Марія МЕЛЬНИК,
член НСЖУ,
смт Муровані Курилівці
Мешканцям селища Муровані Курилівці Вінницької області краплі гарячої крові Небесної Сотні боляче озиваються у серцях. Відчуваючи себе в неоплатному боргу перед майданівцями, ми долучилися до спротиву підпорядкуванню Української Православної Церкви Московському Патріархату, бо дійняло зросійщення нашого народу в усіх сферах. Ось місцевий приклад мовного питання: римо-католики, поляки за походженням, у нашому селищі з великою повагою ставляться до законів України: читають Євангеліє, співають молитви вишуканою українською мовою, а православні українці — російською. Увірвався терпець — зібрались активісти, створили свою церковну громаду; делегацію послали у Вінницьку облдержадміністрацію, в Управління у справах національностей і релігії. Тут начальник Управління п. Селецький та глава Вінницької єпархії УПЦ КП владика Михаїл вислухали нашу делегацію і зареєстрували: “Храм на честь св. Миколая Чудотворця Української Православної Церкви КП за адресою: смт. Муровані Курилівці Вінницької області, вул. Соборна, 35”.
Акція пройшла стримано, без конфліктів. Правда, віряни Московського патріархату називають нас розкольниками. Та ми не ображаємось: за нами Бог і Україна. Залишивши церкву МП, виникла проблема: де зібратися на молитву. Ми вважали, що маємо право на церкву Різдва Пресвятої Богородиці МП, бо її будували ще наші предки у ХVІІІ ст., а потім усім селищем відроджували у ХХ ст. Та наші одновірці тільки сміялись собі під ніс. Нашій справі зарадили християни Західного обряду — римо-католики дали нам прихисток: настоятель храму Матері Божої Неустанної Допомоги о. Валерій запросив нас молитись у їхньому костелі. Дивно, що нам дали прихисток не українці МП, а поляки за походженням. А в січні 2016 р.
Мурованокуриловецька райдержадміністрація передала нашій громаді занедбану хату, яку місцеві підприємці Любов Григорівна і Роман Казимірович відремонтували за свій кошт, а ми, парафіяни, принесли ікони, рушники, килими, меблі, все облаштували і втішаємося своєю церквою Київського Патріархату, точніше, церковцею. Тут нема храмової величі й краси, нема високого склепіння, тут низька стеля з електричним освітленням, яку ми сприймаємо, як небо, прихилене нам Богом. З ікон на нас доброзичливо дивляться Христос, Божа Мати, православні святі — ми під захистом Всевишнього.
Із великою пошаною ми поставилися до священика отця Івана (звичайно, КП). Він добрий наставник, приязний, чуйний, турбується про наш майбутній храм. Долю зібраної пожертви даємо йому, а він віддав ті гривні у скарбничку, сказавши: “Ці гроші тримайте на будівництво храму. А я вам служитиму без винагороди”. Він ще й долучився до волонтерського руху: на власній автівці кілька разів возив продукти нашим воякам АТО.
Священик пояснив нам, що сьогодні у наших храмах не повинно бути купівлі та продажу чого-небудь: свічок, книжок, ікон… Тому в нашій церкві ми не допускаємо торгівлі. Знаючи дбайливе ставлення нашої парафіянки Ольги Кухарик до кожної людської копійки, саме їй наша громада довірила церковну скарбничку. Ольга знає, де купити дешеві свічки: і запашні воскові свічки на столі у церкві, люди беруть безплатно стільки, скільки кому треба. Так о. Іван допоміг здолати спокусу, благородний він чоловік. На жаль, він залишив нашу парафію, оскільки живе в м. Новій Ушиці, і йому важко їздити до нас.
Наша церковна громада звернулася з проханням до владики Михаїла прислати нам іншого священика. Ми хвилювались: чи він підійде нам, а ми — йому? І ось у нас молодий душпастир — випускник духовної семінарії. А заспівав — полонив наспівом… Проголосив: “За владику і отця нашого Філарета, Святійшого Патріарха, і владику нашого Преосвященного архієпископа Михаїла… За Богом бережену Україну нашу, за владу і військо, за місто наше Муровані Курилівці… Господу помолимося!” — і чистою милозвучною рідною мовою. З чого починається любов до Батьківщини? З цієї молитви за Україну, яку почули з уст о. Сергія. А коли прочитав уривок з Євангелія — із сивої давнини, з часу, коли Христос ходив по землі, до нашого слуху долинула розповідь апостола — доступна, зрозуміла, ясна, як Божий день. А то, бувало, плутаєшся, наче в лісових нетрях і багато чого не втямиш на мертвій церковнослов’янській мові з російською вимовою.
Дружина молодого ієрея — Світлана 22-х років, яку ми називаємо матінкою, має музичну освіту, чарівний голос, і вона — диригент. Під її орудою хор півчих підготував майстерне виконання пасхальних пісень.
Така наша маленька з великою надією церковця св. Миколая Чудотворця. На нашій Мурованокуриловеччині це перший маленький живодайний потічок, який наші віряни розкопали, розчистили з-під вікового осоружного московського замулення підступом та облудним свавіллям. Цей живий струмочок долучиться до повноводдя єдиної Помісної православної церкви в Україні.
Як євреї, що звільнились із Вавилонського полону і прийшли в Єрусалим; як українці, яким поталанило з сибірського заслання добитися до рідного порогу, так і ми щасливі, що повернулись у лоно рідної УПЦ КП, яка бере свій початок з Хрещення Київської Руси-України Великим князем Володимиром.
