Усе це починалося на моїх очах. Збори Ліги українських меценатів передостаннього року другого тисячоліття. Петро Яцик звертається до членів Ліги з ідеєю, що потім одержала назву “Міжнародний конкурс з української мови”. Члени Ліги її підтримали і ухвалили рішення звернутися до Міносвіти України, щоб спільними зусиллями проводити цей небувалий в українській історії мовний марафон. Виконавчий директор Ліги меценатів Михайло Слабошпицький і виконавчий директор Освітньої фундації Петра Яцика Марко Стех розробили положення про конкурс і докладний сценарій його проведення. В освітянському відомстві без ентузіазму зустріли цю ідею: у нас і так багато різних олімпіад і фестивалів, діти перевантажені, вчителі перевантажені, фінансова ситуація складна… І це при тому, що меценати брали на себе основні витрати такого заходу. Досить сказати, що в фонд конкурсу Ліга зобов’язалася щороку забезпечувати — це еквівалент 127 тисяч доларів. Але з приходом на пост міністра освіти Василя Кременя позиція Міністерства змінилася і почалося надійне партнерство в безпрецедентному мовному проекті Міносвіти і Ліги меценатів (перерва була у цій співпраці тільки в часи сумнозвісного Табачника). 16 конкурсів (і жоден рік не був пропущений) — це таки вже історія, в якій незліченна кількість імен, приємних подій і складних колізій. Вірю, що колись це все буде докладно описано, бо це — теж сторінки нашого національного будівництва. Ця динамічна ідея — повстання проти українського нігілізму, духовних та інтелектуальних лінощів.
Петро Яцик побував тільки раз на закритті конкурсу. Першого. Він почувався щасливим і говорив про це з високої трибуни в Національній філармонії. Конкурс став останнім проектом видатного мецената. Перед початком другого мовного турніру Яцика не стало. Відтоді вже 15 років конкурс відбувається під орудою президента Ліги українських меценатів, нині Голови Наглядової ради ПрАТ “Фармацевтична фірма “Дарниця”, доктора фармацевтичних наук, професора, завідувача кафедри промислової, клінічної фармації та клінічної фармакології Національної медичної академії післядипломної освіти імені П. Л. Шупика Володимира Загорія. Із ним і говоримо про феномен Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика.
— Ви пам’ятаєте своє перше враження від Яцикової ідеї конкурсу?
— Добре пам’ятаю. Мені відразу заімпонувала думка про активне втручання в ненормальну мовну ситуацію держави саме в такий спосіб. Не плакатноагресивний і не голою агітацією за українську мову, а ось так, використовуючи азарт інтелектуального змагання. Це було ноухау в контексті того часу. Нікого з нас не довелося переконувати в доцільності конкурсу. Єдине наше побажання, щоб у сценарії його проведення уникли дублювання олімпіад і внесли якісь ігрові моменти. Адже маємо справу з дітьми.
— Тоді не говорили, що конкурс буде міжнародним…
— Вже коли розробили модель проведення мовного турніру в Україні і його положення погоджували з керівництвом Міносвіти, перший заступник міністра, видатний астрофізик, академік Ярослав Яцків запропонував географічно поширити конкурс на всю світову українську діаспору. Саме він уписав у положення цей епітет “міжнародний”, що не просто підвищило статус проекту, а й надало йому глобального масштабу. Міністерство закордонних справ почало активно працювати з різними інституціями діаспори, яка з ентузіазмом зустріла ідею мовного турніру. І це закономірно, бо діаспора особливо чутлива до мовної ситуації в Україні і дуже болісно реагує на її ненормальність.
— Організатори конкурсу сформулювали для себе цілу низку непорушних засад. Які найголовніші з них?
— Поперше, не допустити корупції і протекціонізму, які так часто зустрічаються на олімпіадах. За це відповідає спеціальна наглядова рада, яку нині очолює відомий мовознавець принципова Ірина Фаріон. Вона — доктор філології. Існує ціла система шифрування робіт учасників фінального етапу конкурсу, коли журі перевіряє анонімні роботи. Тільки оцінивши кожну з них, розшифровується, хто її виконав. Журі конкурсу очолює директор Інституту української мови імені О. Потебні НАНУ Павло Гриценко, який щороку наполовину оновлює журі з представників різних областей. Подруге, вирішили кожен наступний конкурс починати в іншій області, яка в День української писемності подаватиме сигнал для всієї України: мовний марафон розпочинається! 16 конкурсів — це 15 областей та Автономна Республіка Крим. І скрізь ми мали офіційне відкриття не тільки з тамтешньою освітянською громадськістю, а й із найвищим керівництвом області. Це були справді резонансні події. До сьогодні ми ще не проводили відкриття конкурсу на Сумщині, на Херсонщині, на Луганщині, на Донеччині, на Тернопільщині і в Київській області.
На закритті 16го на сцені театру ім. Івана Франка Полтавщина, яка проводила 16й конкурс (до речі, відбувалося те надзвичайно врочисто), назве область, котрій передасть естафету. Це дуже гарний ритуал. Він уже традиційний. Без цього сюжету не буває жодного закриття патріотичного марафону.
— А як відбувається нагородження в діаспорі?
— Там за погодженням із Лігою меценатів конкурсом опікуються українські організації, відбувається він трохи пізніше, ніж в Україні, а нагородження переможців і призерів приурочують до Дня державної незалежності України. Важливо, що преміальний фонд конкурсу у діаспорі забезпечують тамтешні українці. Ми надсилаємо туди тільки дипломи, якими тамтешні конкурсанти справді пишаються. Для них це дуже важливо. Диплом із підписом міністра освіти України і директора Інституту української мови.
— Ви твердо вірите, що Ваш проект впливає на мовну ситуацію в Україні?
— Якби не вірив, то не брався б за цю справу. Окрім того, переконаний, що тут не тільки йдеться про мову — йдеться про виховання патріотизму. Нація, патріотизм починаються з мови. Це аксіома! Це видно на прикладі будьякої повноцінної в усіх сенсах держави. Зв’язок, наприклад, між економікою та патріотизмом незаперечний. Це як важливі органи одного організму.
Окрім того, ми сподіваємося, що своїм конкурсом не тільки примножуватимемо масу молодих україноцентричних людей, а й заохочуватимемо наші громадські організації до аналогічних проектів і здійснюватимемо тиск на владу, котрій бракує логіки й послідовності в національному будівництві. Недержавний сектор — потужна сила у багатьох країнах світу. Яскраве свідчення громадянського суспільства. Ми також прислуговуємося до творення громадянського суспільства, демонструємо можливості громадськості у тій роботі, до якої неохочі державні чиновники.
— Які перспективи наступних конкурсів?
— Гадаю, обнадійливі. Ситуація повільно, але поліпшується. Недарма ж мовиться: крапля камінь точить.
Спілкувалася
Світлана КОРОНЕНКО
