Олександр САГАН,
професор
Політика України у сфері державно-церковних і міжнаціональних відносин повинна використовувати кращий досвід країн із розвиненою демократією, проте враховувати, що наша країна робить чи не перші кроки у напрямі розбудови реального громадянського суспільства.
Маючи позитивний досвід у врегулюванні міжцерковних конфліктів, Українська держава, поза тим, допускає помилки стратегічного значення, які призвели до соціальних конфліктів і навіть збройного протистояння вихованих Московським патріархатом адептів “русского міра” та захисників суверенної України. Відтак подальшими діями державних органів та інституцій, які повинні виправити такий стан речей, повинні бути:
1. Жорсткий контроль (із застосуванням реальних, а не умовних покарань) за дотриманням релігійними організаціями норм чинного законодавства та вимог власних статутних документів. Позбавлення статусу “релігійних” (і відповідних пільг) тих релігійних організацій, які брали/беруть участь у політичній роботі чи агітації.
2. Вироблення стратегії подальшого розвитку державно-церковних відносин відповідно до реального стану українського релігійного середовища. Зокрема формування системи конкордатів.
3. Подальше формування централізованої системи підрозділів держоргану, який відповідає за державно-церковні стосунки і дотримання норм свободи совісті, для чіткого контролю за однаковим, уніфікованим застосуванням норм законодавства щодо релігійних організацій у всіх регіонах країни.
4. Перманентний моніторинг релігійної ситуації в країні з метою вчасного виявлення потенційних конфліктогенних точок у релігійному середовищі, особливо у місцях прояву етноконфесійних специфік.
Значної уваги держави також потребує проблема гармонізації міжнаціональних (міжетнічних) відносин. Особливо в умовах, коли давні структуровані діаспори отримують конкуренцію у формі нових закордонних діаспор, що сформувалися завдяки міграційній політиці України. Окрім матеріальної підтримки діяльності етнічних культурних товариств, особливо тих діаспор, які не мають державності, потребують вирішення питання організації Будинків національностей, налагодження комунікацій молоді з українськими однолітками тощо.
Пріоритетом України повинна бути і політика, спрямована на підтримку організацій української діаспори у світі, передусім спілок, об’єднань, конгресів, культурних товариств. Ідеться і про комунікативну складову, і про матеріальну підтримку, навчання молоді, формування молодіжних таборів тощо.
