Настка КОВАЛІВНА,
м. Львів
Почнемо з “і не тільки…”. Щойно почула по радіо “Культура”, що Сіверодонецьк уже офіційно названий Сєверодонєцком. Це вже москвини хапнули собі на “сєвер” наше місто. Здавалося б, одна буква (звукосполука) “є”, а вже окупаційна диверсія. Це комунозайди своїм “сєвером” закрили око нашим пращурам: сіверам—кімерам—шумерам — свідкам нашої античної культури; новітні шашелі точать коріння автохтонів. Адже такі топоніми екзорцисти називають Божим оком пращурів! Звідти йде геоенергетична вібрація на добро й благодать нащадкам сіверів, які аж ніяк не були “сєверними”…
А ось степове українське місто, що несе спокуту сталінського гріха, — Кіровоград. Ну, не хочете Божої благодаті від скіфів—скитів—скупів—осколотів (Оскольд правив Києвом!), не хочете Скіфополя! Бог вам суддя! Але ж Інгульськ… Якщо річка Інгул несе у собі гул віків, то інгулець—інгулка, інгульчанин—інгульчанка мають піти на гулі і знову наб’ють ґулі — стануть гуляками. Та й у слові “інгульськ” збіг трьох м’яких приголосних звуків, що дуже не властиво українській мові. То, може, зважитеся на Златопіль?!! Злато—золото у нашій геральдиці превалює. Це барва — символ геоенергетики України. А “піль” (поль) — не поле. Це ім’я сонцебога наших пращурів Пал (Пол): палити, спалах, опалення… Пол у санскриті — це укладач підлоги для Служби Божої — сторож—охоронець—силач—велетень. Саме тому слово-символ “поль” так міцно прилипло в назвах українських міст. Воно є свідком життєдайної сили України — Божої сили.
“Еврика! — скаже до Господа світла душа Сергія Плачинди. — Мої краяни готові до Божого причастя!” Амінь.
