Вічна пам’ять
Валерій ФРАНЧУК,
народний художник України
20 квітня 2016 року на 98-му році життя відлетіла у вирій душа Василя Івановича Забашти, залишивши нам великий сум і вічну пам’ять.
Василь Іванович прожив велике насичене важкими випробуваннями життя. Історично це були роки, просякнуті червоним терором, репресіями і війнами, але в багатогранності буття було й інше: молодість, творчий злет та, за його визначенням, “вальорне” життя у мистецькій діяльності. Він виробив новаторський, свій забаштівський стиль, оригінальну фактурну (чоловічу) колористику. Став великим митцем — подвижником і заслужив собі ІМ’Я. Василь Забашта був удостоєний звання народного художника України, був професором, митцем-епохою, великим учителем, громадянином-патріотом, вірним сином України. Він геніальний майстер композиційної і психологічної побудови твору. Його “неперебутні” (за Володимиром Підгорою) експресивно-імпресіоністичні, монументальні картини-притчі, його краєвиди-сповіді є зразками “висвітленого мистецтва” і за формою, і за змістом. Вони стали неперевершеними здобутками в українській образотворчій скарбниці ХХ і початку ХХІ століть.
Доки житиму, буду вдячний за благословення Василя Івановича на мистецьку роботу в ті далекі 70-ті роки ХХ ст., коли я, приїхавши до Києва шукати свою дорогу в мистецтві, зустрівся з ним у народній студії Жовтневого палацу, якою він керував. Тоді його напутні слова надали мені сил на подальшу нелегку боротьбу за право стати професійним художником. Я завжди відчував його майже батьківську любов, підтримку і віру в мене як у художника. Це допомогло мені втриматися і йти далі. Крила його неповторного українського таланту підняли на мистецьку височінь не одну тисячу його учнів і послідовників.
На жаль, ми зустрічалися не часто. Однією з причин було моє небажання, щоб якась частка неприязні моїх недоброзичливців не торкнулася Василя Івановича. Важко, може, комусь і повірити, але дуже часто, завершуючи свій твір, я ловив себе на думці: “А як би оцінив цю картину Василь Іванович Забашта?”.
Ім’я Василя Івановича Забашти навіки залишиться в наших серцях зразком Відданості, Любові і Служіння рідній землі Україні. Царство небесне Вам, дорогий Маестро.
