Олексій МИРОВСЬКИЙ,
студент ЛНУ ім. І. Франка
У кожного народу є постаті, які творять його культурну історію, — це еліта нації. Однією з таких постатей є народний артист України, актор Львівського національного академічного українського драматичного театру ім. М. Заньковецької Петро Михайлович БЕНЮК, який цього року святкує свій сімдесятилітній ювілей.
Атмосфера у глядацькій залі театру була по-особливому тепла, адже глядачі завітали на бенефіс улюбленця публіки, провідного актора театру Петра Михайловича Бенюка.
Уродженець села Битків Надвірнянського району Івано-Франківської області, закінчивши Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого, потрапив до театру ім. М. Заньковецької, який став для нього рідним на все життя.
Бенефіс актора тривав чотири дні, протягом яких його можна було побачити в різних амплуа: Калитка у виставі І. Карпенка-Карого “Сто тисяч”, Леонтій Заєць у “Блазнях мимоволі” і Дмитро в “Останньому гречкосії” О. Огородника, Барон у “Шаріці” Я. Барнича. І всюди він зумів магічною силою власної акторської гри зачарувати публіку, змусити глядача перебувати з ним на одній емоційній хвилі протягом вистави: або співпереживати і навіть плакати, або ж від душі сміятися. Власне, у цьому і полягає талант справжнього актора.
Для нього немає “рядових” вистав і ролей, щоразу він вносить у роль щось нове, особливе. І тому ролі, які не є головними у виставі, у виконанні Петра Михайловича стають саме такими.
Беззаперечний доказ високого таланту актора — вдячний глядач. Саме він постає головним критиком актора, і тим, без кого театр не зможе існувати. А вистави з участю Петра Михайловича збирають аншлаги — ось що є беззаперечним успіхом його творчої діяльності. І на вистави бенефісу глядачі теж прийшли подякувати йому за багаторічну, невтомну, плідну працю. Приїхав привітати ювіляра і його брат — народний артист України, лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка, актор Національного академічного драматичного театру ім. І. Франка Богдан Бенюк.
Ювіляр тішив присутніх своєю талановитою грою, а глядачі вітали його квітами, подарунками і бурхливими оваціями. Мабуть, саме у цьому й полягає справжнє визнання актора і найвища самоціль його творчого буття.
