Наталія БУЛАНОВА,
к. іст. н., директор Музею історії Дніпродзержинська
Михайло МІгрІн належить до небагатьох художників, які дуже тонко, на підсвідомому рівні, відчувають Час — цей таємничий, безмежний і всеохопний вимір, непідвладний ні наймогутнішим цивілізаціям, ні геніальним особистостям. Саме категорії Часу і Простору, як специфічна система знаків, надихають митця для втілення і передачі художньої інформації, створення своїх персональних послань — “логій”, за допомогою яких він здійснює Діалог із суспільством: “У моїх творах бачать філософію, дорікаючи разом із тим у прямолінійності, мовляв, філософія може бути і в зображенні яблука, значить, я зумів передати те, що хотів, а опонент хай малює яблуко, щоб у ньому була своя філософія. Моя творчість не зрозуміла для більшості. Мені кажуть: творити треба для народу, а я що, не його частка?”.
І справді, життєвий шлях художника типовий для його ровесників. Народився 15 квітня 1941 р. у Вінниці. А вже за кілька місяців на українську землю прийшла війна. Батька, який працював шофером, відразу мобілізували, мати — Ярина Василівна — лишилась одна з немовлям на руках. Перші місяці життя Михайлика могли стати й останніми: молода жінка пішла набрати води і від вибуху їх із сином ледь не закинуло на дно колодязя. Проте сам художник знає про цю подію, як і про чорні дні німецької окупації Вінниці, тільки зі слів матері. Потім були тяжкі роки відбудови, повернення батька після поранення з фронтовими нагородами, голод 1947 року…
Попри всі труднощі повоєнного періоду ще у дитинстві у Михайла прокинувся потяг до творчості. Рано почав малювати, тонко відчуваючи гармонію природи. Після закінчення 1958 року вінницької школи № 5 здібний юнак почав працювати електрослюсарем. Незабаром, захопившись комсомольською романтикою, Михайло потай від батьків поїхав на Луганщину, влаштувавшись на шахту ім. Стаханова, бетонувати штреки. Працювати доводилося в нелюдських умовах. З добровільного заслання Михайла визволили батьки. Він повертається до Вінниці, працює на заводі, одночасно відвідує художню студію, якою керував Михайло Деренштейн. Наполегливо опановує основи малюнка, готується до вступу в художнє училище.
Упродовж 1962—1967 рр. Мігрін навчається у Дніпропетровському художньому училищі. Потім були роки навчання у Московському вищому художньопромисловому училищі (колишньому Строганівському) на факультеті монументального мистецтва, у майстерні професора В. Ф. Бордиченка, талановитого педагога і відомого художникамонументаліста.
За навчальною програмою він повинен був займатися насамперед мозаїкою, вітражами, настінними розписами. Однак в училищі, окрім обов’язкових занять, була система факультативів, де студенти могли опановувати додаткові знання і навички. Молодому художникові припала до душі скульптура: довгими вечорами він просиджував у майстерні над творчими роботами, відкриваючи для себе основи скульптурної класики.
1974 року після завершення навчання Мігрін отримав фах художникамонументаліста і направлення до Дніпропетровського художньопромислового комбінату, філія якого була у Дніпродзержинську. На двадцять років це місто на Дніпрі стало для Михайла Мігріна другою домівкою. Тут він зустрів свою майбутню дружину Лідію, відбувся як талановитий митець, здобув визнання серед колег і шанувальників сучасного мистецтва. Тут він уперше зіткнувся з бюрократичною системою, яка намагалася підпорядкувати мистецтво служінню ідеології. Не здавши вчергове свої роботи художній раді, Мігрін створив сатиричні скульптурні портрети її членів, таким чином протестуючи проти реалій радянської доби.
Рятував душу художника вільний від роботи у художньому фонді час, коли відкривався безконтрольний простір для творчості. Лише 1988 року, коли в суспільстві почали відбуватися демократичні процеси, першу персональну виставку М. Мігріна відкрили в Дніпропетровську. Це був початок прориву.
“У великій залі експонувалися мажорні твори заслуженого художника. У малій залі — мої, деякі далеко не веселі твори, але глядача тягнуло в мою залу. Серія “Люди і п’єдестали” змушувала думати. Задумався і я. Чому? А чому геній Шекспіра саме в трагедіях, а не в комедіях? — згадував художник. — Подув вітер змін. Того ж року експонувалися мої твори на всесоюзній виставці “Художник народу”. Того ж року плідна праця в будинку творчості “Седнів”. Наступного — персональна виставка у Дніпродзержинську”.
