Галина ПАГУТЯК,
м. Львів
Чомусь згадався сон, який наснився Григорію Сковороді опівночі 24 листопада 1758 року в селі Ковраї… Як демони, в розкішному храмі розшарпують тіло вбогого спрацьованого чоловіка і пожирають його плоть. Від такого сну прокидаються враз, і він не стирається з пам’яті, скільки б не дивився у вікно. Для Григорія Сковороди він міг означати виправдання його виходу з Системи. Він не хотів бути ані стовпом церкви, ані стовпом Імперії. Він міг прославити Україну так, як прославили її Максим Березовський чи Дмитро Бортнянський, яких розділили і розділяють досі навпіл імперські та колоніальні історики культури, кожен тягне на свій бік. Звідси, власне, веде початок мовна та культурна шизофренія, що наче моровиця косить обидва суспільства. Снують лікарі в масках голубів, щоб прищепити толерантність і примирення, але насправді вони практикують евтаназію для тих, хто бореться з хворобою, бо самі хворі.
Україна потерпає від інформаційної чуми і соціального канібалізму. Але тепер у нас є Інтернет, який одночасно є ліками й отрутою, це залежить від освіти й інтелекту. Кожна подія тлумачиться всіляко. Всяк по-своєму переживає травматичний досвід. Люди, які пережили Голодомор, здогадувалися, що на меті було не знищити селянство як клас, а знищити українців. Тому чимало з них зрікалося своєї нації свідомо, змінюючи навіть прізвища. Зі мною в університеті навчалась одна дівчина, яка вимагала, щоб її українське прізвище Полова (те, що лишається від звіяного зерна) вимовляли на російський штиб — Полова (від “підлога”). Не думаю, що вона сама це вигадала, за нею стояли щонайменше два покоління малоросів, упокорених голодом. Кордон між малоросами і українцями не проходить по Збручі. У декого він проходить навіть через серце. “Тільки єсть у нас ворог — наше серце, — писав Павло Тичина, який вижив, залишившись у Системі. — Благослови, мати, шукати зілля. Шукати зілля на людське божевілля”. А де його шукати? Сковорода підказує: у сумлінні. Не дати приспати своє сумління, бо, як підказує Тарас Шевченко, уві сні нас обкрадають. “Присплять лукаві, і в огні її окраденую збудять”.
Там, де ще нема вогню, продовжують спати. Дехто вже заснув навіки. Є ще надія, що прокинуться їхні онуки, бо діти теж приспані, і напівсонно вмикають тупу попсу з-за поребрика. Їхній бог — гроші й успіх. Це все симптоми інформаційної чуми.
Не знаю, що гірше: чума чи канібалізм? Держава пожирає своїх дітей, бо вважає їх підданими, а не громадянами. А ті, споглядаючи безчестя, оплакують вбитих на війні, паралізовані, наче уві сні, не можуть повірити, що це відбувається зараз, одночасно: тисячі поліцейських охороняють гей-парад у столиці, коли українських солдатів упритул розстрілюють на Донбасі. Єдине, що ми можемо наразі зробити, це відгородити себе від зачумлених, сп’янілих від безкарності потвор у людській подобі.
