Нинішній просвітянський тиждень розпочався черговою прес-конференцією представників “Української альтернативи” в Укрінформі. Постійна тема “Національна безпека України і гуманітарні загрози державі”, на жаль, поповнилася новими фактами.
Голова ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка Павло МОВЧАН, відомий громадський і політичний діяч, нагадав, що рік тому більшість українських національно-демократичних партій та громадських організацій висловили велике занепокоєння у зв’язку з тією гуманітарною політикою, яка, фактично, дала підстави визначати діагноз: незалежна Україна в небезпеці. Саме це спонукало сформувати Форум національно-демократичних сил, як “Українську альтернативу” до тих, які сьогодні фактично узурпували владу під українським прапором перемоги на Майдані. Нинішня влада тяжіє до абсолютизму, формується як влада однієї особи. Ці процеси надзвичайно небезпечні для України. Від управління державою усунуто усіх тих, хто формував її.
Сприймаючи Україну як частину Росії і мріючи про реванш, російські імпер-шовіністи вважають головним не часткове повернення нашої території в лоно Росії, а підкорення України назавжди. Реально це можливо лише у спосіб знищення української ідентичності — як окремої особистості, так і на рівні української нації, що практично означатиме перетворення України на Україну без українців. Тотальне зросійщення, і лінгвістично, і змістовно Україна стане лише частиною “руського міра”, а не повноцінною національною суверенною державою. Російські імпер-шовіністи висунули гасло: “Нам нужна нє проросійская, а руская Украіна”.
Усвідомлюючи нездійсненність відтворення імперії за існування української України, російський владний політикум вирішив, що засобом творення України без українців має стати не лише війна та геноцидне знищення української нації, а й гуманітарна агресія в кількох напрямах: інспірування та нагнітання мовно-культурної, інформаційно-пропагандистської, історіософської і конфесійних воєн проти України. Це засвідчив дуже серйозний документ, напрацьований ще у травні 2014 року — аналітична доповідь Національного інституту стратегічних досліджень. Вона була дуже добре опрацьована і відома. Документ добре відомий Президенту. Тому виникає питання: чому два роки на нього немає відповіді, як і на ті сигнали, які йшли і від нас, і від інших українських партій? Чому нині послідовно руйнується українська банківська система? Це означає смерть українського економічного кровообігу. Суцільні тромби в нашій економіці! Чому величезні капітали в офшорах, чому “рошен” в Росії, чому суднобудівний завод “Океан” у Криму працює, чому процвітає контрабанда?! Якби хоч один відсоток із конфіскації тієї контрабанди, яка перекачується з України в Росію і далі, передали на інформаційну сферу, на яку постійно немає державних коштів, ми б вирішили питання інформаційного захисту від ворожої пропаганди. Все це невідкладні питання, вони є мотиваціями до нашої прес-конференції.
Георгій ФІЛІПЧУК, академік АПН, громадський і політичний діяч:
— Протягом довгого історичного періоду Україна, український народ виборював свою найвищу цінність — українську державність. Сьогодні цей факт є доконаним. І в яких обставинах живемо? Наведу деякі цифри. Сьогодні Україна займає 225 місце щодо інфляції, це найгірша в світі позиція, Україна входить у п’ятірку найгірших економік світу, видає півкниги (і то не всі українською мовою) на людину, інформаційний простір радіо FM довели до 4 %, а український журнал займає упосліджене місце — лише 9 %, українські педагоги, ті, хто виховує націю, у п’ятірці найбільш невдячних професій.
Те, що практично зігноровано гуманітарну безпеку, дало свої результати. Чи могло бути по-іншому в Севастополі, цьому стратегічному базовому місті для України, коли там на 370 тисяч населення діяло на повну потужність 12 університетів із Росії?
Там усі бібліотеки, починаючи з дитячого садочка, формували з Москви чи Санкт-Петербурга. Драгоманов у кінці ХІХ століття казав: якщо хочемо, щоб наше письменство, вчительство і виховання українського народу стало на належне місце, то ми повинні на світ дивитися не через Петербург і Москву. Це не стало для нас уроком. І в Криму, і на Донбасі ми програвали в сфері культури, освіти, інформації. Спочатку прийшов російський гуманітарний спецназ, а потім дуже легко військовий із “зеленими чоловічками”.
Що мусимо робити? Україна почала займатися концепцією національної безпеки лише через півроку після ухвалення Конституції 1996 року. 2003 року ми ухвалили Закон України про Основи національної безпеки. Ось чому тут і серед пріоритетів, і серед загроз, а їх 67 позицій, ми не знайшли найголовнішого: загроза українській державності, її суверенітету полягає передусім у тому, що була зігнорована українська національна культура. Ми повинні розуміти, що іншої війни, як війна за українську ідентичність у ХХІ столітті зі своїм сусідом-агресором Росією відбуватися не буде.
Ще одна пропозиція. У концепції національної безпеки і в стратегії розвитку Україна — 2020, підписаної Президентом, неправильно, що освіта і наука не є серед чотирьох головних розділів. Понад 5 мільйонів українців, які виїхали за кордон, величезна кількість молоді, яка виїжджає, величезна кількість безробітних у нас. Практично кожен третій випускник університетів — безробітний. 48 % бакалаврів і магістрів серед молоді безробітні. З 1912 року нанесено величезний удар по освіті, з програм вилучали українські дисципліни, у Донбасі вчилися за російськими підручниками. Лише 6 % предметів у Донбасі викладали українською. Ми практично зігнорували Конституцію і досі послуговуємося законом Ка—Ка і не розглядаємо мову як консолідуючий чинник, політичний і духовний. За останніми статистичними даними лише 17 % викладання у вишах — українською, 53 % — мовою окупанта, 23—25 — англійською. Таким чином у всіх напрямах спостерігаємо величезну деформацію. Третя пропозиція — українське наукове, освітнє, мистецьке творче середовище запрошує владу на широку відкриту дискусію: чи Україна — це політичний проект чи суверенна соборна держава, яка зобов’язана стати національною державою.
Степан ХМАРА, громадський і політичний діяч:
— Ні для кого не таємниця, що сьогодні Україна під великою загрозою, бо ведеться тотальна широкомасштабна багатопрофільна війна на знищення Української держави російським імперіалізмом. Небезпека і складність у цій війні полягає в тому, що в цій війні два фронти: на сході, де ведуться бойові дії (меншої інтенсивності, бо така форма вигідна для Росії), а натомість посилюється внутрішній фронт, де задіяна п’ята колона, зокрема інфільтрована у владні структури, і найбільшою загрозою є політика верхівки нашої влади поступової повзучої капітуляції. Ми програємо інформаційну війну, програємо у збройному конфлікті, особливо дипломатичну війну, зокрема юридичну. Ми заганяємо себе в ту пастку, яку нам виставила Росія. Я маю на увазі, що наша влада, ВР і Президент мали б поставити діагноз: у нас відбувається війна з Росією чи ні? Україна нічого не зробила, щоб на юридичному рівні визначити наявний факт і закріпити юридично факт російської агресії проти України у всіх сферах. Це б відкривало можливості вести дипломатичну війну в міжнародному плані і таким чином сприяти формуванню антиросійського антиімперського блоку. Для успішності антиросійського фронту ми мали б переконувати наших близьких і далеких приятелів у тому, що це загроза не тільки для України, а й для всієї Європи і для світової безпеки. Те, що в окупованому Криму Росія розміщує військові сили і заявила, що розміщуватиме ядерну зброю, це загроза для всіх країн Чорноморського басейну і не тільки. Для цього є достатньо фактів і матеріалів, треба доводити це до всіх країн, зокрема через ООН. Україна б мала розповсюдити такий документ, як “Білу книгу російської агресії” і це відкривало б нам можливість, щоб ця організація зайняла іншу позицію на користь України, насамперед розблокувати ефективну роботу Ради Безпеки ООН. Тоді Росія не мала б права брати участь у голосуванні, коли розглядається українське питання, було б розблоковане питання ухвалення відповідного документа. Це дало б можливість нашим громадянам масово виставляти претензії на відшкодування збитків перед державою-агресором. Створювалась би юридична база України в майбутньому вимагати компенсацію за нанесені Україні страшенні збитки — десятки, а може, й сотні мільярдів доларів. Потрібно, безперечно, посилювати і військовий компонент: створити комбіновану армію — і контрактники, і обов’язково всі юнаки призивного віку мають пройти військову службу, знати, як поводитися зі зброєю.
Юрій КОСТЕНКО, відомий політик, громадський діяч:
— Згаданий Г. Філіпчуком Закон про Основи національної безпеки, який було ухвалено лише 2003 року, був перетворений на теоретичне розмірковування не над безпекою України і українства, а як облаштувати світ, щоб він був гармонійний і щоб усі в ньому тішилися своїм життям. Хочу нагадати, що вже у грудні 1991 року розпорядженням голови ВР України Плюща було створено спеціальну депутатську комісію, яка за два місяці роботи представила цілісну Концепцію національної безпеки України у конкретних пріоритетних напрямках. Якби тоді цю Концепцію парламент ухвалив, і уряд почав здійснювати всі заходи, то не було б сьогодні ні російської агресії, зросійщення і українська економіка забезпечувала б робочими місцями українців, а державний бюджет дозволяв би повністю погасити те соціальне невдоволення, на якому ведуться інформаційні війни Росії щодо розпалювання сепаратистських настроїв тощо. Сучасна система національної безпеки в усіх без винятку країнах базується на пріоритетності економічної політики й економічної безпеки в контексті вирішення всіх інших проблем, пов’язаних із національним інтересом і національною безпекою. Радянський союз, який мав чи не найбільшу ядерну потугу, розвалився через економічні чинники. І сьогодні більшість проблем, про які ми говоримо, пов’язані з відсутністю в Україні ефективної політики економічної безпеки й економічної могутності. Українська альтернатива акцентує, що економічна безпека неможлива без енергетичної безпеки. Україна досі купує в Росії енергетичні ресурси, ядерний сектор включно.
Необхідно створювати сучасну систему енергозабезпечення української економіки, а ресурсна база дозволяє нам обходитися власними запасами, ми самі можемо стати експортерами енергетичних ресурсів і на цьому заробляти кошти. Другим напрямом енергетичної політики має стати концентрація на максимальному залученні і використанні національних природних ресурсів для власної економіки і для реалізації стратегії в Україні “Купуй українське”. Ця стратегія могла б дати всі ті імпульси, які б нас вивели максимум через 10 років на рівень передових європейських економік. Польський бюджет нині близько 200 мільярдів доларів, український — 20. Цю прірву можна подолати. Третім напрямом має стати інформаційна безпека. Сьогодні інформація стала товаром, за ємністю адекватним енергетичним ресурсам, сьогодні інформаційна політика може знищувати і підкорювати цілі країни, території, як це відбулося з Кримом і Донеччиною. Наповнення інформаційної політики національним змістом — найефективніша стратегія вирішення всіх проблем. Військова безпека. Зрозуміло, що віддавши своєму потенційному агресору третій у світі ядерний потенціал, Україна стала надзвичайно вразливою. Це ми не повернемо. Але найкоротший шлях до дієвих українських Збройних Сил — це сучасна ефективна невелика армія, інтегрована в НАТО. Лише система колективної безпеки сьогодні здатна протидіяти російському ядерному теророві і агресії. Екологічна безпека стає одним із пріоритетних чинників національної безпеки — це основа, завдячуючи якій українство може відтворювати свій родовід впродовж наступних поколінь. Це головні напрями.
Є детально розроблена стратегія, вона потребує лише української влади, української більшості в парламенті, українського Президента.
Сергій ДЖЕРДЖ, голова УРП:
— Україна — європейська держава, ми зацікавлені в інтеграції в європейські політичні, економічні безпекові структури. Це шлях багатьох малих держав, які інтегруються в міжнародні організації, тому що міжнародні інституції, які формують порядок денний міжнародної безпеки, і є гарантами безпеки для цих країн з моменту створення НАТО. Ми зацікавлені, щоб нам допомагали ООН, ОБСЄ, Європейський Союз та НАТО. Сьогодні НАТО — це 29 країн, 60 % світового валового продукту, військовий потенціал, який у кілька разів перевищує військовий потенціал усіх інших країн, не членів НАТО. Наш шлях до НАТО тривалий. Із приходом до влади Януковича було закрито 5 державних інституцій, які на державному рівні створювали інформаційно-аналітичний продукт для вищих органів державної влади, що стосується безпеки, щоб не було можливості аналізувати, що відбувається навколо України, які прогнози. Проголошена позаблоковість призвела до того, що ми стали безпековими сиротами. Це спровокувало агресію Росії. І до сьогодні нема єдиного державного органу, який би координував цей процес, а він необхідний, бо для багатьох відомств питання НАТО — другорядне і процес гальмується. Наступна проблема — це скепсис щодо нашої євроінтеграції, іноді від поважних державних діячів, мовляв, ми ще не готові. Причин може бути багато. Жодна європейська країна, яка в останніх хвилях розширення НАТО і Євросоюзу готувалася до цього, не була на 100 % готова, Польща була готова відсотків на 70, проте її прийняли. І вже перебуваючи в рамках НАТО, реформи там ішли значно швидше.
Микола ГОЛОМША, голова партії “Патріот”:
— Підтримую Степана Хмару — потрібне визначення, що у нас відбувається, бо це різний формат відсічі ворогу. Одне — коли триває антитерористична операція, це внутрішня справа. Інше — коли заявлено, що ворог вторгся на нашу територію, так як воно і є. Ворог не дає нам можливості закрити кордони, надсилає гумконвої, які постачають зброю і живу силу на непідконтрольні Україні території.
Є внутрішня загроза, викликана тією ситуацією, що склалася на сході України і у зв’язку з анексією Криму. Це терористична загроза, яку також провокує і генерує наш північний сусід — Росія. Теракти вже впроваджуються і на мирній території, велике засилля кримінального елементу в державі, зокрема з інших країн, спалах злочинності в державі. У зв’язку з цим потрібна координація правоохоронних органів, адже створена нова Національна поліція, Нацгвардія, створено багато підрозділів і кожен із них поки що діє окремо. РНБО терміново треба розглянути це питання.
Підходи до реформ також треба переглянути. Ми чуємо, що окремо реформуються ті чи ті органи, проте не маємо інформації, що лягає в основу тих реформ, як це повинно діяти, щоб це захищало звичайних українців. Дуже важлива складова загрози національній безпеці — корупція, яка проявляється навіть у зоні АТО. Усі говорять про боротьбу з корупцією, та, на жаль, ми не бачимо реальних заходів. Боротися треба з причинами, в Україні відсутній Інститут кримінології, який би досліджував причини і умови зародження корупції. Влада також повинна розуміти, що призначаючи на посади тих чи тих людей вона несе ризики і відповідальність за цих людей. Треба впроваджувати електронну систему управління і контролю за бюджетними коштами, витратами, щоб усунити людський фактор і ми мали менші ризики.
Зараз триває процес переговорів про об’єднання в єдиний блок національно-патріотичних сил та багатьох громадських організацій саме під “Українською альтернативою”. І це свідчить, що ми зайняли правильну позицію.
Матеріал підготувала
Надія КИР’ЯН
Фото Едуарда ОВЧАРЕНКА
