(Казка)
(Майже за Іваном Франком [Житє і слово, 1897, т. 6, кн. 1 (I), с. 32—37])
Василь ШПІЦЕР,
м. Львів
Була собі раз Опозиція, та така остра, що не дай Господи. I не то, щоби кусала, гарчала або хоч віддала “в морду” депутатові-комуністові чи відмінила закон Ка-Ка про мови, або заборонила піднімати тарифи та оббирати нендзних працюючих українських емеритів, а нявкала, та так вам голосно, що як нявкне у Києві, то чути по всій Україні, а як занявчить у Львові, то чути аж у Куликові та в Великих Очах. А надто ще наша Опозиція в своїм нявканню була доволі монотонна, бо вміла тілько чотири модуляції: “Кдивда нам!” і “Гівнопдавність!” Не вміла небожечка “ірци” виговорювати. А ще: “Кодупція!” і часами вереск — “Кааліція!”
Що вже великі пани шукали ріжних способів, щоб єі підійти, укоськати та приручити, так де тобі! I з руки їсть, і гладити даєсь, а скоро що до чого — нявчить так, що аж крізь вуха прохапуєсь.
Ось вони підіслали до неї самого найстаршого міністра. Той ткнув їй під ніс хліб — схрупала; дав їй вівса — зацукалась, та як не нявкне: — Гівнопдавність!
Посилають до неї шефа секційного. Набрав він повні кішені вати, бандажів, діяхілю (спеціальний, особливий пластир), та й іде перебравши ся за старого знахаря. — Бідна, бідна, бідна! — приговорює він. — На, моя маленька, на, на, на! Тебе животик болить, га? — Гівнопдавність! — нявкнула Опозиція, що було духу. — Кдивда нам! Кааліція! — репетує Опозиція, мов і не чує слів розумного знахаря. — Кодупція! Олютив ся в кінці старий, плюнув та й пішов.
Стоїть собі наша Опозиція, роззирає ся, нюхає, облизуєсь, орієнтуєсь собі гарненько, аж тут глядить, іде Кішка ліберальний-преліберальний! — Кдивда нам! — нявкнула Опозиція. — Гівнопдавність! Кодупція! Кааліція! — нявчить Опозиція, аж мало не захрипне. Вже аж у Войнилові та Рожнятові почули, хоч ані побідної войни (хіба якесь АТО), ані рожна не показали.
— Так чого ж хочете ? Що вам потрібно?
— Поссади! Авансси (підвищення по службі)! — вже зовсім встидливо прошептала Опозиція.
— Ну, то так же й говоріть! — сказав Представник. — Так було б давно сказати. А то заладили: рівноправність та й рівноправність. Немовби то моя сила була всіх марципаном нагодувати. Ніколи багач не буде рівноправний з бідним, учений з темним, розумний з дурним. Тут уже нявкайте хоч до кінця світа, а нічого не винявкаєте. А посади, аванси — се друге діло. Се політика реальна, тут ми на твердому ґрунті, тут можемо порозуміти ся і я певний, що порозуміємо ся. Тілько будьте розумні, хапайте те, що реальне, беріть те, що ми можемо дати, а не забагайте печеного леду. Зрозуміли?
— Цілковито, батьку, цілковито! — притакнула Опозиція.
— Ідіть же тепер і не грішіть більше! При виборах побачимось. Прощавайте!
