«Спасибі тобі, спасибі тобі!»

До 160річчя з дня народження видатного українського письменника, вченого й громадського діяча Івана Франка (1856—1916)

Петро ШУЛЬГА

У рамках підготовки до ювілею Івана Франка Національний музей літератури України демонструє унікальну виставку, присвячену 130річчю одруження Івана Франка з Ольгою Хоружинською.

Рідкісні експонати надали Львівський літературномеморіальний музей ім. Івана Франка та Інститут літератури ім. Тараса Шевченка НАНУ.

Автор концепції виставки — завідувач відділу НМЛУ Галина Болотова.

Прекрасну експозицію виставки “За той усміх твій” у шести вітринах розгорнуто в колишній церкві Святого апостола Павла при Колегії Павла Галагана — тепер експозиційна зала Національного музею літератури України. Саме тут 16 травня 1886 року відбулося вінчання Івана Франка з Ольгою Хоружинською.

Передісторія. Наприкінці 1885 р. Іван Франко вперше приїздить на Велику Україну до Києва. Їхав він разом із групою галичан, які мали намір відвідати могилу Тараса Шевченка в Каневі.

У Києві Іван Франко мав вірних друзів, зокрема Василя Нагірного, котрий порадив зупинитися у Володимира Качали. Це — син отця Стефана Качали із с. Шельпаки на Збаражчині. У нього й зупинився Франко. Зазначимо, що серед його друзів був один із найавторитетніших з Української громади — Гнат Житецький. Він взявся показати Київ знаменитому гостеві. Тоді вони оглянули залишки Золотих Воріт часів Ярослава Мудрого, Володимирський собор, Софію Київську, Десятинну церкву, а також Андріївську церкву та Великомихайлівський собор. Побували також біля пам’ятника ВолодимируХрестителю, милуючись ДніпромСлавутою.

Тоді Франко у Канів так і не поїхав, не вдалося йому побувати на могилі Тараса Шевченка. Тут, у Києві, його великий приятель Михайло Драгоманов познайомив Івана Франка з Єлисеєм Трегубовим, який працював у Колегії Павла Галагана викладачем історії та географії, опікувався книгарнею “Киевской старины”, а також збирав кошти для підтримки українських видань. Дружиною Єлисея Трегубова була Антоніна Хоружинська, в якої замешкали дві молодші її сестри. Старшу з них звали Ольгою, молодшу — Олександрою. Ольга на той час закінчила Харківський інститут шляхетних панянок, а після приїзду до Києва, навчалася на Вищих жіночих курсах (дівочий університет). Як свідчила старша сестра Антоніна, Ольга “привітна й дотепна”, на неї клали око хлопці.

Обидві сестри, а особливо Ольга, справили на Івана Франка неабияке враження. З цього часу й зародилося між ними взаємне поважання, інтерес, схожість поглядів і переконань, а згодом спалахнула любов.

Ольга вразила поета гострим розумом, своєю лагідністю та освіченістю. (Всі тепер знають, що Франко до цього “пережив” палке кохання до Ольги Рошкевич, дочки священика, який заборонив їх шлюб). У тижневику “Літературна Україна” за 1 червня 2006 р. друкувалися прекрасні листи та поезії Івана Франка до Ольги Рошкевич:

Хоч ти не будеш квіткою цвісти,

Левкоєю пахучезолотою,

Хоч ти пішла серед юрби плисти

У океан щоденщини й застою,

Та все ж для мене ясна, чиста ти,

Не перестанеш буть мені святою,

Як цвіт, що стужі не зазнав, ні спеки,

Як ідеал все ясний — бо далекий…

Та ця любов минулася як свіжа рань. Повернувшись до Львова, Іван Франко просив того ж Єлисея Трегубова посватати йому Ольгу, а той порадив закоханому поету самому зробити Ользі пропозицію… Так почалося захопливе листування Івана з Ольгою, що й представлено тут, у самому центрі експозиції “За той усміх твій”. Тут чимало листів та документів про вінчання молодих. Спогади про це залишив Гнат Житецький. На виставці — факсимільна фотокопія вірша Івана Франка “Моїй дружині”, який я знайшов у першому томі тритомника Івана Франка, що побачив світ 1973 р. у видавництві “Дніпро”) подаю лишень дві строфи):

Спасибі тобі, моє сонечко,

За промінчик твій —

щире словечко!

Як промінчика не здобуть притьмом,

Слова щирого не купить сріблом.

 

В сльоту зимную, в днину мглистую

Я дорогою йду тернистою;

Кого я любив, ті забулися,

А з ким я дружив — відвернулися…

1887 р.

На цій виставці — рідкісні видання. Журнал “Киевская старина”, висловлювання Григорія Галагана, засновника Колегії, монографія Павла Житецького “Очеркъ литературной истории малорусского нарьчія”, Киевъ, 1889, фотознімки Київської Старої громади, з діячами якої Іван Франко листувався. Тут рідкісні експонати: листи Івана Франка до Михайла Драгоманова та Агатангела Кримського, Записки наукового товариства ім. Шевченка, писання Котляревського в Галичині, раритетне видання “Листи Михайла Драгоманова до Івана Франка”, журнал “Киевская старина”, де друкувався Франко.

У самому центрі цієї привабливої експозиції — портрет Івана Франка і власна його українська вишита сорочка. Тут також лист “Ласкавій пані”, який починається словами “Дорога Олечко…” Є тут унікальна збірка Франка “З вершин і низин”. Їй судилося стати знаковою в українській культурі. Збірка була підготовлена до першої річниці шлюбу з Ольгою Хоружинською і містила присвяту: “Посвячую моїй любій дружині Ользі з Хоружинських Франко”. 27 січня 1887 року склав віршовану посвяту, яка закінчувалась словами:

То ж за дар малий, а безцінний твій,

Що, мов цвіт, скрасив шлях осінній мій,

За той усміх твій не вдослід журбі

Спасибі тобі! Спасибі тобі!

Цей вірш був надрукований лише в десяту річницю смерті Івана Франка, але до останку днів зігрівав серце Ольги Хоружинської. Дружина Франка Ольга Хоружинська чимало зробила, щоб зберегти рукописи свого чоловіка, донести їх до читача. Сестра Антоніна згадує: “Вершка своєї слави Франко досяг не без допомоги своєї дружини, жінки дуже інтелігентної, яка постійно думала, щоби Франкові “вдома жилося добре”. Адже не багатьом відомо, що подружжя упродовж 1894—1897 років видавало журнал “Житє і слово”, що знаходиться в експозиції.

Ми бачимо у вітринах цієї експозиції — свідоцтво про хрещення сина Андрія та посвідчення про народження сина Петра, написане рукою батька, фотознімок їхнього будинку та сімейні світлини; Львівське видання 1909 р. “Лис Микита”.

У шостій вітрині — раритетне видання Дмитра Дорошенка “Мої спомини” про останній приїзд Франка до Києва”. Вінніпег, 1949.

Син Тарас Франко був невтомним збирачем батькової спадщини. Він видав 1963 р. “Спогади про батька” і багато документів та матеріалів передав до архівів Інституту літератури ім. Тараса Шевченка НАНУ. Анна ФранкоКлючко видала книжку “Іван Франко і його родина. Спомини”. Коштом Ольги Франко, окрім згаданої збірки, видавався “Літературнонауковий вісник”, де вміщені її переклади з французької, зокрема новели Анатоля Франса “Кимейський співак” та “Король п’є” (1901, т. 14—15). Ольга Франко також брала участь у роботі Клубу русинок та їздила до Києва, Харкова, Одеси, поширюючи книги Івана Франка.

На цьому слід подякувати автору концепції виставки Галині Болотовій за прекрасну виставку до ювілею Франка, а науковці музею з радістю чекатимуть шановних відвідувачів.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment