Жанна РІЗНИЧЕНКО,
інформаційна служба Національного музею-заповідника українського гончарства
6 травня 2016 року виповнилося 95 років від дня народження славетної опішненської гончарки, іграшкарки, малювальниці, заслуженого майстра народної творчості України Олександри СЕЛЮЧЕНКО (1921—1987). Своїм самобутнім творчим доробком майстриня постала класиком вітчизняного гончарства, увійшовши до когорти всесвітньо відомих митців української гончарної столиці — Опішного.
Із нагоди ювілею мисткині, а також 30-ї річниці заснування Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному та 15-ї річниці заснування Інституту керамології — відділення Інституту народознавства НАНУ 4—6 травня 2016 року в Опішному відбувся Національний науковий симпозіум “Персоналії українського гончарства як маркери національної ідентичності в координатах суспільних ідеологем”. У роботі триденного форуму взяли участь керамологи, етнологи, археологи, історики, мистецтвознавці, краєзнавці, музеологи — молоді дослідники й досвідчені українські науковці.
Мистецькою складовою програми симпозіуму стала урочиста академія на пошанування 95-ліття Олександри Селюченко, яка відбулася в день народження майстрині — 6 травня. Дійство охопило низку унікальних подій, приурочених до ювілею Гончарівни. На Стіні Гончарної Слави України в Музеї мистецької родини Кричевських було відкрито меморіальні дошки, що увічнили в бронзі творчі постаті Олександри Селюченко, а також Мотрони Назарчук (1911—2008) — видатної опішненської малювальниці, 105 років від дня народження якої виповниться цьогоріч. Генеральний директор Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному, доктор історичних наук, професор Олесь Пошивайло зауважив: “Таким чином ми вириваємо з небуття, з непам’яті не лише земляків, а й усієї України визначні імена народних митців, які творили славу українського гончарства, формували етнокультурний символ нашої держави. Це спроба підвести певний культурний фундамент під мислення сучасників, щоб вони розуміли, що за ними стоїть величезна когорта самобутніх майстрів, які переймали своє ремесло від діда, батька, матері й таким чином виявляли свій хист, гідний представлення в найкращих музеях світу. Творчість Олександри Селюченко, і Мотрони Назарчук — переконливе свідчення того, що наш народ щедро обдарований талантами”.
Мистецьку спадщину ювілярок представили творчі виставки, зокрема експозиція ескізів мальовки Олександри Селюченко, доповнена орнаментами майстринь-малювальниць Опішного ХХ століття “Опішненська мальовка як ідентифікаційний код нації” (з фондів Національного архіву українського гончарства). Виставка кераміки “Мотрона Назарчук: вічність, закодована в мальовці” вперше презентувала творчу спадщину малювальниці з колекцій провідних українських музеїв — Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному, Національного музею українського народного декоративного мистецтва та Полтавського художнього музею імені Миколи Ярошенка (Галереї мистецтв).
Винятковою подією цього дня стало відкриття виставки “Гончарна столиця України: 1985” (працівники заводу “Художній керамік” на світлинах із приватного архіву Олеся Пошивайла). Це перше представлення громадськості унікального корпусу керамологічної фотодокументалістики з історії гончарного промислу Опішного, а водночас і з передісторії народження новітнього музейного, туристичного і наукового центру національного і світового масштабу — Музею гончарства. Унікальні фото зображають останні дні легендарних цехів заводу “Художній керамік” 1985 року. Усі вони донині зберігалися в приватному архіві генерального директора Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному, директора Інституту керамології — відділення Інституту народознавства НАНУ, доктора історичних наук, професора, заслуженого діяча науки і техніки України Олеся Пошивайла. Жодна з цих фотографій досі не публікувалася.
У Меморіальному музеї-садибі гончарки Олександри Селюченко пам’ять майстрині вшановано відкриттям її глиняного погруддя. Образ Гончарівни втілив у монументальній роботі головний художник Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному, заслужений працівник культури України Юрко Пошивайло. Сам автор зауважив: “Творчий портрет Олександри Селюченко, втілений у скульптурі, постав на основі масиву фотографій, які збереглися. Але на всіх світлинах майстриня така різна, що я не зміг зупинитися на одному фото. Цей образ є узагальненим, збірним, у якому хтось побачить характерні риси різних періодів життя Гончарівни. Для мене насамперед це образ жінки, залюбленої в життя, у глину, окриленої мистецтвом і, як писав професор Леонід Сморж, одержимої керамікою”.
Продовжило урочистості нагородження переможців Літературно-мистецького інтернет-конкурсу “Олександра Селюченко: одкровення у творчості”, що відбувся напередодні. Понад 50 учасників презентували письменницьку фантазію — поезію і прозу — у трьох вікових категоріях. Твори відобразили авторське осмислення життєвого шляху майстрині, знайомство з її творчою спадщиною, спогади, враження від відвідування Меморіального музею-садиби опішненської гончарки, роздуми про долю мисткині, авторські літературні фантазії, навіяні постаттю Гончарівни.
Творчим підсумуванням стало нагородження переможців дводенного Художнього експрес-пленеру молодих митців “Спадщина Олександри Селюченко очима сучасних митців”. Учасниками творчого практикуму, який відбувся в Музеї-садибі, стали митці Полтавщини — молоді художники, студенти Полтавського національного технічного університету імені Юрія Кондратюка. Упродовж 5 й 6 травня вони писали живописні твори в довільній художній техніці, які відобразили тематику пленеру й поповнили фондову колекцію Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному, присвячену мистецькому генію Олександри Селюченко. Першу премію здобула робота Тетяни Домненко “Від дотику рук оживай”.
…У день народження обійстя мисткині повнилося жвавим гомоном гостей, дитячим сміхом й українськими піснями — такою свою оселю Олександра Федорівна завжди любила найбільше. Відтепер відвідувачів зустрічатиме сама Гончарівна: пригорнувши теплом і гостинністю, її погляд промовляє до кожного, хто ступає на подвір’я: омийте спраглу душу чистими джерелами опішненського гончарства!..
