Постать, без якої наша історія неможлива

У Києві відкрилася виставка до 125-річчя з дня народження засновника ОУН

Георгій ЛУК’ЯНЧУК

У Національному музеї історії України відкрилася виставка до 125-річчя з дня народження Євгена Коновальця — засновника Організації українських націоналістів, одного з визначних борців за незалежність України.

На виставці представлені особисті речі Євгена Коновальця та його посмертна маска. Інформаційні стенди знайомлять із біографією оунівця. Участь у відкритті виставки взяли віце-прем’єр-міністр України Павло Розенко, голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович, генеральний директор Національного музею історії України Тетяна Сосновська, завідувач відділу “Музей української революції 1917—1921 років” НМІУ Олександр Кучерук. Виставка організована за участю Міністерства культури України, Національного музею історії України, Музею української революції 1917—1921 рр., Фундації ім. Олега Ольжича, Українського інституту національної пам’яті.

Євген Коновалець — одна з найвидатніших постатей української історії ХХ ст., творець і командир найбоєздатнішої військової частини Армії УНР — корпусу Січових Стрільців, засновник і очільник Української військової організації (УВО) та голова Організації українських націоналістів (ОУН). Є. Коновалець народився 14 червня 1891 р. у Зашкові біля Львова. 1914 року був мобілізований офіцером до австро-угорської армії. У боях на горі Маківці у червні 1915 р. потрапив до російського полону. Після початку революції 1917 р. Є. Коновалець долучився до створення українських військових сил — формації Січових Стрільців, основу яких склали галичани та буковинці. Після поразки Української революції 1917—1921 рр. Є. Коновалець із колишніх офіцерів Армії УНР та Української Галицької Армії на західноукраїнських землях, що перебували у складі Польщі, сформував підпільну Українську військову організацію (УВО), яка мала на меті продовження боротьби з окупантами. 1929 року він став одним із засновників та очолив Організацію українських націоналістів (ОУН). Не маючи змоги нейтралізувати небезпечного опонента, Кремль руками свого агента Павла Судоплатова знищив Євгена Коновальця в Роттердамі 23 травня 1938 р. Цю дату спочатку в діаспорі, а з відновленням Незалежності і в Україні громадськість відзначає щорічно як свято Героїв.

“Євген Коновалець — це символ незламності українського духу. У непрості для Української Народної Республіки часи він не опустив рук і продовжував боротися, активно працював на майбутнє нашої держави. Незламного борця знищили фізично. Як стало відомо, операцією з ліквідації Коновальця у ручному режимі керували Сталін і Петровський”, — сказав Павло Розенко на відкритті виставки. Віце-прем’єр-міністр зауважив, що Євген Коновалець жив у буремні часи початку XX століття, коли Україна проходила шлях революційних подій і трансформацій, і не зовсім доречно пов’язувати ситуацію, в якій опинилася Україна два роки тому, коли розпочалася російська військова агресія, із періодом Української революції 1917—1921 років. Віце-прем’єр-міністр подякував Українському інституту національної пам’яті та Національному музею історії України за організацію виставки.

Перед присутніми виступив голова Інституту національної пам’яті, кандидат історичних наук Володимир В’ятрович: “Історики, соціологи, політологи вже давно сперечаються про те, що має визначальний вплив на історію — особистості, інституції чи ідеології. Цим суперечкам не видно кінця. Однак є низка особистостей, без яких неможливо уявити історію світу саме такою, якою її знаємо: Олександр Македонський, Цезар, Чингізхан, Наполеон. І навіть у минулому ХХ столітті, у час розвинених інституцій та ідеологій, які ставили жорсткі умови політичним діячам, не обійшлося без особистостей, які ламали усталені норми та перетворювали інституції на інструменти реалізації власних задумів і амбіцій. Саме завдяки таким особистостям відбувалися революції, розвалювалися імперії, поставали нові держави. Оскільки головним засобом реалізації революційних перетворень у цей час була збройна боротьба, то серед цих особистостей найбільше політиків, які стали військовими, або військових, які стали політиками. Вони організовували армію для здобуття влади, а згодом будували державу для її реалізації. Юзеф Пілсудський, Карл Густав Маннергейм, Майкл Коллінз — без цих фігур просто неможливо говорити про польську, фінську чи ірландську історію минулого століття, без них, напевно, неможливо було б говорити про відродження державності Польщі, Фінляндії та Ірландії. Українську історію ХХ століття важко уявити без Євгена Коновальця. На жаль, він не дочекався створення незалежної держави і не зумів виявити себе в ній як державний діяч. Проте його роль у розвитку визвольного руху, який через понад півстоліття після його смерті все ж досяг своєї мети, була визначальною. Спершу Євген Коновалець був одним із багатьох молодих українців, які ще до Першої світової долучилися до українського національного руху. Він був активістом громадських організацій і політичної партії, вояком і полоненим під час цієї війни. Українська революція дала йому можливість стати особливим, цією можливістю він скористався повною мірою. Він сформував армію, незважаючи на поширені на той момент в українському політикумі уявлення про її непотрібність. Наводив сувору військову дисципліну, хоч анархія у військах посилювалася. Є. Коновалець та Січові Стрільці були вирішальними чинниками в критичних ситуаціях чи то під час січневого більшовицького заколоту в Києві 1918-го, чи в бою під Мотовилівкою. Попри свій великий авторитет, він не намагався скористатися ним у політичній боротьбі. Євген Коновалець на той момент — не політик, він військовий, здатний чітко і професійно виконувати накази, зі зброєю в руках служити справі визволення України. На жаль, таких серед тодішньої української еліти було небагато, для більшості чвари й міжусобиці відсували на задній план головне завдання — боротьбу за незалежність. Тому це завдання не виконали. Поразка визвольного руху 1921 року для багатьох українських політиків стала шоком, який вони так і не подолали. Вони швидко перетворилися на еміграційних політиків, відірваних від українських реалій і залежних від іноземної підтримки. Для Коновальця поразка була поштовхом до “унезалежнення” й перетворення на самодостатнього політика. У 30 років він очолив підпільну Українську Військову Організацію, яка під гаслом “війна не закінчилася” продовжила боротьбу. Поява УВО засвідчила, що український визвольний рух вийшов на новий етап свого розвитку, подолав кризу поразки. Імовірність того, що без активної діяльності Євгена Коновальця український визвольний рух і далі живився б спогадами про героїчне минуле та був би нездатним відповідати на виклики сучасності, дуже висока. Адже політична еліта, яка мобілізувала й повела за собою українців, завела їх у нікуди, змарнувавши найбільш придатний для успіху момент. Уперше за кілька століть українці отримали шанс на реалізацію своїх державних амбіцій і втратили його, попри те, що їхні сусіди і брати по поневоленню (поляки, фіни, чехи, народи Прибалтики та інші) реалізували його сповна. Зібрати сили визвольного руху для продовження боротьби, окреслити йому нові цілі та новий формат стало завданням тих, хто відважився перехопити ініціативу в його керівництві. І зробити це в умовах цілковитого розчарування суспільства та відсутності нескомпрометованих провідників. Євген Коновалець упорався з цим завданням.

У 38 років його авторитет і вміла організаційна робота були запорукою створення ОУН. Започаткована 1929 року ОУН, яка об’єднала галичан і наддніпрянців — найуспішніший політичний проект українців ХХ століття, який кардинально змінив нашу історію. Тому вбивство Є. Коновальця 1938 року стало болючою втратою для визвольного руху, але воно вже не змінило перебігу цієї історії. Є. Коновалець блискуче виконав свою місію — боротьба в підпільних формах не лише забезпечила збереження українського визвольного руху, а й стала основою для його переростання у масштабне повстанське змагання в роки Другої світової війни. Молоді Р. Шухевич, С. Бандера та інші, які пройшли через УВО в 1920-ті роки, невдовзі стали справжніми лідерами визвольного руху, підняли його на новий рівень. Тож засади, які заклав Є. Коновалець на початку 1920-х, були основою розвитку українського визвольного руху впродовж понад тридцяти років. Тобто у час активної діяльності першого в українській історії покоління професійних революціонерів. І навіть коли наприкінці 1950-х етап збройної підпільної боротьби, що його започаткував Є. Коновалець, вичерпався, це не поставило крапку в історії визвольного руху — він набув інших форм (спершу інтелектуального руху опору 1950—1980-х

років, згодом — масового національно-демократичного руху кінця 1980-х — початку 1990-х). Адже на той момент уже був історичний прецедент переформатування руху до нових умов, прецедент Є. Коновальця. Не варто його забувати й сьогодні, коли перед нами знову схожі виклики: чергова поразка, скомпрометована еліта, розчароване суспільство. Тому українці повинні знати про Євгена Коновальця не менше, ніж поляки — про Пілсудського, фіни — про Маннергейма чи ірландці — про Коллінза”.

 

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment