Олександер ШУГАЙ,
представник Фундації ім. Івана Багряного (США) в Україні, лауреат премії імені Івана Багряного
Фото Едуарда ОВЧАРЕНКА
Коли на звітно-виборних зборах Сумського земляцтва у Києві автор цих рядків звернувся до присутніх із закликом гідно пошанувати 110-річчя з дня народження Івана Багряного, з’ясувалося, що скульптор Степан Куций уже працює над погруддям видатного письменника і громадсько-політичного діяча. Це було саме те, що треба.
Попередні ювілеї Великого сина України втілились у назвах вулиць міст Києва, Сум, Чернігова, провулку в Охтирці (поруч із батьківською хатою Багряного), пам’ятними дошками, встановленими на батьківському обійсті й на стіні Охтирського театру, де Іван Павлович, повернувшись із сталінського “далекосхідного відрядження”, спочатку вів учнівський образотворчий гурток, а потім працював художником-декоратором. (Тривалий час тут зберігалася навіть виготовлена ним театральна завіса; та сама, за яку есесівці його заарештували, тримали в буцегарні, допитували і ледь не розстріляли, адже діялося те під час гітлерівської окупації).
До названих символів пошанування і знаків увічнення пам’яті Івана Багряного можна додати виготовлений на його честь поштовий конверт і ювілейну монету. А ще в столиці України — дитяча бібліотека й середня школа названі на честь автора “Золотого бумеранга”, “Тигроловів”, “Гетсиманського саду” й інших книг поезії, прози, драматургії, публіцистики, які залюбки читають, вивчають представники різних поколінь. Адже це письменник загальноєвропейського, навіть світового рівня, недарма ж його твори переклали англійською (понад 1 мільйон примірників!), німецькою, французькою, голландською, іспанською, японською мовами…
Про увічнення пам’яті Івана Багряного на рідній землі в скульптурі йшлося давно. Нагадаємо, що в Новому Ульмі (Федеративна Республіка Німеччини), де поховано письменника, надмогильний пам’ятник із барельєфом виконав відомий митець Леонід Молодожанин, або Лео Мол, як називали його за кордоном. І цей пам’ятник — витвір мистецтва — місцева влада взяла під охорону…
І ось таке бажане, довгоочікуване запрошення в майстерню київського скульптора, заслуженого художника України Степана Куцого.
Як тут було не схвилюватися!
Із поетом Павлом Мовчаном (він же голова Всеукраїнського товариства ім. Т. Шевченка “Просвіта”) і завідувачем відділу культури редакції газети “Слово Просвіти” Едуардом Овчаренком тільки-но ми переступили поріг майстерні, як нас уважним, проникливим поглядом зустрів… Іван Багряний.
В окулярах. Із високим чолом і гордо зведеною гривастою головою. Над часом. Над небезпеками й труднощами… Із геніальною головою, сповненою світлих державотворчих ідей і відважних творчих задумів.
Кожен із нас мимоволі привітався з Багряним. Ніби з живим. Одразу впізнаваним і рідним. Привітавшись із ним подумки, ми зійшлися на одному:
— Схожий. Дуже схожий.
— А усмішка! Привітна й іронічна…
— Так, це його погляд і знаменита усмішка. (Відома нам із багатьох портретів і світлин, ось хоч би й із тих, що вміщені у двотомнику “Іван Багряний: нове й маловідоме”, а також у книжці “Фундація імені Івана Багряного”; трикнижжя побачило світ, вважайте, напередодні ювілею).
— Це Іван Павлович іронізує, докоряючи деяким нашим недолугим політикам, які за два з половиною десятки років так і не змогли збудувати вимріяну багатьма поколіннями самодостатню, успішну Україну, не читають його пророчих передбачень і заповідей про консолідацію, боротьбу за українську людину, про соціальну захищеність і добробут народу, про нещадну відсіч московському імперіалізму…
— Іван Багряний був далекоглядним політиком. Недарма ж він із однодумцями, в умовах еміграції, зумів організувати масову боєздатну УРДП (Українську революційно-демократичну партію). Такої партії в Україні, на жаль, немає й досі…
Але поки що перед нами — погруддя в гіпсі. Його ще треба втілити в тривкіший матеріал. У камінь. Але то вже, як кажуть, логічний подальший процес. Головне, щоб, не схибивши, укластись у визначений термін. (Степан Юхимович запевнив, що все буде гаразд). І щоб знайти надійного замовника чи, точніше, замовників. Серед них — не тільки Фундація ім. І. Багряного (США), а неодмінно й земляки, нащадки письменника. Отже, йдеться про всебічне сприяння і допомогу в установленні цього погруддя в Охтирці саме в ювілейний 2016 рік. Бо, схоже, нашим нардепам, урядовцям, чиновникам найвищого рангу і за вухом не свербить.
Із відповідним листом, підписаним, до речі, і земляком Багряного, Президентом України Віктором Ющенком (2005—2010 рр.),
ми звернулися до голови Сумської обласної ради Семена Салатенка й голови Сумської обласної держадміністрації Миколи Клочка.
А тепер — про скульптора. Непересічна особистість, цілеспрямований Степан Куций давно і впевнено творить в ім’я держави. Народився 14 жовтня 1952 року в селі Зведенівка (Попелівка) Шаргородського району на Вінниччині. Закінчив Ужгородське училище прикладного мистецтва і Львівський інститут прикладного мистецтва. Митець працює в галузі монументальної, станкової та декоративної скульптури. Член НСХУ. Учасник багатьох Всеукраїнських художніх виставок. Окремі твори Степана Юхимовича (тут ми наводимо дані з його альбому-каталогу) зберігаються у Хмельницькому, Кременецькому, Черкаському, Запорізькому художніх музеях, Чигиринському історико-культурному заповіднику, Національному історико-культурному заповіднику “Переяслав”. Митець брав участь у симпозіумах-пленерах скульпторів у місті Пайде (Естонія) та в творчій групі скульпторів у місті Дзинтарі (Латвія). Із 1990-го Степан Юхимович працює директором Переяслав-Хмельницької дитячої художньої школи. Плекаючи юні таланти, викладає у Переяслав-Хмельницькому педагогічному університеті ім. Г. Сковороди.
На думку фахівців, справді впізнаваний мистецький стиль Степана Куцого — це портретний жанр, у якому він розкрився як віртуоз. І переконливим свідченням тут можуть бути погруддя “Тарас Шевченко”, “Михайло Грушевський”, “Григорій Сковорода”, “Павло Житецький”, “Михайло Максимович”, “Наталія Лівицька-Холодна”, “Олександр Кониський”, “Микола Маркевич”, “Василь Єрошенко”, “Осип Бодянський” та ін. Тепер у Цій низці — “Іван Багряний”.
Як зізнався Степан Юхимович, на створення погруддя Багряного надихнули твори письменника “Тигролови”, “Сад Гетсиманський”, “Людина біжить над прірвою”, а також ліричні й філософські поезії…
Коли виходили з майстерні, нас проводжав не тільки симпатичний, привітний, з памороззю сивини на бороді і скронях скульптор, а й іронічно усміхнений Іван Багряний.
