Данило Книшук, скульптор з Івано-Франківська, який мешкає в Києві, завершив півторарічну роботу над пам’ятником Тарасові Шевченку та Героям Небесної Сотні у селищі Обертин Тлумацького району Івано-Франківської області. Про історію появи цієї скульптурної групи розповідає автор монумента.
— Як Ви стали автором такого величного проекту?
— Коли я почув про Обертин і обертинців, котрі в цей нелегкий час вирішили увіковічнити на своїй Батьківщині сучасних героїв і нашого генія, в моїй пам’яті ожили спогади дитинства. Адже через це селище я проїжджав до своєї бабусі, яка проживала у с.Тишківці Городенківського району, і неодноразово зупинявся там.
У конкурсі проектів на найкращий пам’ятник Т. Г. Шевченку і Небесній Сотні в Обертині взяли участь три скульптори: лауреат Шевченківської премії Василь Вільшук, викладач Прикарпатського університету ім. Василя Стефаника Богдан Гладкий та я. Обертинці, а саме школярі, схвалили мій проект, бо запропонував їм молодого Шевченка, як вони й хотіли.
— З чого почалася робота над монументом?
— Початок був 5 грудня 2014 року. Коли я взявся за роботу, мені здалося, що Тарас дивився на мене зі своїх ранніх автопортретів 1840—1845 рр. просто в душу, що він є в нашому середовищі, з нами… Шевченко був наділений геніальним даром відчувати народ, його страждання, поневіряння та визвольну боротьбу проти поневолювачів та тих, хто зловживав людяністю, щирістю, довірою народу.
Коли я побачив блок уже в Обертині, то ще не усвідомлював, який великий шлях нам доведеться пройти, щоб вивільнити з нього Шевченка. Монумент вирубаний із цiльної брили свiтло-сiрого гранiту вагою понад 45 тонн, 4,5 метри заввишки.
Замовники запропонували, щоб прототипом героїв були образи прикарпатців — героїв Небесної Сотні та героя АТО Михайла Погорєлова, уродженця Обертина, який загинув в Іловайську. Над героями обертинці побажали бачити скульптурне зображення Пречистої Діви Марії з Фатіми, оскільки на Майдані багато хто молився до того образу. Побажання представників громади вдалося втілити.
— Які були труднощі?
— Ми працювали до ночі. Робота виснажувала, але ми були захоплені наснагою настільки, що тільки ввечері помічали збиті об камінь руки.
Був і один казус. Це сталося навесні, роботи тривали третій місяць. Якось під час мого відрядження в Київ, команда, яка залишилася працювати в Обертині, мала завдання знімати великі куски каменю. І ось прислали мені фотографію із зображенням. Виявляється, було знято завеликий пласт каменю! І це в дуже важливому для долі пам’ятника місці! Уявляєте, що я тоді пережив? Адже ми так довго обирали камінь, чекали, коли приїде, уже довго обробляли, не кажучи про те, скільки він коштує і таке інше…
Я вирішив вписувати фігуру в блок, який залишався з запасом, зміщуючи … вглиб на 15 см та вбік на 10 см з невеличким нахилом. Таким чином вдалося обійти пошкодження, та були втрачені місяці роботи… Дякую Богу й за це, адже тепер ми знаємо: потрібно чути, що говорить камінь.
— Яку мету Ви ставили перед собою, творячи образ молодого Тараса та борців за Україну?
— Я бажав, щоб дорослим і дітям було по-домашньому затишно поруч із монументом, щоб це стало улюбленим місцем для дітей і молоді, і було відчуття єдності та гармонії з середовищем.
Тому більшу частину поверхні я вирішив опрацювати вручну, без наслідків механічної обробки. Хочу зауважити, що в дощову погоду цільність сприйняття монумента не руйнується, і духовна велич теж.
У граніті проявляються і чотириметрова постать молодого Шевченка з рукописами в руках, і герої Небесної Сотні, козак, князі і райський куточок (садок вишневий, Дніпро, кручі). Монумент зроблено, щоб зручно споглядати дітям і дорослим із різних сторін і віддалей. Форма човна, на якій стоять фігури, символізує рух у майбутнє та додає смисловий динамізм, рух у статиці. Ідея перейнята національним патріотичним духом і сакральністю.
— Ви не зреалізували б свій проект, якби не підтримка Ваших друзів-скульпторів і, звісно, обертинців…
— Дякую скульпторам і модельникам: Олександру Паршину, Климу Разіну, Роману Абрамову, Михайлу Івановичу Книшуку, Павлу Чубюку. Дякую місцевим каменярам: Іванові Чеховичу, Богдану Яворському, Василю Микитюку, Володимиру Кучмяку, Віталію Кобилянському.
Вдячний за сприяння та підтримку обертинцям: Богдану Миколайовичу Станіславському, Михайлу Петровичу Гринишину, Володимиру Франковичу Стефанівському, Лесі Володимирівні Ткачук, Юліану Франковичу Стефанівському, Віктору Бронеславовичу Хомуту, Юлії Франківні Боєчко, Роману Антоновичу Яцику, Світлані Олексіївні Яцик, Михайлу Антоновичу Юрчаку, Валентині Василівні Юрчак, Миколі Антоновичу Яворському, Володимиру Йосиповичу Дурді, Болеславу Петровичу Хрустівському, Михайлу Миколайовичу Стефуняку, Віталію Тимчуку та їх родинам.
Дякую працівникам школи, бібліотеки, ресторану “Замок Злати” та всім, хто створював сприятливу атмосферу для роботи над монументом.
Пам’ятник Тарасу Шевченку та Небесній Сотні в Обертині відкрито в день Святої Трійці. Дякую Богові, що дозволив мені виконати цю велику місію.
Спілкувалася Юлія БОЄЧКО,
м. Івано-Франківськ
