До Малишка

На поетичну славу знижка,

Відкриті всім її врата…

А я молюся за Малишка,

Що мав божественні уста.

Колінкував перед престолом

Тирана, знаючи свій гріх,

Та Україну серцем голим

Хистив і боронив, як міг.

Сьогодні легко, пане-брате,

Клясти зруйновану тюрму,

Але тоді, як каземати

На горло ставили йому,

І він лежав, як у бетоні,

У застигаючій олжі,

Тоді в півслові й напівтоні

Був спас для вільної душі!

Ні, не була це рабська згода,

Що любить ницість кабали.

Ми, як нащадки Валенрода,

В гнівбі до ворога росли,

Чекали часу… Боже милий,

Не заглуши святу сурму,

На Україну із могили

Дай сили глянути йому,

Возрадуй серце неледаче,

Вгорни стражденника в тепло,

Бо тяжко знати, що він плаче

В труні над горем, що пройшло.

Пройшло? Та ні, Москва війною

На Україну суне знов.

Андрію, брате мій, зі мною

Побудь, почуй, як стогне кров,

Конаючи в степах Донбасу,

Козацька кров твоїх дітей.

Прийди, допоможи Тарасу,

Прийди з вогнем, як Прометей!

 

2002–2016 рр.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment