Лідія ВІЦЕНЯ,
Полтава
Центр природного землеробства міжнародного масштабу
Село Михайлики Шишацького району на Полтавщині, ПП “Агроекологія” — цей казковий куточок Полтавщини відомий у цілому світі, як і засновник підприємства, Герой України, Герой Соціалістичної Праці, почесний академік НААН України, почесний професор Полтавської державної аграрної академії Семен Свиридонович Антонець. Одним із тисяч свідчень про це є, зокрема, розповідь решетилівця, доктора економічних наук із Санкт-Петербурга Анатолія Асаула: “…знайомлячись із економічним розвитком Нової Зеландії, я пережив надзвичайне почуття гордості за свого земляка, коли в Асоціації чистого землеробства почув прізвище “Антонець”. Виявляється, там, на іншому кінці планети, спеціалісти-аграрії не тільки знайомі з його технологіями виробництва чистої продукції, а й використовують його модель природного відтворення родючості ґрунту… Низький уклін Великому Громадянину Світу Семенові Свиридоновичу Антонцю”.
Група народних депутатів України у зверненні до Президента Петра Порошенка, яке надруковане у книжці “Дбаючи про землю: думка, дія, турбота” (видавництво “Зерно”, Київ, 2014), наголошує, що ПП “Агроекологія” має унікальні надбання у виробництві органічної продукції: “Це господарство нині — перлина світового інноваційного досвіду: вже близько 40 років на 8 тисячах гектарів тут використовуються технології органічного землеробства. Його суть — у максимальному врахуванні в аграрному виробництві можливостей живої природи, а тому в господарстві вже давно відмовилися від плуга, а також хімічних засобів захисту, мінеральних добрив та ГМО. У результаті суттєво скорочено затрати на виробництво, оздоровлено навколишнє середовище, збагачуються гумусом ґрунти, а споживач має чудові за смаком та якістю продукти харчування. За ці роки в ПП “Агроекологія” побувало близько 30 тисяч фахівців із усього світу, господарство стало центром природного землеробства міжнародного масштабу”. Їхня розповідь про “Агроекологію” та її засновника зводиться до пропозиції “дати конкретні доручення відповідним структурам і відомствам щодо підготовки окремого Указу Президента, в якому передбачити особливий статус цього агропідприємства з його чітко визначеним профілем діяльності — природне землеробство й виробництво органічної продукції і сировини, та щодо створення на базі підприємства Національного центру природного землеробства”.
Давно вже йдеться про створення тут національного заповідника, тож ми скористалися нагодою поцікавитися, як вирішується це питання, що нового нині в “Агроекології”. Замість того, щоб відповідати, Семен Свиридонович пропонує тривалу поїздку по господарству. Найголовніше враження від нашої подорожі: вона яскраво уявлялася мені мандрівкою довкола світу, адже постійно звучали назви різних держав і незвичні імена видатних аграріїв, які неодноразово побували тут, вивчаючи досвід господарювання Семена Антонця, і чий досвід так само допомагає йому в постійних творчих пошуках, у втіленні найновіших і найсміливіших досягнень далеких колег. І усвідомлюєш, що їхні турботи — не про окреме поле чи село, чи навіть державу в якомусь із куточків світу, вони прагнуть зберегти нашу Землю. І вони знають, як це зробити. Десь далеко за морями й горами комусь усе дається легко, а Семен Свиридонович мусив боротися за кожен свій крок до мети, і, навіть втіливши найголовніші задуми, все одно й далі мусить боротися за збереження досягнутого, відповідаючи на нові виклики часу.
Експрес-уроки на колесах
ПП “Агроекологія” — найбільше в Україні підприємство, де господарювання ведеться винятково за технологіями органічного виробництва, і зарубіжні делегації дивуються, як багато земель має одне підприємство для органічного господарювання! З цього й починаю нашу розмову, але відповідь Семена Свиридоновича несподівана:
— Оце п’ятдесятигектарне поле, тут ячмінь, пшеничка… А ото чорніє земля — то виділений пай.
Чому ж він посеред поля? Виявляється, люди почали забирати свої паї в “Агроекології” за тією схемою, як вона позначена була свого часу на мапі господарства. Те чорне полотно — наче свіжа, щойно запечена рана на живому тілі зеленого лану. Таких уже кілька.
— І куди це веде? Земля ж оздоровлена, людоньки! А той дядько, що її забрав, передасть своє поле якомусь фермеру, і воно переходитиме з рук у руки, й нічого живого там не залишиться, — з болем розповідає хлібороб.
Далі — стогектарне поле люцерни, за ним — поле пшениці, яка набирається сили. Позаторік тут ріс соняшник, розповідає детально Семен Свиридонович своїй молодій колезі, яка працює в господарстві віднедавна й подорожує з нами, заступнику генерального директора з тваринництва Оксані Прокопенко. Соняшничиння тут перезимувало, вологу зберегло, навесні засіріло, просохло, по ньому пробіг трактор із важкими котками, збив його, подробив. Потім земля мала відпочити, але відпочити, як казав Докучаєв, у травах, бажано багаторічних. Тож навесні по соняшничинню посіяли вику, змішану з гречкою. Зелену масу приробили, змішали з землею дисковою бороною на сидерат для підживлення ґрунту. Але гречка вже тоді, у червні, виросла по пояс, мала частково стигле насіння — цього було досить, щоб у липні воно знову дало сходи. Наприкінці місяця траву з квітучою гречкою знову приробили, і в серпні вона зійшла, зелену масу так само використали на підживлення. У липні, серпні й вересні дощу не було, тож озимину сіяли в сухий, хоч і поживний, ґрунт. Та пшениця, що зійшла восени, встигла взяти поживу й зараз зеленіє. А та, що зійшла вже під снігом, — ще жовта, але набирається сили. Невдовзі все поле стане зеленим…
Наступне поле люцерни вже готове для косовиці на корм худобі, на сінаж. Поле з гречкою повертає Семена Свиридоновича до так само важливої у його щоденних турботах теми — про виробництво натуральної, екологічно безпечної продукції. Гречка справді дуже корисна, як запевняють лікарі й дієтологи, але тільки та, наголошує він, що виросла на чистій землі, без застосування хімікатів, інакше вся “хімія” буде в зерні.
Ще одне величезне поле в нас по дорозі — із кагатами гною, що дозріває, — там абсолютний порядок. То так само безцінна пожива для землі — органічне добриво, яке забезпечує підвищення родючості ґрунту й високу врожайність культур. А на поля тут щороку вивозять 70 тисяч тонн гною.
У Ставковому, як і в Михайликах та Куйбишевому, — жодної покинутої хати, і жодна не продається. Для людей створено всі умови для життя і праці на рідній землі. Приїздять сюди позмінно на роботу й з інших куточків держави, зокрема із Західної України. Хтось залишається тут назавжди — одружуються… Відновлено, відбудовано ферми, дитячі садки, майстерні, машинно-тракторний парк, магазини, кав’ярні в селах, дві церкви збудовано. Ось тільки дороги!.. “Хто й коли їх відремонтує?”, — риторично запитує Семен Свиридонович.
У гармонії людини й природи
Минулої зими в Академії екологічних наук України готували нараду за участю директора департаменту з профільного Міністерства, де мали розглядати питання про “Агроекологію”, адже стільки років уже за всіх президентів і урядів йшлося про те, що це господарство має одержати статус національного заповідника, щоб зберегти його для нащадків, для України як унікальне надбання. Потім Семенові Свиридоновичу Антонцю повідомили, що до них приїде група, яка розроблятиме необхідну документацію для надання цього статусу. Та минуло означене для наради “завтра”, минув іще якийсь час, і — жодних повідомлень зі столиці. Семен Свиридонович уже нічому не дивується й не вірить у якісь зміни, тож і сам не цікавився, чи відбулася та нарада. Лише згодом один із її учасників обережно, щоб не образити, розповів йому, що нарада була, і той директор департаменту прийшов, послухав розповідь про “Агроекологію” і… не повірив. Мовляв, що ви тут розказуєте, такого просто не може бути! Сказав і пішов.
Це — повертаючись до теми щодо неймовірних відкриттів, які чекають гостей з усього світу в “Агроекології”, насамперед науковців і практиків із зарубіжжя. Тому ім’я Героя України Семена Свиридоновича Антонця занесене до реєстру найвідоміших європейців. Звісно, він співпрацює і з вітчизняними науковцями. ПП “Агроекологія” є асоційованим членом Національної академії аграрних наук України, чимало розроблених у господарстві ноу-хау захищено патентами. Може, колись пощастить підприємству і на посадовців — директорів департаментів, які зуміють повірити в його дива й осягти те, що втілено в реальному житті видатним хліборобом, що має стати набутком усієї України. “Він сягнув того, про що людство лиш мріє, за що змагалися тисячі мудреців і філософів світу, — гармонії людини і природи — земля, виплекана його руками, дала її”, — так оцінив здобутки хлібороба-творця головний редактор журналу “Зерно” Юрій Гончаренко. Семен Антонець став учнем самої природи, услід за видатними науковцями Василем Докучаєвим і Володимиром Вернадським. Останній саме тут сто років тому почав роботу над своїм вченням про живу речовину. Діяльність ґрунтознавця Докучаєва також пов’язана з Полтавщиною.
В “Агроекології” працює європейського рівня за оснащенням Центр органічного землеробства. У жовтні минулого року Семен Антонець очолив відновлене Полтавське товариство сільського господарства, що “прописане” у Центрі. Його девіз: “Здорова земля — здорова нація!” Кандидат економічних наук, старший співробітник Інституту аграрної економіки НААН Ольга Коваленко зазначає, що “на базі такого Центру можна проводити й академічну, й освітню, і практичну роботу”. І вона вже розпочата. “Але С. С. Антонця не наздогнати, — наголошує науковець. — Його рекорд недосяжний. Він щиро хоче поділитися надбанням з людством — надбанням гармонійного землеробства”.
