Живі враження, що закарбувалися у пам’яті після знайомства з видатним митцем — Володимиром МИКИТОЮ
Андрій БУДКЕВИЧ,
дослідник мистецтва
Володимир Микита — академік АМУ, народний художник, лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка, про нього написано багато публікацій, статей, нарисів. Наша розповідь про знайомство з художником, відвідини його майстерні та авторського музею, який він створив.
Який же він, Володимир Васильович Микита?.. Переді мною стояв усміхнений чоловік, рішуче потис руку і запросив до творчої робітні. При вході табличка з написом: “Боже! Бережи цей дім і всіх, хто сюди входить і виходить”. Ми говорили про творчість і життя, живопис Закарпаття, інших митців, радісне і сумне…
А починалось усе з того, що 17-річний юнак Володимир приїхав до Ужгорода вступати в художнє училище, а вступні іспити закінчилися. Та допоміг Адальберт Ерделі, котрий, переглянувши малюнки в альбомі, сказав: “Необхідно, аби хлопець склав іспити”. А вже за кілька місяців після тієї пригоди А. Ерделі запросив студента до себе додому. “Дуже любив мене як людину. Давав читати книжки, завдяки йому я познайомився із західним мистецтвом, з творчістю імпресіоністів”, — ділиться спогадом митець.
У дитинстві майбутній живописець мріяв стати пілотом, згодом — мандрівником, мав різні захоплення, а ось малював постійно.
“Тематика моїх картин суто закарпатська, я патріот свого краю. Розвивав за допомогою живопису народознавчий, екологічний напрями, продовжив естафету, започатковану Й. Бокшаєм і Ф. Манайлом. Писав портрети земляків по пам’яті, а це важливо для мене…” Портрети Володимира Микити вражають реалістичністю, але не в класичному розумінні слова, бо в них присутня магія високого малярства, елементи чудодійства. Хто бачив портрети Й. Бокшая, А. Ерделі, Ф. Манайла, І. Чендея, погодяться зі мною.
Щодо картин-краєвидів, митець зазначає: “Треба передати на полотні характер місцевості. Щоб глядачі відчували, звідки і хто ти є!” Його пейзажі мають правдивий, духовно-містичний вплив давніх лісів на людину, потребу відновлення правічного зв’язку Рослини і Людини.
Живопис, красне письменство, поезія Карпат — триєдина основа мистецького простору. Відтак уривок із роману Юрія Мейгеша “Срібна Земля” перебуває у родинних “стосунках” із пейзажистикою метра закарпатського малярства: “Внизу сріблилася річка. Шумлива, співуча, звивалася між крутими берегами, квапилася на долину, де гори розступилися і дали трохи місця ораницям, церковці, хатам, а на схилі — кладовищу.
Усе в зелені, в шумі, у гомоні вітрів і птаства. Вода на плесах зелена, в ній перекинувся світ, теж вічний та гомінливий, з хатами, з церквою, занехаяною колгоспною спорудою і смугою глибокого неба та рідкими хмарами, що й собі перепливають з одного берега на другий без супочинку й притулку.
Від броду положистим узвозом тяглася в село розмита дощовими водами дорога, а за хатами піднімалася на зелений схил, вище, вище АЖ ДО НЕБА…”
Під час оглядин робіт у музеї мою увагу привернула картина “Народна готика”. Це помітив Володимир Васильович і сказав: “Церква, хатки, вся архітектура має бути співзвучною з усім, що її оточує…”
Він той художник, який малював у всьому розмаїтті існуючих жанрів, стилів, технік. Писав пастозно-фактурні роботи, творив колажі, акварелі, випробовував акрилові фарби, тільки у живописі темпери володіє п’ятьма техніками, маючи й власну техніку письма. “Потрібно володіти різними виражальними засобами. Ніколи не був рабом однієї техніки”, — твердить він.
Коли ми вийшли з музею на подвір’я, пан Володимир у задумі промовив: “Шкода, та втрачається “смислове” начало в живописі. Реалізм тепер не в моді. Але всьому притаманна циклічність, отже, повернуться до реалізму…”
Протягом багатьох літ творчості цей митець не обходив тему селянства, хліборобсько-виноградарську. Картини ці випромінюють тепло, любов живописця до трударів Срібної Землі. Ці твори також свідчать, що край Карпатський — це там, де легко дихається, та тяжко працюється, і непросто живеться людям чесної праці.
У своєму монолозі художник знайшов добрі слова про митців-земляків: “…Іван і Лариса Бровді надзвичайно обдаровані, Василь Скакандій; з середнього покоління — Василь Вовчок, Антон Ковач, нещодавно назавжди пішов від нас Антон Шепа, то видатний художник, чимало є інших, не менш здібних…”
Від молодечих років донині Володимир Микита не пропустив жодної мистецької виставки в Ужгороді. Мовить так: “До нинішнього дня вчуся. Для себе я початківець. Хай інші скажуть — він мій вчитель. Хочу ще створити серію робіт, у яких виразно поєднаються старі корені з модерним стилем…”
Швидко промайнули кілька незабутніх годин перебування на території Володимира Микити. Подякував за щасливу нагоду почути його, побачити шедевральні твори у супроводі автора, великого художника Закарпаття, України, Європи.
