Едуард ОВЧАРЕНКО
Фото автора
Виставка “Масовий голод 1946—1947 років”, що працює в Національному музеї “Меморіал пам’яті жертв голодоморів в Україні”, висвітлює ще одну трагічну сторінку української історії.
Масовий голод 1946—1947 років став результатом злочинної діяльності комуністичного режиму і забрав життя понад мільйона українців. В умовах повоєнної розрухи та сильної засухи радянська влада, використовуючи досвід організації Голодомору 1932—1933 років, вивезла з українських сіл майже все збіжжя за межі України. Українські селяни стали заручниками колгоспної системи, в основі якої був принцип рабства.
Зі стенда “Наслідки голоду” відвідувачі виставки дізнаються, що тривале недоїдання, а навесні 1947 року суцільне голодування призвело до масових захворювань на дистрофію. Особливо страждали діти й літні люди. Станом на 24 червня 1947 року в республіці нараховувалося 1 млн 154 тис. 378 хворих на дистрофію. З них 77 % — сільські мешканці. Більшість не вижила. Лікарні були переповнені.
Люди не контролювали свої дії: удавалися до трупоїдства і людоїдства, як і в Голодомор 1932—1933 років. Голодуючи, батьки намагалися відвозити своїх дітей у міста і залишати там у притулках. Масове голодування породило нове сирітство. Дитбудинки були переповнені. Тисячі українських дітей жили просто неба.
Наступний розділ має назву “Голод відступив. Рабство залишилося”. У ньому йдеться про те, що навесні 1947 року партійні організації за допомогою каральних органів почали піднімати спустошене голодом українське село на посівну. Упевнившись, що в колгоспних коморах зерно відсутнє, в московських кабінетах вирішили надати деяким регіонам України так звану “допомогу” посівним матеріалом. Замість безоплатно вилученого, колгоспи отримували позику, за яку мали розплачуватися десятиною з кожних 100 центнерів майбутнього врожаю. Для заохочення праці колгоспникам привозили на польові стани гарячу баланду. Мережа виїзних їдалень з одноразовим гарячим харчуванням у березні 1947 року була розгорнута для 800 тисяч осіб, а в квітні — для 1 мільйона. Однак мільйону селян та їхніх дітей це вже не допомогло.
За жнивами 1947 року знову прийшли хлібозаготівлі й репресії за невиконання визначених показників плану хлібоздачі. 10 жовтня 1947 року Л. М. Каганович та М. С. Хрущов переможно звітували перед Й. В. Сталіним про перевиконання хлібозаготівельного плану. Для тих, кому вдалося вижити, рабство не закінчувалося, сите життя не настало.
Чимало цікавої інформації містить розділ “Західна Україна — остання надія на порятунок”. Як і під час Голодомору 1932—1933 років, українські селяни намагалися знайти продукти харчування поза межами голодування. Однак за межі України їх не випускали. Останньою надією на порятунок від голодної смерті вони вбачали Західну Україну, де колгоспна система тільки впроваджувалася. Станом на 1 січня 1946 року там у колгоспах перебувало лише 5,4 % селянських господарств. Крім того, важливим чинником гальмування темпів колективізації в західних областях була боротьба УПА проти червоної окупації. Дехто із приїжджих тимчасово наймався на роботу за харчі. Деякі залишилися назовсім, але більшість їхала з метою виміняти хліб та інші продукти за останню сорочку. Відозви, розповсюджувані УПА, закликали селян допомагати голодуючим. 1947 року шлях в Західну Україну також був перекритий.
Наступний стенд має назву “Міжнародна допомога і приховування правди про голод”. З нього можна дізнатися, що в голодні повоєнні роки Україна отримувала допомогу від Адміністрації допомоги і відбудови Організації Об’єднаних Націй (ЮНРРА). Але ця допомога надавалася Україні не як голодуючій республіці, а як постраждалій під час війни.
Перший корабель прибув із товарами до Одеси в листопаді 1945 року. ЮНРРА створила в Україні свою місію, на чолі з полковником М. Мак-Даффі, яка 20 березня 1946 року прибула в Київ. До 1 квітня 1948 року в Україну завезли 211 суден з товарами із США. Це були не лише продукти харчування, а й промислові товари й устаткування.
Керівництво СРСР ретельно приховувало від світу факти масового голоду. Представникам місії ЮНРРА в Україні та Білорусі обмежували пересування на території республік. Виїзд за межі столиць дозволявся тільки з відома МДБ. Спецслужби перехоплювали й піддавали цензурі листи за кордон. Документи, які відтворювали механізм творення голодомору йшли під грифом: “Таємно”, “Цілком таємно”, “Особисто”. На офіційному рівні говорилося лише про повоєнні труднощі та утруднення з продовольством.
Розповідь про масовий голод 1946—1947 років продовжують стенди: “Факти про масовий голод”, “Супротив і репресії під час голоду”, “Комуністи знов ведуть Україну до голоду”, “Відібрати в України, щоб нагодувати Росію”, “Хлібозаготівельна компанія 1946 року”, “Встановлення нереального плану на тлі посухи”, “Посилення переслідувань за інакомислення”, “Колгоспне рабство”, “Повоєнна розруха”.
