Україноцентризм — головна засада «Української альтернативи»

У просвітянській агенції “Наголос” відбулося чергове засідання Ради Форуму “Українська альтернатива”, у якому взяли участь президенти України Віктор Ющенко та Леонід Кравчук, виконавчий директор Георгій Філіпчук, голова координаційної ради творчих спілок Євген Шевченко, відповідальний секретар НСЖУ Віктор Набруско, громадсько-політичні діячі Іван Заєць, Юрій Костенко, професор Олександр Саган, академік Микола Жулинський, очільник ГО “Майдан” Тарас Усатенко, голова партії “Зелений тризуб” Андрій Гайдай, голова УРП Сергій Джердж, очільниця ГО “Україна-Польща” Оксана Бєлякова, голова Луганського ОО “Просвіти” Володимир Семистяга, інші активісти, яких ви можете бачити на цій світлині.

Розпочав захід голова ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка, громадсько-політичний діяч Павло Мовчан, який означив мету зібрання — перші результати діяльності “Української альтернативи”, яка нині на стадії реєстрації в Міністерстві юстиції, остаточного визначення її складу, обговорення засадничих документів. Павло Мовчан повідомив, що нині щоденно з’являються нові теми, нові сенсаційні проблеми, на які форум мусить реагувати.

— Ми почали збір підписів під документом “Меморандум” або “Політична угода партій”. Ця політична угода

охоплює практично всі сфери національного буття: гуманітарну, економічну, соціальну, екологічну, кадрову. Для кожної з цих проблем маємо напрацьовані пропозиції. Зрозуміло всім, що без української складової Україну ми не збудуємо. Проте нині відбувається інтенсивна русифікація, вона розкручується. Маємо такі приклади: останнім часом навіть Громадське радіо перейшло на російську мову, навіть “Ера”, яка була суто українськомовною. Процес побудови “русского міра” всередині України надзвичайно інтенсивний. Ми не можемо стояти осторонь цього процесу. Запущені дезінформаційні, дискримінаційні процеси для повної дискредитації національної складової, вони не випадкові. Ними хочуть відвернути увагу від національних, соціальних проблем.

На минулому засіданні ми вийшли на тему співпраці з владою, ми повин­ні бути в конструктивній опозиції, пропонувати, як виходити з кризової ситуації.

Юрій Костенко загострив увагу на свіжій болючій проблемі антиконституційних змін Конституції:

— Український парламент своїми змінами Конституції під начебто гарним приводом боротьби з корупцією, судової реформи знищив конституційні засади української державності. Це висновки правників. Зокрема член Конституційного Суду Віктор Шишкін заявив, що це — початок юридичної ліквідації Української держави. Тому що в Конституції дуже чітко визначено, коли, за яких обставин її можна змінювати, а коли ні. На сьогодні, зокрема у ВР, зроблено багато заяв, що Росія веде агресію проти України, хоча юридично Україна не веде війну з Росією. З іншого боку, світ рішеннями ООН, Європарламенту, усіх без винятку європейських інституцій, зокрема ОБСЄ (понад 20 резолюцій), чітко називає Росію агресором. Це відбувається внаслідок того, що Росія окупувала Крим, веде війну на Донбасі. Голосування про зміни Конституції, чого добивався Путін, допомагає Росії вирішити юридичну проблему щодо зняття санкцій. Цим рішенням ВР повністю юридично відбілила Росію. Тепер Росія не ворог, а партнер по мінських переговорах, намагається допомогти нам вирішити проблему громадянської війни (звичайно, у трактуванні Росії). Тому “Українська альтернатива” повинна на основі нашої Декларації підшукати і підготувати людей, які доноситимуть до українського народу (оскільки на центральні ЗМІ нас не пускають) наші програми і пояснюватимуть, що шлях, який сьогодні генерує державна влада, фактично веде Україну до загибелі. А нам треба розвивати Україну і давати їй перспективу.

 

Георгій Філіпчук повідомив головні засади Угоди, розглянутої на Раді й підтриманої представниками партій і громадських організацій:

— Головними засадами мають стати духовний україноцентризм, реалізація націо­нальної ідеї, побудова національної держави та зрілого громадянського суспільства. Головні цінності: свобода, соборність, справедливість, гідність і українськість.

“Альтернатива” обстоюватиме єдину помісну українську православну церкву, авторитет державної української мови, національну ідентичність, українську культуру, захищатиме права народу на володіння надрами й українською землею, утверджуватиме українолюдиноцентричну владу, підтримуватиме європейськість і євроатлантичність розвитку та безпеки України, її членство в НАТО і Євросоюзі. Надважливі завдання — деолігархізація і деофшоризація фінансово-економічної і політичної системи країни, деколонізація світоглядності, деокупація інформаційного національного простору, боротьба з корупцією, створення конкурентоспроможної економіки й соціально справедливого розподілу національного продукту. Тільки так можна подолати агресора, ліквідувати бідність, зупинити катастрофічну міграцію за кордон найпродуктивнішої частини народу, виховати патріотичну, освічену, національно свідому молодь, зберегти для нинішніх і майбутніх поколінь безпечне природне довкілля, забезпечити життєдіяльність людини і зміцнити українську державність. Цю програму доноситимемо до людей.

