Голова ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка, відомий український громадський і політичний діяч Павло МОВЧАН у своєму виступі навів такі статистичні дані: якщо 1919 року Україна за кількістю населення посідала 10 місце на планеті, то 1960го — 14те, 1990го — 22ге, 2000го — 25те, 2015го — 32ге.
В Україні кардинально зменшується кількість населення. На початку 1993 року було зафіксовано 52,244 млн осіб. За даними перепису 2001 року ця кількість скоротилася до 48,241 млн осіб. Станом на 1 січня 2009 року в Україні проживало 46,038 млн осіб. А вже станом на 1 квітня 2016 року чисельність населення України, за даними Державної служби статистики України, становила 42,708 млн осіб (без урахування тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя). За січеньберезень 2016 року кількість населення зменшилася на 51,9 тис. осіб.
Для сучасної демографічної ситуації характерне поступове старіння населення України. Внаслідок постійного зниження народжуваності впродовж останнього століття чисельність дітей знизилася з приблизно 40 % на початку ХХ століття до 15 % на початку ХХІго. Зростає кількість населення старшого за 60 років — від 3—4 % на початку ХХ ст. до 21 % на початку ХХІ ст.
Водночас спостерігається висока смертність населення, передусім чоловіків. Близько третини 20річних чоловіків не доживає до 60 років. У нас це приблизно 28 %, у Польщі — 18 %, у Швейцарії — 8 %.
Із середини 2014 року в нашій країні помітна тенденція зменшення народжуваності. Якщо у 2013—2014 роках реєструвалося до 500 тисяч пологів на рік, то 2014го ця цифра скоротилася до 400 тисяч.
П. Мовчан акцентував також на тому, що сьогодні українцям відвели другорядну роль в Українській державі: на високі державні посади запрошують іноземців; українці не володіють статками на своїй землі; їм не належать інформаційні джерела; українська культура деформована. Через ці причини еміграція набуває широкого розмаху. У багатьох населених пунктах Західної України майже немає дорослого населення, бо всі перебувають на заробітках за кордоном. А на сході гине майбутнє нації — українська молодь.
Українське село, по суті, знищують. А Україна стає безперспективною для українців. Наша держава живе ще за інерцією радянських часів. Досі відсутнє сучасне бачення демографічної політики. Тож Українська альтернатива не може бути поза цією темою.
Георгій ФІЛІПЧУК, академік АПН, громадський і політичний діяч:
— В Україні вже багато років триває тенденція до різкого зменшення кількості українців. На початку 90х років ХХ століття прогнозувалося, що до 2050 року населення України зменшиться до 35 мільйонів. Тоді не вірилося, що таке може бути. Але допоки сумна статистика перевищує навіть найпесимістичніші прогнози. За часів незалежності населення України скоротилося з 52х до 42х мільйонів. Тобто майже на чверть, або по одному відсотку щороку. Ця тенденція неконтрольована державною політикою. А в жодному з програмних документів діяльності Уряду не відведено належного місця питанням демографії. Всі національні стратегії, всі закони проігноровані на рівні ставлення влади до свого народу. На охорону здоров’я на кожного українця 2013 року виділено коштів у 288 разів менше, ніж на охорону здоров’я громадянина США.
Європа теж переживає демографічну кризу (75 % приросту населення за рахунок міграції). Але в Європі смертність ніколи не перевищувала народжуваність. А такої демографічної ситуації, як в Україні, немає в жодній європейській країні.
Зовсім не створено умов для молодих людей. Величезна кількість української молоді не затребувана державою. Безробітними є 28 % людей із вищою освітою, 23 — з неповною вищою і 32 — з середньою професійною.
Приміром, у Німеччині на підготовку молодих спеціалістів щороку 30 млрд євро надає бізнес і 3 млрд виділяють із федерального бюджету. Ми на розвиток фундаментальної науки 2013 року виділили лише 5 млрд гривень. Держава практично нічого не робить із точки зору міграції мізків. Молоді українці дедалі частіше знаходять своє місце далеко за межами нашої держави.
Вимагаємо від влади, щоб у стратегічних засадах розвитку країни до 2020 року одне з провідних місць належало питанням демографії. У нас є чимало міркувань і пропозицій щодо цієї стратегії, але допоки їх, на жаль, не враховують.
Оксана БЕЛЯКОВА, журналіст:
— Мене цікавить питання, як на 25му році незалежності чоловіки розуміють функцію жінки. Чи створюють вони належні умови для народження дітей? Зараз, щоб народити дитину навіть у найгіршому пологовому будинку, потрібно щонайменше 1000 доларів. І жінка часто залишається сам на сам із цією проблемою. Немає рівності у суспільстві. Багато чоловіків приховують свої справжні доходи, аби не платити аліментів. Чимало навіть забезпечених жінок не поспішають народжувати в таких умовах.
Тож щоб змінити ситуацію, потрібно переглянути місце жінки в суспільстві.
Микола ГОЛОМША, голова Політичної партії “Патріот”:
— Демографічна ситуація в Україні щороку погіршується. На місцях сформувалася тенденція до повного занепаду у перспективі сільської місцевості. За останні два десятиліття відбулося різке падіння традиційного виробництва та зростання галузей, що дають максимальний прибуток у короткий термін, — будівництво житла, торгівля, банківська система, надання консалтингових послуг. Відтак багато регіонів втратили свою економічну привабливість. Брак привабливих інвестиційних програм для іноземних інвесторів, незрозумілість правил гри на ринку, які часто змінюються або прописуються під конкретного інвестора, призвели до руйнації цілих секторів економіки, що раніше функціонували в сільській місцевості або невеликих містах. Це призвело до відтоку робочої сили сезонного порядку, а згодом до серйозних міграційних процесів усередині країни та виїзд кваліфікованих кадрів за кордон.
Протягом усього періоду незалежності відбувається процес економічної концентрації у великих містах — Києві та обласних центрах, інколи у містах обласного значення. Тут зосереджені основні фінансові потужності, які їхні власники не бажають виводити за межі регіональних центрів.
У містах, як свідчать експерти, концентрується 60—90 % усіх інвестицій будівництва, ринкових послуг, а також компаній, створених у регіонах. У 31 місті країни зосереджено 48 % промислового виробництва. На сільську ж місцевість припадає лише 2 % загальнонаціональних обсягів будівництва та 3 % ринкових послуг.
Подальша урбанізованість більшості регіонів країни і надалі стимулюватиме міграцію населення. Це може призвести до так званої неперспективності окремих районів країни.
Демографічні перекоси, що виникають за таких умов, погіршать і без того несприятливий якісний стан людських ресурсів. Такий розвиток ситуації рано чи пізно призведе до пошуку робочих рук, що ми спостерігаємо, зокрема, у країнах Західної Європи, де частка урбанізованих територій сягає понад 80 % ВВП.
На наш погляд, ще не пізно вплинути на такий розвиток ситуації та запобігти прискореному розвиткові негативних тенденцій у регіонах. Цьому може сприяти реформа місцевого самоврядування та справжня функціональнорегламентна децентралізація, яка зараз активно проводиться в державі.
Найбільшою проблемою тут є формування об’єднаних громад зверху, на засадах, які не враховують місцеві особливості та реальні сучасні потенціали громад. Нам слід кардинально змінити погляд на громаду (село) як абсолютно неспроможну територіальноадміністративну одиницю. Принижуючи роль села і його громади, ми принижуємо свою державу і суспільство, своє минуле і майбутнє. Навпаки, дослідивши потенціали найменшого села, ми можемо отримати не лише стимули для зростання економіки через розвиток малого та середнього бізнесу, а й поліпшення власне демографічної ситуації.
В останнє десятиліття стрімко погіршується соціальноекономічне становище сільських населених пунктів. Враховуючи, що кількість сіл із чисельністю населення понад 500 осіб зменшилася за останні 10 років майже на 10 %, можна прогнозувати зростання соціальноекономічного напруження у цих місцевостях.
Одним із варіантів зменшення соціальноекономічної напруги на місцях вважається внесення до адміністративної реформи певних змін і уточнень, необхідність яких диктує сьогодення. Зокрема пропонують відмовитися від закріплення нових адміністративнотериторіальних одиниць у незворотних межах та застосування принципу гнучкості для своєчасної зміни цих меж за явної потреби. Такий підхід матиме не лише соціальний та економічний позитив для громад. Він забезпечить протидію корупційній складовій.
Гнучкішими мають бути і державні рішення, які ухвалюють на вищому рівні. Адже нерідко буває, що поки ми з вами обговорюємо певний варіант реформ і посилаємося на досвід тієї чи тієї країни, ситуація там змінюється, про що ми не завжди знаємо. До того ж, найкращий закордонний досвід не панацея для України. Ми можемо створити власну форму регіонального самоврядування, засновану на принциповому положенні — розвитку самодостатності громад як основи розвитку держави. Безперечно, первинні громади (села і хутори) мають потенціали. Від нас залежить, зможуть вони реалізувати ці потенціали чи через недолугі реформи зникнуть назавжди.
Знищення села — одна з форм знищення українськості та української держави. Експерименти щодо цього проводили й за радянської влади. З 1970го до 1989 року кількість сіл в Україні скоротилася на 10 %, або на 2513 населених пунктів. За 1985—1988 роки понад 700 тисяч селян залишили свої домівки. Ця тенденція триває. Але сьогодні тих, хто покидає землю батьків, мільйони. Ми маємо зупинити цей процес і повернути селу господаря. А для цього потрібна не бездумна, вироблена у високих кабінетах, реформа, а справжнє піклування про село і громаду.
Олександр СЕМЕНКО, голова Партії “Трибунал”:
— Молодь — майбутнє нашої держави. Ми повинні виховувати у молоді почуття любові до своєї Батьківщини, культурних традицій українського народу, дбайливого ставлення до довкілля.
Українська молодь має величезний потенціал. Але сьогодні молоді талановиті спеціалісти шукають можливості продуктивно використати власні здібності за кордоном. Там, де їм будуть забезпечені умови для розвитку і вони отримуватимуть відповідну матеріальну винагороду за свою працю. Наше завдання — створити такі умови в Україні.
Держава має гарантувати працевлаштування випускникам вищих навчальних закладів. Молодим спеціалістам потрібно надавати відповідні соціальні пакети, щоб вони бачили перспективу своєї роботи. Це можуть бути пільгові пакети, страховки та ін. Саме патріотично налаштована молодь має активно долучатися до роботи у правоохоронних органах.
Велике значення необхідно надавати освіті. Вона має відповідати запитам українського суспільства. Реформа освіти повинна розраховуватися на десятиліття. Лише високоосвічені громадяни зможуть змінити ситуацію в країні на краще.
Ми виступаємо за створення сприятливих умов для навчання обдарованих учнів і студентів. Потрібно суттєво зміцнити навчальноматеріальну базу, здійснити комп’ютеризацію навчальних закладів з подальшим її технічним оновленням, впровадити нові інформаційні технології, забезпечити ефективну підготовку та підвищення кваліфікації педагогічних працівників. Заробітна плата освітянина повинна відповідати його соціальному статусу.
Матеріал підготував
Едуард ОВЧАРЕНКО
