Демографія України та україноцентризм у державній політиці

Любомир ПИРІГ,

акад. НАМН України,

чл.-коресп. НАНУ

Думаю, що не тільки для мене, а й інших читачів “СП” була несподіваною публікація (ч. 23 за 2016 р.) під назвою “Через демографічні загрози Україна може зникнути”. Адже звикли, що, судячи з переконливих, підтверджених фактами, подіями та їх аналізом статей у цій газеті, “Україна може зникнути” із втратою української мови. Так, небезпечні обидві причини. І редколегія “СП” вчинила справедливо, показавши, що не тільки нехтування рідною мовою, яке є ознакою надщербленого духовного здоров’я, а й недолугість фізичного здоров’я є не меншою небезпекою для нашої державності. Якщо нас буде мало, якщо ми втратимо фізичну активність (здоров’я!), яка переважно призводить і до духовного занепаду, хто боротиметься за мову, хто охоронятиме наші кордони та прокладатиме шлях до Європи?

У згаданій публікації представлено виступи учасників прес-конференції, присвяченої демографічній ситуації в Україні. Голова ВУТ “Просвіта”

П. Мовчан навів деякі цифри демографічних показників сучасної України. Їх можна значно збільшити, ці цифри часто подають у засобах масової інформації, вони доступні.

Павло Мовчан вказав, що за 25 років населення України зменшилося майже на 10 млн, зі зменшенням народжуваності населення старіє, і на тлі високого показника смертності, вдвічі більшого, ніж у країнах ЄС, особливо висока смертність чоловіків працездатного віку.

Додамо, що сьогодні на одну сім’ю припадає в середньому 1,3 дитини. Щоб чисельність людності в державі не зменшувалася, потрібно 2—3 дитини на сім’ю. Народжуваність падає через неповноцінне матеріальне забезпечення молодих сімей, а також нестабільність шлюбних зв’язків. За даними Держслужби статистики, 2015 року було зареєстровано 278 тис. шлюбів і понад 168 тис. розлучень (розпад 6 із 10 шлюбів). Найпоширеніша причина — відчуження в стосунках (25 %), а в близько 20 % випадків — зловживання алкоголем. Україна за цим показником займає серед країн Європи одне з перших місць.

Часто в ЗМІ порушують питання гендерної політики. Як депутат Верховної Ради 1-го скликання, можу сказати, що в сучасній Верховній Раді депутатів жіночої статі значно більше, ніж у 1990—1994 рр. Отже, в суспільно-політичному житті шлях для жінок звільнився. Але буденно-побутові обставини життя для жіночого загалу, порівняно з чоловіками, гірші. Встановлено, що їхня праця займає більше часу й менше оплачувана. А ще — побутово-сімейні обставини та материнські обов’язки (догляд, виховання дітей), що вже має безпосередній стосунок до демографії.

Такі демографічні показники, як тривалість життя, смертність, мають безпосередній стосунок до державної системи охорони здоров’я, медичної допомоги, її доступності. Вважають, що значущість медичної допомоги для досягнення оптимальності демографічних показників не перевищує 10—12 %. Це за обставин, коли в державі належного рівня охорона здоров’я та передбачені напрямки демографічної політики. Щодо демографічної політики, то в Україні, на жаль, це питання поза порядком денним. А щодо значущості медичної допомоги, то можна передбачити, що доведення її в Україні до належного європейського рівня покращить демографічні показники на понад 10—12 %.

Загальновизнано, що система охорони здоров’я дієва тільки за умови її фінансового забезпечення в розмірі 6—8 % від ВВП. І в УРСР медичну допомогу фінансували на засадах залишковості, і в Україні виділяють не більше 3—3,5 %. А 2016 року в Україні системі охорони здоров’я було виділено 2,5 % від ВВП, на 7 млрд гривень менше, ніж 2015 року.

Інформація про стан медичної допомоги в окремих регіонах часто подається в ЗМІ. Наприклад (“Голос України”, 30.03.2016), у Чернігівській області 2015 року 2/3 хворих не могли отримати необхідного лікування у зв’язку з високими цінами, 29 % хворих не шпиталізовано з цієї ж причини; якщо йдуть до лікарні, то 84 % — з власними ліками, 87 % — на особистому харчуванні, 75 % — з власною постільною білизною.

Особливо запущена медична допомога в сільських місцевостях. Та й, із точки зору демографії, село потребує і заслуговує більшої уваги.

В Україні занедбано контроль за пацієнтами з хронічними хворобами (диспансеризація), не вистачає вакцин і ще, й ще…

Підвищення рівня медичної допомоги значною мірою позбавило б Україну “лідерства” за кількістю хворих на ВІЛ, туберкульоз, вірусні гепатити В і С та інші захворювання. Понад 80 % населення України не задоволені якістю медичної допомоги. Частка державних витрат на охорону здоров’я в Україні в структурі загальних витрат 2013 року становила 56,2 % (в країнах ЄС десь — 74 %). Про це було згадано на останніх парламентських слуханнях (16.12.2015) на тему “Про реформу охорони здоров’я в Україні”. Тому майже половина витрат на охорону здоров’я — з кишені громадян. 2016 року державний внесок зменшився. Чи мають можливість наші громадяни збільшити свій внесок?..

Матеріально-економічне становище в державі викликає ще одну причину депопуляції України — еміграцію. Виїжджають на “чорні” роботи, виїжджають науковці, інтелектуали. Який відсоток повернеться на Батьківщину?..

Вкрай необхідне державницьке самоусвідомлення небезпеки демографічної кризи, депопуляції. У зв’язку з такими обставинами в нашій державі, згадую прочитаний мною приблизно у 10—12-річному віці, перекладений польською мовою у 30-х роках фантастичний роман англійського автора 20-х років XX ст. з проекцією на 2010 рік. Назва роману — “Жовті атакують Європу”. Чи й на наших чорноземах вони господарюватимуть?..

До речі, в недалекому минулому в Китаї демографічна криза була протилежного характеру, і тому держава зобов’язувалася підтримувати сім’ю при народженні тільки однієї дитини. Нещодавно визнано право на дві дитини в сім’ї.

Заходи корекції демографічної кризи, боротьби з депопуляцією — справа державна й не другорядна. Тому неодноразово учасники з’їздів Всеукраїнського лікарського товариства зверталися до владних структур із проханням створити при Президенті Громадську раду з питань демографії за участю в її діяльності економістів, медиків, екологів, юристів, освітян, соціальних психологів та інших спеціалістів. Необхідна демографічна експертиза основних сучасних напрямків розвитку та діяльності в галузях економіки, політики, культури, охорони здоров’я, освіти. Демографія — інтегральна складова всіх сфер і профілів діяльності людини.

Перші кроки на шляху становлення й розвитку демографічної політики в Україні були зроблені на початку 90-х років минулого століття, коли мені, як голові підкомісії збереження генофонду нації та надзвичайних ситуацій Комісії Верховної Ради з питань охорони здоров’я, вдалося організувати Всеукраїнські наукові конференції “Здоров’я та відтворення народу України” (1991) і “Демографічна ситуація в Україні” (1993). Участь у конференціях взяли провідні вчені відповідних галузей науки, серед яких і видатні демографи B. C. Стешенко, майбутній академік НАНУ Е. М. Лібанова, яка очолила створений 2004 року Інститут демографії та соціальних досліджень ім. М. В. Птухи НАНУ. На з’їзді Українського товариства генетиків і селекціонерів (1992) обговорили і схвалили проект програми “Захист генофонду населення України”. Пропозиції, проекти залишилися нереалізованими, незважаючи навіть на те, що в “Основах законодавства про охорону здоров’я” (1992) зазначено, що “охорона здоров’я є пріоритетним напрямом державної політики України”.

Керівники міністерств, усіх відомств України, кожний українець, кожний громадянин України повинні усвідомити питому вагу належності сфери своєї діяльності до проблем демографії і вжити відповідних заходів для спільного виходу з кризи. Необхідно відновити заходи санітарно-освітньої діяльності в навчальних, трудових колективах.

Нинішні економічно-соціальні обставини часто позбавляють людину, як соціальну істоту, відчуття цінності життя, нерідко доводять і до нехтування життям як феноменом біологічним. Тому в Україні збільшується кількість самогубств, насильницької смерті, зокрема й серед підлітків. Необхідна відповідна виховна робота із залученням педагогів, психологів, духовенства. Людину слід переконати, що життя, здоров’я варті того, щоб їх берегти. І якщо сьогодні буває важко підтримувати ідеально здоровий спосіб життя, то можна принаймні уникнути шкідливих для нього чинників.

Громадські організації, незалежно від профілю їхньої діяльності, мають більше приділити увагу патріотичному вихованню, пов’язати патріотизм, духовне здоров’я з фізичним здоров’ям, повноцінність якого дозволяє кожному громадянинові-патріотові присвятити себе громадській діяльності. Беручи до уваги небезпеку демографічної кризи, її поглиблення, Головній раді Всеукраїнського форуму “Українська альтернатива” слід було вимагати від Президента України не тільки “україноцентричної гуманітарної політики”, а загалом “україноцентричної політики”.

Керівництву держави треба враховувати, що довіра населення України до всіх урядових структур формується державною увагою до охорони здоров’я громадян, уможливленням доступності до якісної медичної допомоги.

Державні заходи, спрямовані на підвищення рівня життя, є вагомим чинником україноцентризму в широкому, багатосторонньому трактуванні й сприйнятті цього поняття.

Від редакції

Вибрані публікації автора, які дають уявлення про стан і динаміку демографічної політики в Україні:

Б’ємо на сполох — рятуймо генофонд! // Гол. України, 11.10.1991.

Врятувати генофонд нації! // Галичина, 05.09.1992.

Порахуймо, чому нас в Україні стає менше. // Укр. газета. 1993, ч. 1.

Демографія України і здоров’я її народу — проти “Економічного союзу”. // Гол. України, 20.08.1993.

Демографічна спрямованість як основа державної політики України. // Розбудова держави, 1993, ч. 9.

У своїй країні гинемо, вимираємо. // Укр. газета. 1994, ч. 16. // Нац. трибуна. 1994, ч. 48 (Нью-Йорк, США).

Україна крізь призму демографії. // Розбудова держави, 1994, ч. 9.

Народ під омофором Берегині. // Берегиня, 1995, ч. 1—2.

Здоров’я населення і демографічна ситуація в Україні. // Ваше здоров’я. 1995, ч. 41.

Місце в п’ятому десятку. Пишатися рано. // Нар. газета, 1996, ч. 3.