Слово про побратимаДнями у Старобільську на Луганщині згадували земляка, поета Івана Низового, лауреата міжнародних і всеукраїнських літературних премій, людину з послідовною українською позицією. До цієї події по всій Україні відбулися вечори його пам’яті — завдяки доньці поета Лесі Низовій і колегамписьменникам. Усі ще раз переконалися, яке місце в українській літературі назавжди посів наш сучасник — Іван Низовий.
Володимир СЕМИСТЯГА,
голова Луганського обласного об’єднання ВУТ “Просвіта”
ім. Тараса Шевченка
У вічність Іван Данилович Низовий відійшов у Луганську 30 вересня 2011 року в розквіті творчих сил через важку недугу. Але й у могилідомовині він продовжував заважати знахабнілим ненависникам — русифікаторам усіляких мастей. У нині окупованому терористами Луганську його рідну оселю пограбували, а потім зруйнували. Творча спадщина, книжки з дарчими автографами, а це понад 100 збірок поезій, прози, публіцистики, перекладів, творів для дітей, і домашній архів, що зберігалися в приміщенні Українськоканадського центру “Відродження”, терористи вилучили і знищили.
То ж хто він для української спільноти і чим небезпечний, уже й мертвий, апологетам “русского міра”? Відповідь зрозумілопередбачувана: любов до України, до її народу, культури, мови, духовності! Ось чому в Старобільську землякилуганці віддали належне відомому українському письменнику, громадському діячеві, просвітянину, непересічній особистості з великої літери, доброму, щирому, відвертому правдолюбубезсрібнику, палкому патріоту України — І. Д. Низовому.
Родом із Сумщини, яку любив до безтями, він плоть від плоті луганець. Саме на Луганщині промайнуло його найсвідоміше і найповажніше буття. Тут сформувалися його високі людські чесноти і громадянські якості. Пишаючись своїм козацьким корінням, тут він і сформувався як палкий патріот України. Набуті прекрасні аналітичні якості й непересічна ерудиція, природні здібності й глибокі знання, здобуті у Львівському університеті та в Літературному інституті ім. Горького, людяність і жертовність дозволили йому в усій багатогранності пізнати складне, надзвичайно важке і водночас реально трагічне, а не пафосно щасливе буття споконвічно українського Донбасу. Що й дозволило стати на Луганщині професійним журналістом, відомим публіцистом, прозаїком, поетом, громадським діячем — провидцем, який зумів заглянути за край неможливого. За чверть століття до трагічних подій у Криму і на Донбасі він ударив на сполох і пророче застеріг, чого очікувати від майбутнього не тільки краянам, а й усьому українству від смертельних обіймів Каїна, “старшого брата” та від ницості “напівхохлів, чверть москалів, перевертнів страшних з їхнім “менталітетом”. Томуто “ми чужі в цій державі своїй, що не стала своєю і досі…”
У своєму “Попередженні” Іван Данилович жорстко й правдиво характеризував пороховий казан, що закипав на українських теренах:
За все, за все нащадки нам
віддячать
сторицею — гряде відплати час:
зариють нас; поп’яному
оплачуть;
гірким похміллям пам’ять
освінячать;
проп’ють вінки й забудуть геть про нас…
Який великий цвинтар —
наш Донбас!
Саме про це йшлося неоднораз при зустрічах друзіводнодумців із “Просвіти”, НСПУ, часописів “Слово Просвіти”, “Літературна Україна”, “Українська літературна газета”, журналу “Бахмутський шлях”, одним із засновників і членом редколегії якого був Іван Низовий. А нині пролунало від студентської молоді та науковців Луганського національного університету імені Тараса Шевченка. Згадуючи про Низового як про патріота, глибокого знавця українського слова, поетагромадянина і тонкого лірика водночас, присутні особливо схарактеризували його подвижницькопросвітянську діяльність. Адже він стояв біля витоків відродження новітнього просвітянського руху на Луганщині. Був одним з ініціаторів проведення учнівського регіонального Шевченківського конкурсуфестивалю до дня перепоховання Кобзаря в українській землі, що відтепер щорічно відбувається на Сватівщині. Опікувався ним, сприяв його проведенню. Свою багату книгозбірню, яку збирав усе життя, подарував Свистунівській громаді, де було встановлено перший пам’ятник Т. Г. Шевченку на Слобожанській Луганщині. За його безпосередньої участі підготовлений і випущений спеціальний номер “Бахмутського шляху”, присвячений тяглості літературного процесу на Сватівщині. І це не випадково. Там він активно співпрацював із літературним об’єднанням ім. М. Щепенка, там йому легко дихалось і працювалось. Краса й українськість цього чарівного куточка Луганщини надихали творчою наснагою. Тож чи не кожен населений пункт, де він бував, оспіваний ним. Цілком справедливо, що на цей час сватівці в своєму місті меморіальними дошками увічнили тільки двох сучасників — Володимира Сосюру та Івана Низового.
За знакову статтю “Бути — народом!”, видрукувану 23 січня 1988 р. і яка стала маніфестом діяльності національнопатріотичних сил, І. Д. Низовий зазнав гонінь і цькування владоможців. Його поетична відповідь актуальна та надсучасна і в наші дні:
Підлий підступ —
надійна зброя:
І зручна, і влучна вона,
Побиває навіть героя,
Що одвіку страху не зна…
…До влади ласі,
Авантюрники всіх порід
Розплодилися в нашім часі,
Проникаючи в над і під;
Зазвичай потіснили слабих,
А сильнішого — під укіс! —
До чужої добігши слави,
Доп’ялись до керма держави,
Користуючись надлукавим
Словопокручем “компроміс”…
…Нами ж править чужа сваволя,
Підгодована із Кремля!
Нині з’явилися перші лауреати літературної премії кавалера просвітянської медалі “Будівничий України” луганця Івана Низового, заснованої Рівненською обласною організацією НСПУ. Невдовзі побачить світ солідний том “Вибраного” І. Д. Низового, що готується до випуску в Києві. Він актуальний серед бійців Збройних Сил України, задіяних у проведенні АТО і захисті східних рубежів держави. Його патріотичні заклики і глибокофілософські поезії лунають там із уст членів волонтерського агітаційнопропагандистського та культурномистецького просвітянського гурту “Артмайдан”. Хотілося б, щоб і його земляки на Сумщині не забували про Велику Людину, Великого Патріота своєї землі. Він із нами і як ніколи актуальний.