Наше авто заїздить на одну з ферм — МТФ №4 у Куйбишевому. Оксана Прокопенко розповідає, що господарство вже має статус племінного заводу української червоно-рябої молочної породи, де розводять абердин-ангуську породу м’ясного напрямку, а невдовзі стане племзаводом із розведення червоних голштинів. З органічного молока класу екстра з “Агроекології” виготовляють продукти дитячого харчування.
Це все — світовий рівень господарювання, що дає змогу людині споживати органічну продукцію.
Приклад Зеппа Хольцера і принца Вельського
“Накопичення й раціональне використання талих і дощових вод, волога, волога і ще раз волога лежить в основі органічного землеробства”, — наголошує Семен Свиридонович. Їдемо повз ставочок у вибалку, і наш гід уже веде мову про те, як наповнюються водою океани, а нам та вода ще потрібніша: її треба тут, у себе, залишати, в океанах її й так достатньо. Як цього досягти? Чергова дивина для журналістів (і непосвячених у святая святих обраної справи директорів департаментів). Правду кажучи, нічого не знаю про досвід австрійського фермера Зеппа Хольцера. Пізніше знайшла розповіді про нього в Інтернеті. Хольцер, успадкувавши від батьків гірську ферму, досяг успіхів лише завдяки екологічному господарюванню, “яке враховувало взаємини рослин, комах, птахів, тварин, облаштування ділянки, створення сприятливого мікроклімату. Такий метод землекористування називається пермакультурою — гармонійним поєднанням різноманіття живої й неживої природи на одній ділянці, як задумано самою Природою. Це створення такого простору, де всі стихії Землі й земні творіння гармонують один з одним, виконуючи початкові функції, і Людині в ньому залишається тільки насолоджуватися красою природи, яка дарує їжу, воду, повітря, задоволення й щастя”.
А в цій балці, де висихає ставочок, можна зробити заповідник із продуктивним парком, подібним до створеного Хольцером, упевнений Семен Свиридонович. І вже він розповідає про принца Вельського, який 25 років займається органічним землеробством — і усе те, що він робить, можна застосовувати і в Україні. І треба, адже головне, на чому завжди наголошує хлібороб-новатор, — пам’ятати про людину:
— Поставте на перше місце людину — тоді у нас буде й органічне землеробство, й процвітаюча здорова держава.
Що тривожить аграрія
Доїжджаємо до Михайликівського храму Симеона Богоприїмця, що збудований за індивідуальним проектом, з унікальним мармуровим іконостасом. Заходиш туди, а над головою — небо. Як справжнє. Все тут, в “Агроекології”, унікальне. І, прощаючись, зізнаюся Семенові Свиридоновичу, що вже маю назву майбутньої публікації, бо залишається те саме, як і на початку поїздки, враження мандрівки довкола світу з відомим творцем-хліборобом. А з читачами хочеться поділитися відчуттям, що Семен Антонець є одним із тих небагатьох наших сучасників, кого реально можна віднести до когорти видатних діячів, якого є всі підстави називати Громадянином Світу, як це вже зробив решетилівець із Санкт-Петербурга Анатолій Асаул.
Семен Свиридонович давно звик до подібних означень, до численних проголошених од на його честь. Він може усміхнутися, слухаючи компліменти, але в серці його буде спокій лише тоді, коли знатиме, що його здобутки стали національним надбанням, а його справа матиме послідовників і служитиме рідній Україні. Про це чітко й далекоглядно кілька років тому сказав доктор сільськогосподарських наук, професор Національного наукового центру “Інститут землеробства НААН” Анатолій Малієнко: “…Унікальна модель Семена Свиридоновича Антонця стосовно того, яким чином слід освоювати власну землю, неоціненна. Її слід не лише зберігати, а й поширювати. Аграрій зробив усе можливе, і його совість перед людьми і Богом чиста… Насамперед слід зберегти “першоджерело” — господарство “Агроекологія”. Ця проблема, безумовно, тривожить аграрія. Він задумується, що у селі можуть з’явитися спритні ділки і настирно виманюватимуть у власників їхні паї. Коли вони зберуть певну частину ділянок, розкиданих по площі землеволодінь, то заблокують господарську діяльність підприємства. А далі до болю знайомий сценарій: знищення тваринництва, 2—3 ринкові культури, безробіття, занепад села і ландшафту. На жаль, це не фантастика”. Як свідчить сьогодення, це вже справді не фантастика. “Тому заходи зі збереження цієї заповідної території мають бути непересічними і ефективними. Це важко, адже, як кажуть, дуже потужну “міну” підкладено було під сільськогосподарську галузь 20 років тому. Дивно, “мінери” чомусь ходять у почестях, і нікого совість не мучить”, — пише професор.
Ще не пізно уникнути названого ним “до болю знайомого сценарію”. Але чергова “міна” закладена, і вже почався відлік часу, який відведено нам на “розмінування”…
