Галина РАЙБЕДЮК,
кандидат філологічних наук, професор, завідувач кафедри української мови і літератури Ізмаїльського державного гуманітарного університету, лауреат премії імені Ірини Калинець
Цими рядками поетеса Ніна Гнатюк означила квінтесенцію життя і творчості Володимира Підпалого, якому 9 травня мало б виповнитися 80 років. Однак серце його зупинилося на півслові у 37 років. Проте все, що вдалося зробити цьому талановитому самозаглибленому лірику, ретельному і як на добу “українського безчасся” (І. Дзюба) сміливому редактору, не може не зачепити за живе й зворушити душу тих, кому Україна болить “кожним нервом, кожною краплиною крові…” (І. Франко). Так, як боліла вона В. Підпалому, який усіма помислами й діяннями “повертав до сонця Україну…”.
Лірика В. Підпалого народилася “від матері і її пісні, з небайдужості до людських переживань, із зеленого дихання трав, із білого дихання зим, із вишневого цвіту і доброї любові до всього живого на білому світі…” (П. Засенко). Тут як “один акорд, звучить триєдине значення його невмирущої любові — рідна мова, мати, Україна. А він, Підпалий, у своїй творчості завжди був такий щирий, чесний, як в житті” (І. Гнатюк). Бо, попри всі негоди, навіть коли біда зазирала у вічі, моливсь “лише на Слово, / На пісню мамину моливсь…”.
“Справжні поети за життя не живуть, вони пробивають нові дороги, вони поневіряються, вони обганяють час і сучасників, вони починають жити після фізичної смерті…” — справедливо зазначає С. Пушик. І оживають вони у Слові. Отак сталося і з В. Підпалим. За недоброю традицією, як підкреслює П. Перебийніс, “до поета прийшло, нарешті, посмертне визнання. Але той невидимий крижаний ковпак не розтанув ще, не розвіявся у повітрі”.
Освоєння доробку В. Підпалого останніми роками помітно активізувалося. Відчутно пожвавилося й видання художніх творів і праць та спогадів про нього, його життя, літературну творчість і редакторську діяльність. Проте ще зарано говорити про повноту й цілісність уявлень щодо місця та ролі В. Підпалого в літературному процесі 1960–70х рр. і в духовному житті України загалом. Тому надзвичайно важливим завданням, що постає сьогодні перед істориками літератури, є “персоналізація” постаті В. Підпалого. Розглядати ж цей феномен, гадаємо, слід не в дусі традиційного літературного портретування. Вкрай необхідно збагнути його індивідуальний вибір, долю, позицію, дискурс тощо. У цьому сенсі на особливу увагу заслуговує ґрунтовна праця молодої дослідниці з Придністровського державного університету імені Т. Г. Шевченка Алли Третяченко — монографія під назвою “Хіба ж даремно вік було прожито, як є між нами на землі місток…”: творчий профіль Володимира Підпалого”, котра нещодавно вийшла у Тирасполі (2016 р.). Довгоочікувана розвідка про В. Підпалого, яку презентує “Слово Просвіти”, стала щедрим ужинком на ниві увічнення та популяризації його імені. Символічно, що вона побачила світ у ювілейний рік поета.
В анотації зазначено, що у книзі “простежено динаміку мотивнообразного наповнення творчості В. Підпалого, досліджено розмаїття та версифікаційні особливості його віршового набутку, проаналізовано колористику та художньотропеїчні аспекти поетичної спадщини митця”. Проте монографія має значно розмаїтіший спектр ідейносмислових акцентів і виходить далеко поза межі дослідницької розвідки. Безумовно, вона становить собою неоціненно важливе джерело — наукове, бібліографічне, почасти й мемуарне, істотно доповнює картину стильового розвитку української поезії другої половини ХХ століття, означує для читацької свідомості феномен “тихої лірики”, представленої творчою особистістю одного з найяскравіших її талантів, доробок якого тривалий час губився поміж гучних імен шістдесятників.
Подаючи ракурси власного бачення ліричного спадку В. Підпалого, авторка монорафії майстерно реалізує його персоналізований духовний портрет у контексті “гарячого подиху шістдесятих” (І. Жиленко). Згущені до єдиної концепції різнорідні аспекти творчості митця вияскравлюють образ неординарної особистості як феномена доби, в якому відчувається якесь “посланництво, представництво” (С. Пінчук). Тому своєю книгою Алла Третяченко робить посутній крок до істинного обличчя світлої пам’яті Поета, Людини, Громадянина, щире й правдиве слово якого конче потрібне усім, нині сущим в Україні. Презентована “Словом Просвіти” монографія про В. Підпалого — гідний дарунок не тільки самому ювілярові. Адже наближатися до нього — означає відчувати в собі потребу “діяння справедливості й доброти” (Д. Павличко) і “завжди пам’ятати про душу” (В. Підпалий). Отож зрозумілими є символічні слова поета, винесені в назву монографії, що звучать як запросини до діалогу про добро і любов, про матір і Україну, що була, за переконливими свідченнями сучасників, його “смислом і суттю життя” (В. Біленко).
