У Брусилові на Житомирщині 21-й раз вручили премію ім. Івана Огієнка. Про постать видатного українця-патріота, про значимість цієї нагороди, яка, за словами учасників дійства, за вагомістю виходить на друге місце після Шевченківської премії, розповіли організатори та нові лауреати.
Павло МОВЧАН,
голова ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка, голова Комітету у справах премії ім. Івана Огієнка:
— 13 травня, у п’ятницю, коли забобонні люди бояться щось робити, бо вважають, що справа може бути не результативною, Комітет у справах премії ім. Івана Огієнка на його батьківщині вручив премію лауреатам. Традиційно приїхали зі столиці, обласного центру та інших куточків України члени журі, голови різних фундацій, організацій, зокрема Микола Тимошик, який очолює Фундацію ім. Івана Огієнка, голова Всеукраїнського товариства Івана Огієнка Сергій Болтівець, представники інституту Івана Огієнка, який займатиметься дослідженням його творчості, державні службовці та ін.
Ми досі ще не дослідили видатної постаті Огієнка. І це найважливіше. Щораз пересвідчуємося в цьому. Формат нашого дійства, яке проводить Житомирська обласна рада спільно з комітетом, який я маю честь очолювати, перевищує всі інші тутешні заходи. На Житомирщині, на батьківщині Огієнка, є ентузіасти його справи, які дбають про відродження усього того, що було пов’язане з цим іменем. Виникла низка пам’ятних знаків. Де була хата Огієнка, встановлено меморіальну дошку. А цього разу освятили криницю ім. Огієнка, яку нещодавно реставрували, заклали яблуневий сад. Усі учасники огієнківських днів брали участь у його висаджуванні. Поруч відроджується храм Огієнка, у якому хрестили Івана Івановича і в якому він брав шлюб.
Цього року інтелектуальний, творчий рівень лауреатів премії Огієнка на всіх ділянках надзвичайно високий, постаті, які стали лауреатами, дуже вагомі. У галузі науки цьогорічним лауреатом стала мовознавець, доктор філологічних наук Ірина Фаріон; у галузі літератури — письменник, перекладач Анатолій Сірик; в освітній сфері — Віталій Шевченко, колишній голова Національної ради з питань радіо й телебачення, автор низки гуманітарних проектів. В Ічнянському районі на Чернігівщині він проводить дослідження, залучивши до цього багато людей: як зі шкільної лави виховувати свідомого українця, готувати його до життя. У галузі мистецтва — голова Спілки народних майстрів, відомий митець, автор багатьох монографій, досліджень, редактор журналу “Образотворче мистецтво” Євген Шевченко; у громадсько-політичній сфері — Володимир Семистяга, голова Луганського ОО “Просвіти”, який постійно підтримує учасників АТО, контактує з просвітянами Луганщини, навіть на окупованій території, знаний дослідник правдивої історії. Зокрема він дослідив історію створення “Молодої гвардії”, знайшов документи, які свідчать, що насправді опір німцям чинили молоді хлопці з УПА. Документально довів неправдивість широко розповсюджених міфів, народжених у Москві Фадєєвим та іншими істориками, які деформують свідомість українців, зокрема на сході; місцевий активіст, бізнесмен, який відроджує церкву Івана Огієнка у Брусилові Володимир Габенець.
На заході були присутні заступник голови Житомирської облдержадміністрації Ярослав Лагута, начальник управління культури Юрій Градовський, голова Брусилівської райдержадміністрації Анатолій Шишковський. Студенти-випускники культурно-мистецького коледжу підготували і провели концерт для лауреатів і місцевих мешканців.
Із метою масової популяризації імені Івана Огієнка, донесення його діяльності до якомога ширшого кола людей я ініціюю творчий вечір усіх лауреатів премії ім. Огієнка в Києві, присвячений цій видатній постаті. Велику роботу в цьому напрямі проводить Микола Тимошик, який щороку видає книги Івана Огієнка. Цього року видав працю “Дохристиянські вірування в Україні”.
Іван Огієнко — наша духовна складова, загальнонаціональна і загальноєвропейська постать. Немає жодної ділянки, яку б він не охопив. Це друкарство України, вірування, звичаї, література, освітня сфера, церковні проблеми, історія церкви. Він був міністром віросповідань в УНР, потім митрополитом Іларіоном. Творив нашу українську церкву. Всюди, де він ішов, залишав значимі сліди, виводив нас на потребу духовної складової в житті людини. Іменем Огієнка названо два університети. Сподіваюся, що буде створено інститут Огієнка на чолі з Миколою Степановичем Тимошиком. Усі ці проекти потребують фінансування.
На жаль у нашій державі знаходять 17 мільярдів гривень, щоб створити податкову (фінансову) поліцію, фінансують інші колосальні підрозділи для захисту нинішньої влади, тоді як бюджет Міністерства культури лише 2,6 мільярда, на такий проект, як популяризація Івана Огієнка, коштів нема.
Брусилів має стати після Канева, Нагуєвичів, Колодяжного ще одним місцем нашої духовної Мекки. Треба розробляти туристичну карту, у якій Брусилів стане культурним проектом, місцем відвідування для туристів. Загалом туристична галузь в Україні має величезні перспективи, сюди треба залучати значні інвестиції. На жаль, Міністерство туризму, яке раніше існувало, з невідомої причини зникло.
Віталій ШЕВЧЕНКО,
лауреат премії ім. Івана Огієнка в галузі освіти:
— Я вважаю, що ця премія — відзнака всьому колективу, з яким ми на Чернігівщині в Ічнянському районі проводимо щорічні дитячі конкурси, фестивалі, видаємо дитячі книжки накладом не менше тисячі примірників (видано понад сто книжок лауреатів дитячого літературного конкурсу). Для багатьох — це старт у мистецтво, в культуру. Видаємо також книжки з історії Ічнянського краю. Сьогодні у невеликому Ічнянському районі, з тих, які вважають депресивними, наші громадські активісти видали вже по півтора примірники на кожного мешканця району. Понад двадцять активістів-патріотів жертовно працюють на громадських засадах, вишукують матеріали в архівах, щоб донести до своїх земляків їхню історію, збудити родову пам’ять. Безкоштовно роздаємо видання по школах, бібліотеках, музеях тощо.
Приємно, що нас помітили і відзначили. Наші видання дуже потрібні вчителям, вони нам дякують. Премія Огієнка відрізняється від інших літературних премій тим, що набутки лауреатів оцінюють з погляду вічності, це виходить за рамки мистецького здобутку, бо презентуємо таку титанічну фігуру.
Володимир СЕМИСТЯГА,
лауреат премії в громадсько-політичній сфері:
— Це дуже висока нагорода, поцінування не тільки моєї праці, а й усього колективу, який плідно працює на Луганщині: чи то на території, яку контролює Україна, чи на тимчасово окупованій. З відомих причин не називаю їхніх прізвищ, але там діє і просвітянське об’єднання, і огієнківське. Є відомий вислів “Коли говорять гармати, музи мовчать”. А ми робимо все для того, щоб просвітницька, культурно-освітня робота тривала і на цих територіях, щоб музи перемогли нарешті гармати.
Приємно, що, як з’ясувалося, колеги Івана Огієнка, які були з ним в українському уряді, працювали у нас на Луганщині, потім уже в 1930-х роках у нашому тодішньому Донецькому інституті народної освіти (пізніше Ворошиловградський педагогічний інститут). Більше того, цих людей у 1917—1918 роках Іван Іванович врятував, коли вони переховувалися від зазіхань тодішньої влади, яка не завжди була українською. Один із таких міністрів УНР Лев Симонів працював у нашому університеті. Ще задовго до Довженкових щоденників він чітко написав про те, що в Луганську (тодішньому Ворошиловграді) небезпечно розмовляти українською мовою, і щоб не ризикувати життям, студенти і викладачі переходять на російську, навчаються на факультеті російської мови і літератури або на фізико-математичному, де не потрібно знати української. Цю людину знищив сталінський тоталітарний режим. Ще у нас в університеті працював видатний український мово- і літературознавець, засновник літературного об’єднання в екзилі Григорій Костюк, який добре знав Огієнка. Він був головою того оргкомітету, який замовив і поставив пам’ятник Тарасу Шевченку у Вашингтоні 1964 року роботи скульптора Леоніда Молодожанина, який і сьогодні є взірцем для скульпторів.
На врученні сказав слово кожен лауреат, але мене особливо вразив блискучий виступ Ірини Фаріон. Усіх лауреатів об’єднує любов до нашої батьківщини, до рідної мови, культури, звичаїв і традицій нашого народу.
І в ці складні часи, коли йде війна на сході України, всі хочуть одного: щоб Господь надихав нас на нові звершення. Ця акція надзвичайно патріотична. Мені приємно, що з Луганщини також лауреат цієї премії попередніх років — Олексій Неживий, професор, нині працює в Полтаві.
Відрадно, що одними з тих, хто надав саджанці на закладання яблуневого саду, були наші вимушені переселенці з тимчасово окупованих територій Луганщини.
Матеріал підготувала
Надія КИР’ЯН
