На поетичну славу знижка,
Відкриті всім її врата…
А я молюся за Малишка,
Що мав божественні уста.
Колінкував перед престолом
Тирана, знаючи свій гріх,
Та Україну серцем голим
Хистив і боронив, як міг.
Сьогодні легко, пане-брате,
Клясти зруйновану тюрму,
Але тоді, як каземати
На горло ставили йому,
І він лежав, як у бетоні,
У застигаючій олжі,
Тоді в півслові й напівтоні
Був спас для вільної душі!
Ні, не була це рабська згода,
Що любить ницість кабали.
Ми, як нащадки Валенрода,
В гнівбі до ворога росли,
Чекали часу… Боже милий,
Не заглуши святу сурму,
На Україну із могили
Дай сили глянути йому,
Возрадуй серце неледаче,
Вгорни стражденника в тепло,
Бо тяжко знати, що він плаче
В труні над горем, що пройшло.
Пройшло? Та ні, Москва війною
На Україну суне знов.
Андрію, брате мій, зі мною
Побудь, почуй, як стогне кров,
Конаючи в степах Донбасу,
Козацька кров твоїх дітей.
Прийди, допоможи Тарасу,
Прийди з вогнем, як Прометей!
2002–2016 рр.