 

Євген Шевченко:

— Сьогодні всі національні держави світу в основу своєї гуманітарної ідеології ставлять культуру. З кінця ХІХ століття культура вже була залежна від політики. У війні, яка відбувається на сході, — 90—95 % культурна, ідеологічна, інформаційна складова. На Луганщині й Донеччині за 25 років було вичищено культурну, національну матрицю в того народу, який там жив. Росія давно готувалася до захоплення цих територій. Нині відбувається подібне уже в масштабах держави. У нашому інформаційному просторі ми не бачимо базових культурних цінностей українського народу. Величезний пласт культури, який тут формувався тисячоліттями, сьогодні знищує ідеологія ложкіних.

Одним із символічних елементів держави є відзначення пам’ятних дат, я проаналізував пам’ятні медалі, які випускає монетний двір, починаючи з 1990 року. До 2010 року спостерігалося певне відродження: українські події, особистості тощо. Нині немає жодної дати, яка є в основі нашого національного кореня. Триває зачистка національного інформаційного культурного простору. До президента з якимись пропозиціями добитися неможливо. Останнім часом Джордж Сорос вклав 150 мільйонів доларів на гранти “для створення модерної нації”. Нівельовані всі наші особистості, які формували ідеологію з 1990-го року, письменники, художники (Дзюба, Жулинський та ін.). Митці нині нікому не потрібні. Відбувається переорієнтація на інші цінності, до речі, зовсім не європейські. Це цінності шоу-бізнесу, арт-бізнесу тощо, де фігурують величезні фінанси. Україну захопила мегамафія, яка виснажує цей народ, ресурси. З Донбасу вивозять вагонами унікальні глини, кварцовий пісок, те, чого не вистачає у світі. Є домовленість трансконтинентальних мафіозних кланів через олігархів виснажити землі, знищити село, традиції, забрати націо­нальну складову, дезорганізувати, дезорієнтувати народ, відвести від традицій. Ми з цим не можемо погодитися, треба їхати в райони, пояснювати нашу позицію.

Свій погляд на ситуацію та пропозиції висловили запрошені президенти України Віктор Ющенко та Леонід Кравчук.

 

Віктор Ющенко:

— Дуже важливо, щоб ми у своєму колі були зцементовані і в оцінці викликів і причин, які довели нас до такої ситуації, і в тому, як ми бачимо вихід із цієї ситуації.

Висловлюю солідарність із думками попередніх промовців. На поверхні наше найбільше лихо — це війна, яку не називають війною. Якщо ми даємо неправильну дефініцію цьому, ми йдемо неправильною дорогою. Даючи відповідь на питання, чому Путін ходить по Донбасу, я почав би з того, що тут втрачено українство, немає національної єдності. Програвши мову, програли культуру, пам’ять. Тоді приходить московський піп — от і готовий “руський мір”, куди залишається завезти солдатів у брудних чоботах із автоматами. Дорога, яка починається русифікацією, завершується російським солдатом. Ми повинні чітко і ясно формулювати, що з нами відбулося в Криму й на сході. Насправді це клініка багатьох років. Виходити з неї треба національною стратегією. Як казав Тарас Шевченко: “Мій рідний краю неповинний! За що тебе Господь кара… Карає тяжко? За Богдана, Та за скаженого Петра”. Тарас Григорович любив Богдана 1648 року, але не любив Богдана 1654 року. Посил поета був один: корінь нашого лиха у політичній унії з Москвою. Ми цей шлях обираємо до сьогодні. Усе, що ми говорили про русифікацію, про те, що нема української книжки, що в Україні немає українця, — це суть того давнього лиха.

Як виходити з цього? Є кілька обов’язкових компонентів. Відповідаючи на війну, треба говорити не про мир, а про перемогу. З війни є два виходи: поразка або перемога. Перемога — це цілий комплекс заходів і, можливо, на роки. Але якщо ми обираємо дорогу перемоги, безумовно, у нас буде мир. Бо на війні перемагає не зброя, а дух. Можна навести приклад В’єтнаму, як перша армія світу за 10 років програла війну. Не через слабкий військовий арсенал, а через слабкий дух щодо національного духу тих, кого нищили.

Є чотири речі. Якщо ми їх виграємо, ми виграємо війну, виграємо весь процес історичної тяжби: українське слово, українська культура, українська пам’ять і українська церква. Гуманітарний пакет — це та сама силова політика, яку повинна усвідомити українська влада.

Якщо ми цілісна й демократична нація, ми виграємо й економічні виклики. Тільки цілісна, інтегрована внутрішньо, консолідована нація може ставити великі завдання і їх досягати. Маленька нація ставить маленькі завдання і, як правило, їх не досягає.

Щодо нашого звернення. Мені хотілося, щоб звернення прочитали, щоб воно зачепило мільйони людей. Я додав би більше патріотизму. Іще треба взяти достойних підписантів.

Я б радив подалі триматися від партій. Партії сьогодні з різних причин дискредитовані. Очевидно, свого часу цей рух має трансформуватися в політичний рух, який матиме ініціативи і виборчого плану зокрема. А зараз ми на першій фазі, щоб не стало в нас більше клопотів, бо частині суспільства не подобатимуться партійні ознаки.

Спочатку апелювати до громадської ініціативи. Дуже важливо, щоб був голос церкви.

 

Леонід Кравчук:

— Коли прийшла до влади на майданах нова влада, що ми сказали? Нарешті прийшла українська влада і нарешті ми не повинні турбуватися. Вона все зробить. Минуло 2 роки і ми кажемо, що вона вже нічого не робить. Ну, щось робить, але… Тому чи були б ми в конструктивній, деструктивній, антикорупційній, хоч у якій позиції, треба сказати щиро, відверто: на жаль, влада на всіх рівнях запустила гуманітарну сферу. А це дуже небезпечно. Далі якщо ми не говоритимемо про ідеологію, про ідею, про наш національний стрижень, із нами робитимуть, хто що хоче.

Настав час, коли треба сказати: оце Україна, а це не Україна. Ми спробували залучити ще одного президента Леоніда Кучму до підписання документа про Польщу, який порушує питання про геноцид українців. Він не підписав. Бо він офіційна посадова особа, призначена президентом до Мінська. Він підписує основні мінські документи, які є зашморгом на шиї України: Україна повинна змінити Конституцію! Хто читав ці угоди? Я читав. А чого вони їх не друкують? Я на круглому столі при Порошенкові вимагав: на­друкуйте, щоб люди знали, що ви підписали. У Конституції Франції, наприклад, записано, що в разі загрози територіальній цілісності навіть ідея зміни до Конституції не сприймається. У нас окуповані Крим і частина Донбасу, Кучма підписує папери, де вимагають змінити Конституцію, а ми мовчимо.

Я слухав нещодавно Путіна. Він каже: війна на Донбасі буде доти, доки Україна не змінить Конституцію в напрямку децентралізації; доки не проведе вибори на Донбасі та не введе особливий статус для цього регіону; доки не ухвалить амністію бандитів-убивць. Ви чули, щоб наша влада відповіла на цю заяву? Не чули і не почуєте.

Я вважаю, що офіційно потрібно вимагати від влади позиції стосовно мінських угод. Поки не буде миру на Донбасі, нам буде важко. Але ми починаємо забувати про найголовніше: яка причина того, що там нема миру? Тому що нас затягли в Мінськ. Затяг Путін, переконавши Ангелу Меркель і Франсуа Олланда. Але Порошенко обіцяв, що у нас за допомогою Мінських угод за два місяці буде мир. Так як зараз каже, що у нас буде суверенітет на всьому Донбасі.

Я схвильований і говорю емоційно, тому що загрози збільшуються. І мені кажуть: якщо ви доживете мирно до осені, то хваліть Бога. Для того, щоб дожити мирно, нам треба піднімати народ. Звернення до народу має бути таке, як перед церквою, щоб узяло за серце й душу і не відпустило. В народі такі слова є, вони вирують. Треба зробити так, щоб люди зрозуміли, що це їхні слова, їхня позиція, що ми чуємо їх. Якщо народ погодиться, то він підтримає і ці партії, які увійдуть до “Української альтернативи”.

У зверненні також повинна прозвучати віра і церква. До речі, українську церкву у нас відсувають, навіть показ по телебаченню свята Великодня в українській церкві спаплюжили.

Нам також треба написати звернення до влади й сказати відверто, що більше владі ми допомагати не можемо, бо вона цього не хоче. Я 8 місяців хочу зустрітися з Порошенком і не можу. А тепер вже — не хочу, бо влада не хоче нас чути, хоче чути тільки про свої успіхи, жодних зауважень чи критики.

 

* * *

Члени Ради ухвалили рішення опрацювати Звернення до народу, а також до влади, сформувати актив у всіх областях, щоб доносити наші пропозиції до народу.

 

Матеріал підготувала

Надія КИР’ЯН

Фото Георгія ЛУК’ЯНЧУКА

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment