Мій друже Дмитре, не поглине
Тебе земля й небес блакить,
Ти будеш в серці України,
Як пісня туги, що не спить.
Твій голос не помре ніколи,
Бо то не солов’їний плач,
То — сонце правди ясночоле,
Що пробивається крізь мряч.
Будив глибіні непокори
Народу нашого твій жаль,
І вічно сяятимуть гори,
Де ти знайшовсь, як пектораль.
Ніхто не заспіває краще,
Бо в твому голосі живе
Єство прощаюче, творяще,
Що гоїть рани, а не рве.
Ми зустрічались, як ушкали,
У тіні молота й серпа,
Та не співали, а мовчали
Понад могилами УПА.
Були ми, як зернята в жорні,
Та знали — нас не розітруть,
Нас прапори червоно-чорні
Згадають і самі знайдуть.
Самі знайдуть, як муки слова,
І як мого життя душа,
І як тривожних нот основа —
Великі сльози Білаша.
А ще тобі, несхитний княже
Всіх оперних на світі сцен,
Сорочка мамина розкаже,
Який од вишиття хосен.
Нас Україна позбирала,
Нам подих свій дали степи…
Мій друже Дмитре, тихне зала.
Співає вся планета. Спи.
1.V.2016,
Київ
Дмитро ПАВЛИЧКО
