Виставка душі, ідеї, почуттів

Вікторія РУТКОВСЬКА,

член НСЖУ

“Україно, ти для мене — диво!” — під такою назвою в червні 2016 р. у київському Музеї шістдесятництва відбулася презентація акварелей Ігоря Голобуцького. У затишній залі музею зібралися шанувальники творчості художника. Мовою пензля він засвідчує свою любов до рідної землі, її краси, шедеврів архітектури, старожитностей. Це вже восьма за рахунком персональна виставка митця, яка, як і попередні, привернула увагу громадськості, фахівців, друзів, відвідувачів музею і відбулася з великим успіхом.

Отримавши економічну освіту і захистивши дисертацію, Ігор Володимирович багато років працював у науководослідних інститутах Києва. Батько Володимир Олексійович Голобуцький — відомий дослідник козацтва, автор численних праць цієї тематики, прищепив сину любов до української історії та культури.

Із 60х рр. Ігор співав у хорі “Жайворонок”, із середини 1980х він — учасник етнографічного колективу “Гомін”. За свої патріотичні погляди, зв’язки з шістдесятниками зазнавав цькування з боку відповідних органів. Активна громадянська позиція, сприяння відродженню національної свідомості, культури, мови, історії характеризує його як справжнього інтелігента, гідного представника української еліти. Ігор Володимирович — ветеран Всеукраїнського товариства “Просвіта” ім. Т. Шевченка, співробітник Музею шістдесятництва, у створенні експозиції якого є і його внесок.

На виставці представлено близько 60 художніх робіт, виконаних у техніці акварелі. У картинах багато світла, повітря, переважають спокійні, легкі, ліричні та прозорі тони. Акварель часто називають неслухняною, примхливою фарбою. З нею складно працювати, її важко зберігати, вона непередбачувана і вимагає від художника великої майстерності та максимальної зосередженості, оскільки прозорість фарб не дозволяє переписати зображення. Зате ті, кому вдалося її підкорити й приручити, знають секрет створення посправжньому талановитих робіт, дивлячись на які, захоплено кажеш: “Яка ж це плідна, наполеглива праця майстра!”

Неповторна краса рідної природи, її розмаїття, мальовничі куточки України неначе оживають на полотнах художника. Написані в реалістичній манері, в них — частина життя, душі самого автора, України загалом. Приваблюють вічнозелені смерекові Карпати, ніби відчуваєш нестримні потоки Черемоша, на лісових галявинах милуєшся опеньками, що щільно притулилися до дерева. А це вже Подніпров’я, милі серцю широкополі лани, і ти зачаровано дивишся на стрункий ряд соняхів обабіч курного шляху, вдихаєш аромати польових квітів… У довколишньому світі Ігор Володимирович бачить непереборну радість буття, жадобу до життя — він справжній співець української природи. Ось тільки деякі з назв, які яскраво розкривають зміст творів: “Гуцульські краєвиди Вижниці”, “Річка Красуля на Київщині”, “Церква у Пирогово”, “Берези Биківнянського лісу”, “Стрімкий берег Дніпра”. Творчість Ігоря Голобуцького — довгий і наполегливий шлях до самоудосконалення. У його особі українське мистецтво збагатилося ще одним художникомаматором, який усе своє пенсійне дозвілля віддає живопису.

Із вітальними словами на презентації виступили: Василь Перевальський — народний художник України, який підкреслив вдалу композицію робіт автора, вміння писати “помокрому”, що властиво навіть не кожному професіоналу; історик Сергій Білокінь; доктор економічних наук, професор Віктор Андрійчук; мистецтвознавець, заввідділу образотворчого мистецтва Національної бібліотеки ім. В. Вернадського Гліб Юхимець; учасник хору “Гомін” Віктор Гребенюк. Усі відзначили теплоту, щирість, ліричність робіт, легкість пензля майстра, порівнявши його твори з народною піснею, в яку художник безмежно закоханий. Також прийшла привітати свого доброго давнього друга народознавець, журналіст Ольга Рутковська.

А яке ж свято без пісні! Вона надихає, дає сили, пробуджує і згуртовує, спонукає до дії. Жіноче тріо “Жайвір” під орудою Валентини Команчук натхненно виконало віночок українських мелодій, які підхопили присутні.

Нарешті слово взяв художник, поділився спогадами про свою родину, про вчителів, як прийшов до малювання, як зустрівся і навіки подружився з Леопольдом Ященком та учасниками хору “Гомін”. Ігор Володимирович розповів, що опановував мистецтво живопису і вдосконалював майстерність у вечірній художній школі, студіях, де керівниками були відомі художники П. В. Жаров, В. І. Забашта, П. І. Грачов. Довгі роки дружив із Олександром Семенком, він став його побратимом і наставником. Із вдячністю згадав Володимира Гавриленка, який передав Голобуцькому багато секретів акварельного живопису, розуміння композиції, малюнка, світлотіні тощо. “Гавриленко був справжнім вчителем, другом, наставником. На жаль, він рано пішов з життя”, — з сумом завершив свою розповідь митець. “Це — справжня сповідь нашого героя”, — говорили присутні. Сповідь і в роботах Майстра: освідчення в любові до України, оспівування її героїчного минулого, власні душевні переживання, біль за долю нашого багатостраждального народу.

Тепла, затишна, щира атмосфера панувала на виставці. Було щемливе відчуття, що зібралася справжня дружня родина однодумців, патріотів, подвижників, людей, безмежно залюблених в Україну, які і палке слово, і своє святе діло кладуть на олтар збереження художньої культури та образотворчого мистецтва. Друзі — учасники хору “Гомін” — виконали улюблені пісні художника: козацькі, історичні, авторські незабутнього Маестро Леопольда Ященка.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment