвник.
Крученики з грибами
Потрібно: 500 г курячого філе, 300 г грибів, 2 цибулини, сіль і чорний перець — до смаку, 2 ст. ложки томатного соусу, олія — для смаження.
Гриби і цибулю нарізаємо кубиками. Обсмажуємо на пательні, солимо, перчимо. Нарізаємо куряче філе і злегка відбиваємо. Тепер на філе викладаємо гриби з цибулею, скручуємо в рулет (можна закріпити шпажкою), з усіх боків обсмажуємо на олії. Складаємо у посудину і тушкуємо 30 хв., додавши томатний соус.
Чорнослив у сметані
Потрібно: чорнослив, волоські горіхи, сметана, цукрова пудра, шоколад для посипання.
Чорнослив на кілька хвилин заливаємо окропом. Коли чорнослив трішки розм’якне, зливаємо окріп. Обережно виймаємо кісточки (якщо вони є). У середину кожної сливи загортаємо половинку ядра волоського горішка.
Тепер готуємо крем: збиваємо сметану з цукровою пудрою. Чорнослив красиво викладаємо одним шаром на тарілці і заливаємо кремом. Зверху прикрашаємо тертим шоколадом. Фарширований чорнослив засмакує і дорослим, і дітям.