Від 1997 р. художник постійно мешкає у Вінниці, але завжди згадує місто, де минули кращі роки його життя, де відбувався творчий злет його таланту. Тому не випадково значна частина творчого доробку Михайла Мігріна знайшла своє місце в фондах Музею історії міста Дніпродзержинська. Це 226 одиниць живопису і скульптури різних років.
За всієї їхньої вигадливості й різноманітності, цілком очевидно, що одне з провідних місць у творчості художника належить філософськорелігійній темі. Створюючи власні філософські та світоглядні концепції, проектуючи футуристичні візії, митець органічно втілює їх у традиційних мистецьких матеріалах і формах. У своїх станкових малярських творах художник тримається скульптурного характеру зображення, імітації фактури матеріалу.
Те, над чим філософ розмірковує публічно або інтелектуально конструює, художник переживає у собі. Справжній мистецький акт враховує перехід із реального в надреальний простір, його результати — непередбачувані та неповторні. Мистецтво Мігріна є філософським ученням, у якому важливі не тільки колорит, тональність, майстерність художника, а й його світогляд. Як художникфілософ, Мігрін стверджує, що погляди на світ, соціальний устрій, людську природу не можуть існувати окремо від картин чи скульптур.
Постійна еволюція творчої манери художника свідчить не тільки про його поклоніння Експерименту як основі досвіду й прогресу, а й про його відкритість світові, новим ідеям і віянням. У перші роки після закінчення Строганівського училища Михайло Мігрін перебуває під впливом творчості німецького скульптораекспресіоніста Ернеста Барлаха, з часом коло духовних наставників ширшає. Художник намагається знайти власний почерк у мистецтві, надихаючись творчістю таких далеких географічно і стилістично, проте близьких за силою новаторського духу авторів, як Далі і Сікейрос, Чюрльоніс і Бойчук.
Згодом митець занурюється у національну традицію та історію України. Причому, йому є ближчою праісторія, ніж конкретні історичні події. Його антропоморфні скульптури нагадують язичницьких ідолів або половецьких баб, зі скупим рельєфом скульптурних деталей, нібито недовершених до кінця або затертих часом.
Поряд із праісторією митця цікавить козацьке минуле України, відтворене ним у полотнах “Ішли у бій козаченьки”, “Прощання”, “Мазепа” тощо, що репрезентують поетичноалегоричний напрям творчості. Відчувається, що митець, розкриваючи тему козацтва, вірить у майбутнє України, яке проростає квітучими пагонами крізь грізний кулак царя на картині “Мазепа”. Ідеалом українського буття художник вважає шевченківський “Садок вишневий коло хати”, змальовує ідеальну для людини модель, де панують гармонія людини і природи, людини і мистецтва, людини і Бога.
Із роками творчість Мігріна тяжіє до спроб осмислити навколишній світ і місце людини в ньому, трактуючи такі вічні загальнолюдські теми, як кохання, страждання, радість, горе, буття, смерть. Оспівуючи людську природу і стверджуючи, що життя прекрасне, художник упевнений, що світ врятує Любов.
Із часом дедалі гучніше в його картинах починають звучати соціальні ноти. Це своєрідні мистецькі антиутопії, картинизастереження. Лише зараз, із плином часу, війни і окупації на сході України, стало очевидно, що цикл позначених війною робіт Мігріна — не стільки відображення дитячих спогадів про минуле, як погляд у майбутнє.
Художник завжди намагається передати думку, ідею, інформацію: “Плин часу, плин часу. Багато працюю. Картини, картини, картини. Важлива назва твору, вона як контакт, який замикає ланцюг електричного поля і допомагає глядачу читати твір. Часто ідея твору виникає раптово, як спалах, як картина в комп’ютері, тільки перенось на полотно, ніяких ескізів, тільки уточнюючий малюнок. А то спочатку якоїсь філософської категорії — назва, а потім її ілюструю, поспішаю записати, щоб не забути, так що часом попереду йде слово, а потім зображення… Для мене колір не має першорядного значення, активний колір викликає емоції і заважає розумовому сприйняттю філософського твору”.
М. Мігрін і сьогодні активно займається скульптурою і пише картини, але домінує пластика. Якось до майстерні завітав український художник із Парижа Володимир Макаренко, мати якого мешкає у Вінниці. Був здивований, що високохудожні твори, місце яким у виставкових залах європейських музеїв, зберігаються у невеличкій майстерні. Так виникла ідея знайти притулок для своєї душі в Музеї історії м. Дніпродзержинська: “Я відклав ікру творчості, а чи проклюнеться вона, покаже час”.
Впевнені, що так і буде. Адже, як бачимо, у Михайла Мігріна свої, особливі стосунки з Часом.
