Анатолій ЗагнІтко,
публіцист
Поет Василь Стус (1938—1985) відстоював ідеали українства та право власного народу бути самодостатнім і самостійно визначати шлях поступу. Незламність духу виявилася в постійній творчосамостійній праці, підготовці двох поетичних збірок “Круговерть” і “Зимові дерева”. Ці роки були цілеспрямованою спробою каральних та адміністративних структур зламати дух Поета, його Волю. Відомими є і перший арешт (1972 р.), потім суд із вироком — 5 років позбавлення волі та 3 роки заслання, а 1980 року — другий арешт, ув’язнення — і вирок. А найстрашніше відбулося у ніч з 3 на 4 вересня 1985 року, коли трагічно обірвалося життя Василя Стуса в чужому Пермському краї Росії. У цю ніч незламного Борця підступно вбили. Та він повернувся в Україну, його життєвий подвиг визнали й відзначили найвищим званням — Герой України, за довершеність творчих пошуків і відкриттів присуджено Державну (Національну) премію ім. Тараса Шевченка, нагороджено орденом Ярослава Мудрого V ступеня. Перепоховали Поета на Байковому цвинтарі.
Із 47 років життя Василя Стуса — 20 років пов’язані з Донеччиною, 19 із яких — із Донецьком, а зі Сталінським (згодом Донецьким) педагогічним інститутом — роки навчання у ньому, активного становлення громадянської позиції, формування професійних навичок. Донеччина народила його духовно, сформувала життєві й екзистенційні цінності, виформувала його національнопатріотичні ідеали, викристалізувала його характер і принципові позиції в оцінці історії Української Держави, її статусу й навантаження в цивілізаційному просторі.
Пам’ять про Василя Стуса в університеті. Донецький національний університет завжди цінує і послідовно вшановує своїх викладачів, студентів, випускників, усіх, хто віддає сили його утвердженню. Так, нещодавно відкрито меморіальну дошку в приміщенні головного корпусу університету одному з випускників — Юрієві Матущаку, який героїчно загинув 29 серпня 2014 року під час боїв під Іловайськом. Саме Донецька обласна молодіжна громадська організація “Поштовх” (голова — Юрій Матущак) 17 грудня 2008 року підготувала звернення від колишніх і дійсних студентів про надання Донецькому національному університетові імені Василя Стуса. Паралельно почався процес збору підписів серед студентів і викладачів університету.
Пам’ять про Василя Стуса завжди жила і живе в Донецькому університеті. Ще з другої половини 90х років ХХ століття регулярно проводили міжнародні науковотеоретичні конференції, присвячені знаменним датам життя і творчості Василя Стуса. За матеріалами таких конференцій підготували та видали низку збірників наукових праць. Остання ж — V Міжнародна науковотеоретична конференція відбулася 2013 року з нагоди 75річчя від дня народження талановитого сина України в м. Донецьку, а збірник наукових праць “Художнє слово Василя Стуса в контексті української та світової літератури: матеріали V Міжнародної науковотеоретичної конференції. — Донецьк—Вінниця: ДонНУ, 2015” підготували до друку й опублікували у Вінниці, де зараз міститься університет, аби зберегти власний науковий і творчий потенціал. Нещодавно відбувся і черговий VІ форум, започатковано видання Стусівських зошитів.
На пошану Митця та на знак пам’яті про одного з кращих синів університету 2001 року на фасаді філологічного корпусу встановили барельєф видатного випускника з рядками його поезії “Як добре те, що смерті не боюсь я…” Створили меморіальну експозицію в аудиторії 334 філологічного корпусу, а самій аудиторії присвоїли його ім’я. Не торкатимуся тих сил, що активно протидіяли реалізації усіх заходів пошанування Василя Стуса — Митця, Борця, нескореного Поборника національного Духу й Совісті українства.
Саме в стінах Донецького національного університету народилася ідея присвоєння йому імені Василя Стуса. Інша річ, що тоді різні політичні сили намагалися використати цей порив для своїх амбітних цілей. Дух Поета, Поборника людських прав, Подвижника високої Української Ідеї згуртовував нові сили на дослідження його творчості, аналіз ідеалів митця та багато іншого. Тому 2013 року активізувалися сили на створення студентського скверу його імені навпроти головного корпусу університету, встановлення там бюста. Та не судилося…
Виклики сьогодення — актуальні для українського простору. Перший виклик — руйнація тяглості традиції. Його зробили ті, хто працює в стінах ДонНУ у м. Донецьку, але не шанує ні його ідеалів, ні його історії, не береже пам’ять про минуле, без якої статус вишу і його слава зовсім не можливі. Завдяки їм, підступно вночі (з 5 на 6 травня) 2015 року демонтували меморіальну дошку Василя Стуса на філологічному корпусі. Сьогодні ніхто не знає, де перебуває цей барельєф. Також демонтували меморіальну дошку про присвоєння імені Василя Стуса аудиторії 334 у першому (філологічному) корпусі університету. Зникли і стенди неповторної меморіальної експозиції про життя і творчість Митця. Ще раз наголошу: здійснили цю підступну акцію вночі, як і вбивали Поета вночі. Усе це підтверджує високий університетський статус і життя, і творчості Василя Стуса, коли присутність навіть його пам’яті в духовному просторі університету загалом і філологічного факультету зокрема не лише насторожує, а й робить виклик сучасному антидержавному наповненню загальнополітичного тла Донецька, руйнує нав’язувану систему антицінностей.
Другий виклик — державницька ідеологія творчості Василя Стуса, його життя. У сучасному українському просторі спадщина Василя Стуса — один із наріжних каменів державницької ідеології, тому що його творчість ґрунтувалася на засадничих постулатах державотворення. Останнє завжди опирається на принципи національної самості, самоідентифікації, усвідомлення культурноісторичної, моральноестетичної, оцінноетичної достатності в колі цивілізованих народів.
Для національнодержавницької ідеології істотним є відмежування кожної особистості та народу від сусідніх націй і народів, встановлення визначальних ознак своєї самості через високе пошанування козацьковольового компонента, обожнювання землі, глибоке поціновування чесності, порядності, шанобливого ставлення до Жінки — Матері, Дружини та ін. Державницькоідеологічні параметри відбивають високі націєтворчі спрямування. Уся творчість Василя Стуса має націєтворчий потенціал, оскільки провідними її мотивами постають любов до народу, єдність із ним, переживання за минуле, сучасне та майбуття рідної нації. В одному з віршів митець недвозначно наголошує: “Народе мій, до тебе я ще верну, / і в смерті обернуся до життя / своїм стражденним і незлим обличчям, / як син, тобі доземно поклонюсь / і чесно гляну в чесні твої вічі, / і чесними сльозами обіллюсь”. У цих сакраментальних рядках тричі повторено в різних варіантах слово чесні для відбиття внутрішнього простору відкритості й дотримування у своєму житті принципів порядності, високого служіння ідеалам рідного народу, чесність устремлінь. Симетрія “чесно гляну в чесні твої очі” наголошує на нерозривності духовного самовираження митця й високих ідеалів українського народу, третій повтор чесні у словосполученні чесними сльозами відкриває екзистенційну цінність очищення через омивання власними слізьми. Що аж ніяк не можуть бути неправдивими, фальшивими, облудливими, бо відбивають внутрішню суть митця.
До цього треба додати активну громадянську позицію Поета, що опиралася на загальнолюдські цінності, наріжним каменем яких є високе ставлення до людської особистості.
Третій — політичний вимір націєтворення. Створене митцем надактуальне в сучасному українськодержавному просторі. Визначальні чинники творчого Ego Василя Стуса — збереження власних політичних устремлінь і прагнень та консолідація самосвідомості українського народу через національну самість. У вже згадуваній поезії “Як добре те, що смерті не боюсь я…” переконливо звучать рядки: “Хай прийдуть в гості Леся Українка, Франко, Шевченко і Сковорода. / Та вже! Мовчи! Заблуканий у пущі, / уже не ремствуй, позирай у глиб, / у суще, що розпукнеться в грядуще / і ружею заквітне коло шиб”, у яких сконденсовано відбито високу політичну місію творчості геніальних постатей Григорія Сковороди, Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка, котрі є знаковими для українськості, її викінченого формування, для збереження високої внутрішнім духом з політичними помислами української нації як політично довершеної. Попри відсутність власного державницького утворення і розірваність між різними імперіями, українці зберегли свою політичну волю до єдності, цілісності й цілості. Як ніколи, творчі візії Василя Стуса політично актуальні, оскільки на кілька десятиліть випередили порух декомунізації. Адже сучасна мапа Держави не просто в динаміці відбиває відродження, здавалося б, уже навіки втрачених власних назв, постання нових з акумуляцією в них внутрішнього патріотично насиченого начала, а й окреслюють те силове поле, яке народ наповнює власними орієнтирами, актуалізує знаки долі й майбуття. Від початкового поетового декларування самодостатності України на світовій мапі “Ти вже не згинеш, ти, двожилава земля, рабована віками, і не скарать тебе душителям сибірами і соловками…” (1963 р.) до чіткого усвідомлення необхідності захисту рідної Вітчизни, щоденного відстоювання права рідного народу на реалізацію політичної волі, акумулювання Національної ідеї у власній Державі.
Четвертий виклик — освітньопросторовий. Статусне навантаження імені Василя Стуса в назві Донецького національного університету охоплює також і освітньопросторовий вимір. ДонНУ особливий університет і за динамікою розбудови, і за становленням у нових умовах. Насамперед це потужний регіонотвірний виш, що формує власний простір із наголошенням тих освітніх цінностей і компетентностей, що є найбільш важливими, — креативність, науковий пошук, самодостатність та ін. Створення ДонНУ було одним із етапних моментів формування потужного культурного, промислового й освітньонаукового регіону. Тому й були задіяні сили різних рівнів, щоб ще у 2008—2009 роках університет не завершив свого українськодержавницького статусу, що посилило б націєтвірний потенціал вишу, спонукало до гуртування державницьких сил. У нових умовах, у новому просторовоментальному середовищі ДонНУ вдалося зберегти високі освітні орієнтири, самість, уміння концентрувати навколо себе творчі сили для вирішення надскладних завдань. Для Василя Стуса освіта була однією з найвищих цінностей творчої особистості. Тому і в цьому розрізі присвоєння його імені університету є на часі, відбиває високий статус освітнього центру.
П’ятий виклик сьогодення — науковокультурний. Василь Стус мав великий науковотворчий потенціал, який грубо перервали, силоміць відкинули на маргінеси культурноосвітнього і науковомистецького життя. Не вдалося ані тодішній владі це зробити, не вийде це реалізувати і тим, хто сьогодні настирливо іменує себе Донецьким національним університетом там — за лінією фронту, тримаючись на танках, градах, акаціях, тюльпанах незаконних озброєних формувань. Його творчість сьогодні — це неозоре поле для наукових студіювань філологів, істориків, політологів, перекладознавців та багатьох інших. Творчість Василя Стуса в культурному полі України особлива, тому що вбирає в себе високі цінності Донеччини з довершеними подільськими орієнтирами. На часі створення науководослідної інституції Василя Стуса з відповідними амбітними завданнями перед нею.
І ще одне… Усі людські особистості можуть бути екстравертами або ж інтровертами. Василь Стус поєднує у собі обидві заявлені характерологічні риси однаковою мірою. Домислюючи, можна впевнено сказати, що й Донецький національний університет є екстра та інтровертним, тому що, творячи у своїх стінах, він завжди відкритий і спрямований у довкілля. Не просто помічаючи його, а постійно формуючи навколо себе активне середовище. Приїхавши на Вінниччину без матеріальної бази, без обладнання, врештірешт без бібліотечного фонду, зумів за короткий час заявити про себе на повну силу, створити відповідне науководослідницьке, освітньокультурне та інші силові поля.
Сьогодні і легко, і складно говорити про присвоєння імені Василя Стуса університету. Легко, бо від самого початку автор цих рядків підтримував цю ідею. Складно, бо я свідомий того, що присвоєння імені Василя Стуса постає не одномоментною акцією, це постійне нагадування про необхідність дотримування в діяльності університету загалом і кожного зокрема тих ідеалів, цінностей, поривів, які були визначальними для Майстра. Складно й тому, що позитивним вирішенням цього питання університет пошановує всіх тих, хто щиро і чесно спокутував цю ідею, робив багато для її втілення. Складно й тому, що в сучасному просторі присвоєння імені Василя Стуса знаменує високий День збереження тяглості традиції, волі усіх тих, хто прагне зберегти горде ім’я нескореного Донецького національного університету з посиленням його самовираження через присвоєння імені Василя Стуса — випускника університету, Митця світового рівня, Борця за високі державні ідеали, Поборника прав людської особистості.
